День повернення додому

Через галявини, попри ферми, попускаючи мотузок у світле денне небо, торжествуючи і спотикаючись, бігли його діти, і Брунілла стояла посеред подвір’я, посміхалася, і махала рукою, і дивилася, як діти добралися до Пагорба Повітряних Зміїв, як усі четверо зупинилися, тримаючи мотузку нетерплячими і завзятими пальцями, і як кожен свого змія посмикував, підтягував, скеровував. І всі діти Мелліна теж прибігли зі своїми паперовими зміями, щоби запустити їх із вітром. І тут вони побачили велетенського змія, що ширяв і пірнав у високості, і навперебій закричали:

— Ого, який змій! Який змій! Якби тільки я мав такого! Де, де ви його взяли?

— Наш тато зробив! — загаласали і Меґ, і Майкл, і Рональд, і Стефен, і тріумфально смикнули мотузку, так що зумкотливий, грімкий Змій у небесах пірнув і злинув ще вище, і завис упоперек хмари великим магічним знаком оклику!

Мандрівниця

Тато заглянув у кімнату Сесі перед самим світанком. Дівчина лежала у своєму ліжку. Він осудливо похитав головою.

— Якщо ти мені поясниш, яка користь з отого її лежання, — вказуючи на дочку рукою, говорив він до дружини, — то я обіцяю з’їсти крепове оббиття на моїй труні з червоного дерева. Вночі вона спить, снідає, а потім знову цілий день вилежується.

— Що ти! Ми без неї наче без рук, — запевнила мама, ведучи тата вниз коридором, подалі він сонної і блідої дівчинки. — Та ж вона приносить нашій Родині найбільшу користь. А який хосен із твоїх братів? Більшість із них тільки те й роблять, що цілими днями відсипаються від байдиків. Принаймні, Сесі хоч не спить.

Вони спустилися вниз крізь пахощі чорних свічок, крізь шерех чорного крепу на поручнях, що так і висів нечіпаний вже кілька місяців, ще від Дня повернення додому. Тато втомлено послабив краватку.

— Ти ж знаєш: ми працюємо по ночах, — сказав він, — і нічого не вдієш з тим, що ми, як ти любиш прибалакувати, дещо старомодні?

— Звичайно, в цьому немає нічого поганого. Не може ж кожен із Родини бути сучасним.

Дружина відчинила двері у погріб, і вони, взявши одне одного за руки, ступили у безпросвітню темряву. Вона поглянула на округле, бліде обличчя чоловіка і посміхнулася.

— Тільки подумай, як тобі пощастило, що я взагалі можу не спати! Уяви, якби ти одружився із якоюсь сонею, котра спить по ночах — що б то за шлюб був! Кожен був би полишений сам на себе. Зрештою, в нашій Родині кожен неповторний. Всі — ненормальні. Так вже влаштована Родина. Інколи з’являється хтось такий, як Сесі — весь у собі; є такі, як дядько Ейнар — крилаті; крім того, ми маємо такого, як Тімоті — стриманого, спокійного і нормального. Відтак є такі, як ти, котрі відсипаються вдень. І такі, як я — котрі все своє життя не сплять. То чому ж тобі так важко збагнути Сесі? Вона допомагає мені мільйони разів упродовж дня. Сесі загляне у голову бакалійника, і я вже знаю, чим він торгує. Вона прокрадається у свідомість м’ясника. Це рятує мене від тривалого тьопання в інший кінець міста, щоби дізнатися, чи залишилася в нього ще добра вирізка. Вона попереджає мене про пліткарок, котрі забагли навідати мене і водночас прогалакати півдня. Та що там казати, знайдеться ще із шість сотень інших справ!

Вони зупинилися у підвалі біля великої порожньої труни із червоного дерева. Він влігся у неї, все ще сумніваючись у резонах дружини.

— Вона могла би приносити трохи більше користі… — промовив він. — Побоююся, що мені доведеться попросити її, аби знайшла собі якусь справу.

— Бери спи. Обмізкуй це. Можливо, до заходу сонця ще зміниш свою думку. — І вона взялася закривати віко його труни.

— Гаразд, — замислено відповів він. Віко закрилося.

— Надобранок, любий! — сказала вона.

— Надобранок! — приглушено долинуло із закритої труни.

Зійшло сонце. Вона поспішила нагору готувати сніданок.

Сесі Еліот була Мандрівницею. Виглядала вона як звичайна вісімнадцятилітня дівчина. Втім, ніхто із сім’ї не показував своєї справжньої суті. Ні тобі хизування іклами, ні трупного смороду, ні хробачні, ні відьомських польотів. Вони жили собі у маленьких містечках і на фермах, розкиданих по цілому світі. Жили невибагливо, пристосовуючи свої таланти до звичаїв і законів мінливого світу.