Жахослов ,

– Будуть вам повернуті, – сказав Ґіньйоль, цілуючи їй руку.

Задоволена, Ніні пішла зі сцени.

Ґіньйоль подивився на усміхненого бутафора, знервованих робітників сцени й заново прозрілих оркестрантів.

– Я знаю, вас змусив Орлов. Тепер ви на випробному терміні, та поки що працюєте тут… окрім тебе, Ролло. Ти надто насолоджувався усім цим. Іди, знайди собі інше місце, і ножі свої забери.

Ролло знизав плечима, зібрав свій арсенал і пішов.

– Орлов, – промовив Ґіньйоль, розтягуючи ім’я, – ти насмішка над людською природою, жалюгідна пародія на чоловіка. Ми маємо для тебе вакансію. Ти знайдеш свій костюм горили в комірчині. Ми зашиємо його на тобі і приклеїмо маску до твого обличчя, намертво. І ти будеш читати веселі скоромовки, грати зіркову роль у «Вбивстві на вулиці Морґ»[153] і цілком підкорятися моїй волі… інакше розділиш долю свого попередника Султана. Ти мене зрозумів?

Блідий від жаху Орлов упав навколішки посеред останків відвідувачів. Зараз вони в буквальному сенсі утворювали собою Червоне Коло.

– А тепер я хочу, щоб цю сцену вимили і прибрали сміття, – наказав Ґіньйоль. – Завтра ввечері і щовечора по тому ми граємо виставу. І хай не гаснуть вогні в Театрі Жахів!

Янголи сиділи разом із Персом у кафе навпроти Пале-Ґарньє. Юкі їла морозиво, а Клара пила китайський чай.

Кейт і досі почувалася роздратованою.

Роботу було зроблено – Червоне Коло ліквідоване, убивства на Мормартрі припинені – і клієнт задоволений.

Вона гадала, що знає, навіщо Клара зрадила її… Та виявилося, що англійка обманним шляхом втерлася до Червоного Кола. І знову Кейт почувалася спантеличеною. Було б настільки логічно, якби Клара перекинулася до ворожого табору. Адже вона проголошувала себе знавцем тортур. Хай би якою була вада дю Руа, це було і її вадою теж – може, навіть більшої сили. Через цей ґандж месьє Ерік і взяв її до себе.

– Що це було, Кларо? – спитала вона. – Чому ти була так налаштована проти них?

– Легіон Жаху був купкою буржуазних лицемірів – потай пускали слину, замість того щоб насолоджуватись гордо й відкрито. До того ж я хотіла побачити виступ справжнього майстра… і побачила. Я ніколи не забуду.

– Ґіньйоля?

– О, він чарівний… але ні. Не Ґіньйоля.

Клара підняла чашку й показала нею на Юкі, яка скромно схилила голову.

– Грація. Елегантність. Мінімалізм. Нівечення. Страти. Бездоганно.

Кейт знала, що ніколи цього не зрозуміє. Для неї жахи були лише жахами.

Вона підвела очі на фасад Оперного театру і задоволено зауважила, що ґорґулья і досі там і наглядає за ними.