– Гаразд, – сказала вона, коли закінчилася друга плівка і касета «Полароїда». – То в чому жарт? Вочевидь, ти не можеш проводити розтин, доки вони не відтануть, тож годі твердіти, що вони замерзли на смерть. Хіба не так?
Дені Вашинґтон вагалася.
– Можливо, так, але я підозрюю, що існує ще одна, супутня причина.
–
– Так, певно, що можу. – Дені Вашинґтон вивернулася з-під її руки.
–
Я помахала їй своїм пораненим пальцем, і вона вмить знайшла в сумочці вузький блокнот і ручку. Усі ми в «Джонсі» вважали сумочку Міллі-Лу дивом природи, не менш приголомшливим, ніж електрика або качкодзьоб.
– Згадай, хто написав тобі ті чудові рекомендації, яких ти потребувала для вступу в медичне училище.
Дівчина зітхнула.
– Ви ж знаєте, це моя майбутня
– Знаю. Я не хочу, щоб у тебе потім були неприємності. Я ніколи цього не допускаю, хіба ж ні?
Дені Вашинґтон похитала головою, хоча й зараз її обличчя не виявляло особливого ентузіазму.
– Справа в тому, де їх знайшли.
– О, так, у холодильнику, – сказала Міллі-Лу. – Мабуть, на сільськогосподарському підприємстві. Це був… е…
Дені Вашинґтон знову похитала головою.
– Ні.
Пауза.
– Їх знайшли не в холодильнику.
–
– Пам’ятаєте пожежу, що сталася на Східній 27-й вулиці, між Труст-авеню і Пасео? Ці двоє – мешканці згорілого будинку. Пожежники знайшли їх у їхніх кімнатах. Вирішили, що вони задихнулися від диму. Доки не торкнулися їх.