Жахослов ,

Міллі-Лу втиснулася між нами, присівши на край столу, аби я не бачила, що робить Дені Вашинґтон. Я не відчувала жодного болю – оніміння поширилося до самої долоні аж до перетинки між указівним і великим пальцями. Та все одно я відчувала, що вона щось робить, і хоча це явно було не те, що хотілося спостерігати, я не змогла б відірвати погляду, якби Міллі-Лу милосердно не затулила від мене весь процес. Здавалося, це тривало годинами, перш ніж коронер нарешті сказала:

– Готово.

Не знаю, що я очікувала побачити – може, палець Франкенштейна зі швами посередині й болтами навколо нігтя. Натомість мій палець був перев’язаний бездоганно білим бинтом. І він і досі був занімілим.

– Не мочити, – сказала Дені Вашинґтон. – Коли будете в душі, надягайте на руку пластиковий пакет. Або гумову рукавичку – і перев’язуйте гумовою стрічкою, щоб всередину не потрапила вода. Але не надто туго і ненадовго, інакше матимете ще гіршу проблему. Зазирніть до мене наступного тижня, і я огляну. – Вона зніяковіло знизала плечима. – Або можете звернутись до свого лікаря, якщо хочете.

– Не знаю, як я йому це поясню, – відповіла я.

– Гаразд. Тому що в цьому разі пояснювати довелося б мені, і, мабуть, я би втратила роботу.

Мене охопило сильне відчуття провини.

– Я ніколи не згадаю ваше ім’я, – урочисто пообіцяла я. – І… е… дякую. Навіть попри голку.

– Журналісти завжди захищають свої джерела, – додала Міллі-Лу. – Неллі Блай. Едвард Р. Мерроу. Вудворд і Бернстайн. Бен Бредлі.

– Не думаю, що буде аж так складно дослідити зв’язок між її пальцем і мною, – сумно зауважила Дені Вашинґтон. – Що ви взагалі собі думали, коли це робили?

– Мені лише було цікаво, чи її волосся замерзло, – сказала я, відчуваючи себе ще більш винуватою.

– Так, замерзло. Наступного разу просто спитайте.

– Але чому так сталося? – здивувалася я. – Волосся ж неживе. Тобто, відросла частина.

– Воно росте із живої цибулини. Обмороження поширилося вздовж стовбура волосини, до самого кінця.

– Але чому воно й досі таке ж мерзле, як і решта тіла? Це ж начебто неправильно.

– Можете посперечатися із залишками, які я видалила з вашого пальця, – Дені Вашинґтон прибрала квадратик білої марлі і обережно віднесла до контейнера з тілом Кори Паттерсон, поклавши поряд з трупом.

– Хіба ваш бос цим не зацікавиться? – спитала я.

– Зацікавиться чим? – знизала плечима Дені Вашинґтон. – Я нічого не бачила. Я лише студентка медичного університету і працюю тут на півставки.

– Ти казала, що було два тіла, – нагадала Міллі-Лу.

– Так, було, – Дені Вашинґтон занепокоїлася. – Ось тільки друге вже не зовсім тіло.