Війна і міф. Невідома Друга світова

Уже навесні 1943 року місцева боївка ОУН підірвала в декількох місцях колію Сокаль — Володимир-Волинський — Ковель. І до приходу фронту в 1944 році сполучення там не діяло. 7 червня сільські боївки пошкодили рейки на лінії Львів — Луцьк і між селами Брани і Стоянів пустили під укіс німецький потяг. Загинуло 30 німців. Німецька адміністрація відзначала, що в липні 1943 року українські повстанці здійснили 682 акції саботажу на залізницях, а наступного місяця — вже 1 034.

Антинімецька боротьба УПА тривала близько півтора року — від 1943 до середини 1944 року. Варто ще раз нагадати, що за цей час українські повстанці знищили біля 12 тисяч німецьких солдатів, їхніх союзників та прислужників. Це цілком співвідноситься із реальними (а не «накрученими» за радянських часів) втратами німців від радянських партизанів України: до 15 тисяч осіб.

Повстанці завдали дошкульних ударів німецькій економіці на окупованих територіях, фактично зірвали вивіз остарбайтерів з Волині та очистили від гітлерівців значну кількість районів сільської місцевості.

Міф 32. Бандера особисто очолював УПА

У лавах Вермахту за роки війни служило близько 1 млн колишніх радянських громадян (РОА, мусульманські батальйони, козачі формування, поліція і т. ін.). Осібно стоїть 180-тисячна українська повстанська армія С. А. Бандери (УПА), яка воювала не тільки з радянськими і польськими партизанами, але часто і з гітлерівцями. Для бандерівців, які боролися за «самостійну Україну», війна тривала і після 1945-го.

«Великая Отечественная война: 1941–1945: Энциклопедия для школьников», 2001 р.

Суть міфу

Степан Бандера безпосередньо керував усіма структурами визвольного руху протягом усього часу їхнього існування, включно з УПА під час і після війни.

Факти стисло

Степан Бандера був засновником і Провідником ОУН (революційної) в 1940–1941 роках і Закордонних частин ОУН у 1946–1959 роках. Бандера не міг особисто командувати Українською повстанською армією, оскільки від липня 1941 року перебував у нацистському ув’язненні. УПА почала формуватися тільки у 1942 році. Відмоменту арешту 5 липня 1941 року Бандера фізично не міг керувати ані політичними, ані мілітарними утвореннями націоналістів.

Факти докладніше

10 лютого 1940 року на нараді провідних націоналістів у польському місті Кракові Бандера створив і очолив Революційний Провід ОУН. Він згуртував навколо себе молоде покоління оунівців, яке мало інше бачення стратегії визвольної боротьби, ніж тодішні провідники єдиної ОУН.

На ІІ Великому зборі ОУН у квітні 1941 року організація Бандери остаточно оформилася як окрема під назвою ОУН (революційна). Але в публіцистиці закріпилася назва ОУН(б) від прізвища Бандери на противагу ОУН(м) Андрія Мельника.

Бандера керував революційною ОУН до 5 липня 1941 року, коли його заарештували німці за відмову зректися Акта відновлення Української Держави, проголошеного 30 червня 1940 року.

Василь Івахів — організатор і перший командир УПА

Справу Івахова на посаді Головкома УПА розвивав Дмитро Клячківський

Роман Шухевич — він найдовше був на посаді командира

Останній з могікан. Василь Кук — Головний командир УПА в 1950–1954 рр.

Провідника вивезли до в’язниці Берліна, і відтоді на українських землях побувати йому вже не судилося. Заарештованого Бандеру тимчасово заступив Микола Лебедь.

З кінця 1942 року Волинський крайовий провід ОУН(б) зініціював створення Української повстанської армії.

Попервах повстанськими загонами командував військовий референт цього проводу Василь Івахів — «Сом», «Сонар». Після його загибелі в бою з німецькими окупантами 13 травня 1943 року посаду Головного командира УПА обійняв крайовий провідник ОУН на Волині Дмитро Клячківський — «Клим Савур».