Непрохані

Ця брехня не зовсім брехня.

Місця ці існують, і дуже близько. Тільки-но люди це усвідомили, вони почали планувати. Жменька людей — людей, які мали волю й снагу. Обранці — обрані самими собою. Ті, хто дізнався, що двері в"язниць вночі відчиняються, і можна повернутись. А з часом зрозуміли, що й удень можливо ходити по землі, знову вселитись у свою домівку.

Ці люди — ми.

Ти — така людина.

— Що ти читаєш? — з видимим полегшенням спитала Карен, коли вони нарешті виїхали на трасу.

— Гадки не маю, — озвалася Медисон.

Розділ 11

Перший бар був непоганий, та якийсь надто респектабельний, а потім ще й увімкнули футбол, і всі почали дивитися — без звуку. Я вирішив, що те місце не для мене, і мігрував у місцину під назвою «Талліз», анітрохи не респектабельну, зате з гучним рок-н-ролом. Утім, не можу сказати, що тут стало краще. Добра і водночас погана риса барів полягає у тому, що вони стирають кордони між людьми. Іноді це плюс: самотня людина може знайти втіху в товаристві незнайомців, відчути хай нетривке первісне тепло посиденьок племені навколо нічного вогнища. Та буває й так, що не розумієш, хто важливий, а хто ні, й близька людина раптом починає дратувати, а хтось геть чужий сприймається як найліпший товариш. У результаті заводиш розмову, без якої краще було б обійтися, — у всякому разі, я заводжу. От і зараз я балакав з якимось типом, і розмова звернула у небезпечний бік. Тип мав темні кола під очима і неохайну зачіску і носив піджак, наче пристойний, та явно придбаний за кращих часів, а нині належав власнику десь так, як джентльменам з тимчасово обмеженими статками належать паркові лави зимовими вечорами.

— Джек Вейлен, — голосно повторив я, нахилившись до чоловіка. — Може, вона вже є тільки під замовлення чи лише на «Амазоні», але книжка існує.

Несхоже було, що я справив на нього враження. Було схоже, однак, що він вважає мене за кінченого йолопа. Мабуть, не розчув, що я кажу. Чи не зрозумів. Судячи з погляду, від був десь так само п’яний, як я, тобто дуже. Я розтулив був рота, щоб нагримати на телепня як слід, та щось у його погляді мене спинило: вираз не просто зневаги, а якоїсь утомленої ненависті.

Ззаду почувся галас, і я випрямив спину.

У туалет забрів чолов’яга у світло-сірому костюмі. На ходу він розстібав ширінку і ледве добрів до пісуара, як почав сцяти мов кінь.

— Хо-хо! — вигукнув він до мене, шкірячись і явно пишаючись своїм хистом.

— Ага, — буркнув я. Відповідь була так собі, та кращої я не вигадав. Витерши руки об штани, я поплівся геть з убиральні, відчуваючи мурашки на шиї.

Музика в барі тепер грала тихіше, світла якось побільшало. І так… я усвідомлював, що тільки-но був у чоловічому туалеті й вів розмову з власним відображенням у дзеркалі над раковиною. Таке зі мною траплялося і раніше, особливо в скрутні хвилини життя. Зазвичай я дивлюся на своє лице у дзеркалі, й воно видається зовсім чужим. Спочатку розмова досить дружня, але іноді виходять конфлікти з наїздами і все таке. Цього разу, втім, я на мить справді забув, що розмовляю сам до себе. Поганий знак. Ще ж тільки восьма, і додому найближчим часом я не потраплю.

Навряд я туди сьогодні взагалі потраплю. Я раптом усвідомив, що до дому сотні кілометрів. Що Цимерманам я пообіцяв повернутися набагато раніше. Що за кермо мені не можна, що ночувати нема де і що я досі не знайшов своєї дружини, зате знайшов підозрілі есемески у її мобільному.

І що я пригадав, що вже думав про всі ці речі на шляху до вбиральні, але так нічого і не придумав.

Виявивши з полегшенням, що пива в кухлі ще вдосталь, я спробував влитися назад у барну атмосферу. Одна з офіціанток була нічогенька: струнка, весела, з ретельно недбалою зачіскою і охайно зав’язаним фартухом. Я звернув на неї увагу без жодної задньої думки, як жінка звертає увагу на пару симпатичних черевичків, які не збирається купувати. Інші відвідувачі, втім, були менш відсторонені: півгодини тому один чоловік зіскочив з табурета і сумно пішов у ніч, а офіціантка, прощаючись із ним, додала:

— Ви дійсно маєте права, якщо ви батько, дійсно.

Так, має, подумав я, але чи ви дійсно думаєте, панянко, що він тут оце скаржився на суку-колишню і патякав про свою любов до дітей заради дружньої поради, а не для того, аби затягти вас у ліжко? Розумієте, я що п’яніший, то мудріший. Отак на мене діє алкоголь.