Жахослов ,

Юкі Кашима скинула плащ із капюшоном. Вона була вдягнута у своє кімоно.

І навіть мала при собі парасольку.

– Сюрприз! – зловтішно вигукнув Ґіньйоль.

Обрані гості відсахнулися від Юкі. Кожен відчув, що добром це не закінчиться.

– Шукайте жінку, – промовив Ґіньйоль.

Мортенова коханка стягнула з голови жовтувату перуку, розсипавши по плечах руде волосся.

Отже, Юкі була Кларою, а Клара – білявкою.

Лише Кейт виступала під власним іменем – щоправда, у вуличному вбранні.

– Хай би ким ти була, – промовив дю Руа, – ти зараз помреш…

Він відступив на крок і випростав руку, націлюючи пістолет. Дуло було за дюйм від носа Юкі.

Швидше, ніж могло помітити око, Юкі вихопила з парасольки меч і зробила сильний, але елегантний пас.

Дю Руа глянув на червону лінію впоперек зап’ястка. Насупивши брови, він намагався тиснути гачок. Нервові волокна були перерізані, і імпульс від мозку не міг досягнути пальців. Спантеличений, злегка роздратований, він не встиг навіть відчути болю.

Відокремившись від зап’ястка, його рука зісковзнула й зі стукотом впала на підлогу, випустивши пістолет.

Кров хлинула фонтаном… Юкі обачливо відступила вбік.

– Музиканти, – різко вигукнув Ґіньйоль. – Фрагмент тринадцять, andante.

Оркестранти поправили пов’язки і повернулися на місця, узявши інструменти напоготові.

І, підхопивши ідею Ґіньйоля, оркестр ушкварив саме зараз доречний мотив: «Три малі школярки» з опери «Мікадо» Ґілберта і Саллівана.

Тим часом Юкі й далі вершила свою криваву ювелірну справу – радше хірурга, ніж м’ясника.

Оточена Червоним Колом, японка пішла в атаку. Вона заносила меч і завдавала удару, плавно переходячи з однієї пози в іншу. Її обличчя було безпристрасне, і вона анітрохи не звертала уваги на бризки крові. Лише тепер Кейт зрозуміла, що вбрання зовсім не обмежує Юкі, адже має розріз до талії, дозволяючи тілу легко рухатися. Лише традиційна японська манера пересуватись дрібними кроками ввела Кейт в оману.

Скрики. Випущені кишки. Голови й кінцівки, що розлітаються навсібіч.