Масове та систематичне винищення євреїв у роки війни на території України проводили нацисти. Для цього вони сформували спеціальні структури — айнзацгрупи, айнзацкоманди та зондеркоманди. Для їх посилення використовували підрозділи так званої допоміжної поліції, які залучали до винищувальних акцій під час Голокосту. Вони формувалися з місцевого населення, радянських військовополонених, колишніх працівників радянської міліції, хоча серед них могли бути й члени ОУН. За національним складом вони включали не тільки українців, але й росіян та представників інших національностей. У єврейських погромах також іноді брали участь представники місцевого населення, але не тільки українці, а й представники інших національностей. Переважна частина з них не були членами ОУН або інших українських націоналістичних організацій та навіть не обов’язково сповідували націоналістичні погляди.
Факти докладніше
Це ще один історичний міф, за допомогою якого радянська, а згодом російська пропаганда намагалися виправдати боротьбу каральних органів СРСР проти ОУН та УПА. Мовляв, під час війни «бандерівці» тільки те й робили, що масово винищували євреїв, поляків та вчительок російської мови. А отже, «доблесні чекісти» та працівники інших «внутрішніх органів» «боролися» з «бандерівцями» аж до кінця 1950-х років не просто так, а виключно аби не дати останнім «масово» знищити ще когось.
До лав «українських націоналістів» радянська та російська пропаганда записували не тільки членів ОУН, але й членів тих структур, які формально не мали до Організації жодного стосунку.
Нерідко у сучасних російських ЗМІ можна зустріти твердження про «масове знищення євреїв послідовниками Бандери», про «відповідальність Бандери за знищення західноукраїнських євреїв», про те, що батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд» були мало не головними ініціаторами Голокосту на території України. Тим самим завдяки змішуванню понять у головах глядачів та читачів намагаються штучно сформувати «логічний рядок»: українці, які виступають за незалежну державу, є націоналістами, а українські націоналісти під час війни знищували євреїв, отже, всі, хто виступає за Українську державу, є явними або потаємними антисемітами та злочинцями.
Масове та систематичне винищення євреїв у роки війни на території України проводили не українські націоналісти, а нацистські військові та воєнізовані структури. Головним чином це були так звані айнзацгрупи, айнзацкоманди та зондеркоманди. Вони складалися з працівників німецької служби безпеки, СС, поліції та допоміжного персоналу.
Наприклад, до Львова штаб німецької айнзацгрупи прибув 1 липня, на другий день після того, як німецька армія зайняла місто. У цей час у місті відбувся погром євреїв. Поширений міф, що нібито головними організаторами та виконавцями погрому були члени ОУН та бійці батальйону «Нахтіґаль».
Але насправді керівництво ОУН(б) ще у квітні 1941 року у постановах ІІ Великого збору вказало, що головною метою Організації є здобуття Української держави, а організація єврейських погромів є спробою зовнішніх сил відволікти увагу «українських мас» від цієї мети, користуючись їхніми антиєврейськими настроями.
«Нахтіґаль» як військовий підрозділ так само не брав участі ані в організації, ані у здійсненні погрому. Один з вояків батальйону пізніше згадував про наказ командира Романа Шухевича не брати участіу розправі над цивільним населенням. Крім того, причетність «Нахтіґалю» до єврейського погрому не знайшла підтвердження під час слухання у післявоєнний час західнонімецьким судом справи Теодора Оберлендера. Ба більше, того нещодавно розсекречені документи КҐБ засвідчили, що звинувачення вояків цього батальйону було елементом спецоперації радянських спецслужб 1959–1960 років.
Звичайно, це не спростовує того факту, що окремі вояки батальйону, а також окремі українські націоналісти з власних мотивів могли брати участь у погромі. Однак головними підбурювачами та організаторами погрому виступили якраз представники німецьких структур.
Після відступу Червоної армії зі Львова у тюрмах міста знайшли тисячі трупів в’язнів, яких без суду розстріляли енкаведисти перед втечею. Це викликало масове збурення містян, чим скористалися німецькі структури, щоб спрямувати гнів та агресію у бік євреїв, хоча серед розстріляних були і представники цього народу.
Головну роль у розправах над єврейським населенням відіграло місцеве «шумовиння»: дрібні та не дуже кримінальні злочинці та інші «низи» суспільства, до яких належали представники різних національностей. Ясна річ, що ніякої статистики ніхто не вів. Але слід пам’ятати, що на той момент українці становили меншість населення Львова.
До кінця липня 1941 року німецька айнзацкоманда здійснювала масові розстріли львівських євреїв. Восени нацистська окупаційна адміністрація створила гетто. Туди за наказом німецької влади примусово переселили євреїв Львова. Під час цієї акції загинули або були вбиті близько 5 000 старих та немічних.
Узимку 1941–1942 років нацисти почали відправляти євреїв з львівського гетто до концентраційних таборів, насамперед, Янівського та Белжецького. Це здійснювалося силами підрозділів СС, німецької та допоміжної поліції, яка складалася з місцевого населення. Лише у цих двох таборах протягом війни знищили більше 450 тисяч євреїв із Західної України.
Нацисти систематично убивали євреїв, які не могли працювати. Оголосивши, що у гетто можуть перебувати лише євреї з так званою «робітничою картою», німці періодично влаштовували «зачистки», під час яких спалювали будинки, де переховувалися євреї. 1 червня 1943 року львівське гетто за наказом окупаційної влади ліквідували. У цій акції брали участь підрозділи СС та німецької поліції. Близько 3 000 євреїв убили під час ліквідації гетто, решту 7 000 вивезли до Янівського концтабору.
В інших районах Галичини акції масового винищення євреїв проводилися у березні — квітні 1942 року силами зондеркоманд, Вермахту та шуцполіції.
У Києві масові розстріли євреїв відбувалися на території Бабиного Яру. Після зайняття міста німецькими військами лише 29–30 вересня 1941 року зондеркомандою під керівництвом Пауля Блобеля та німецькою поліцією було розстріляно більше 30 тисяч євреїв. Євреїв масово розстрілювали також у першій половині жовтня. Радянська та російська пропаганда часто наголошує на тому, що у цих розстрілах ледь не головну роль відігравали «бандерівці» з Буковинського куреня та київської допоміжної поліції. Поява та активне використання цієї тези у середині 1980-х років збіглося з початком широкомасштабної пропагандистської кампанії з нагоди 40-річчя Нюрнберзького процесу, яка проводилася в СРСР.
Однак тут пропаганда, користуючись необізнаністю пересічних громадян в історії українського визвольного руху, майстерно змішує різні структури.
ebooksa