Війна і міф. Невідома Друга світова

Із грудня 1943 року і до своєї загибелі 5 березня 1950 року УПА очолював Роман Шухевич — «Тарас Чупринка». Ще 13 травня 1943 року його обрали Головою Бюро Проводу ОУН замість Лебедя. Тож із грудня 1943 року керівництво ОУН і УПА перебувало в руках однієї особи.

Останнім провідником українського визвольного руху став Василь Кук — «Леміш», «Василь Коваль», доки його не заарештували чекісти 23 травня 1954 року.

ОУН(б) і УПА апелювали до популярної в народі особистості Степана Бандери. Вони продовжували вважати його за свого провідника, хоч той був за ґратами. Через це членів ОУН і бійців УПА популярно називали бандерівцями.

Сам же Бандера вийшов на волю з нацистського концтабору Заксенгаузен 27 вересня 1944 року, після чого ще деякий час перебував під наглядом німців.

У лютому 1945 року його заочно обрали членом Бюро Проводу ОУН. Коли в лютому 1946 року постали Закордонні частини ОУН, Бандеру обрали головою їхнього Проводу. На цій посаді він залишався до загибелі від рук радянського агента 15 жовтня 1959 року.

Степан Бандера ніколи не був головнокомандувачем УПА. Він очолював Організацію українських націоналістів (революційну) і Закордонні частини ОУН. Українською повстанською армією командували Василь Івахів, Дмитро Клячківський, Роман Шухевич і Василь Кук. Хоча всі вони були соратниками Бандери й визнавали його авторитет, а сам Бандера залишався символом українського визвольного руху, з-за ґрат нацистських в’язниць та таборів він не міг здійснювати жодного оперативного керівництва ОУН чи УПА.

Міф 33. УПА боролася за моноетнічну державу

Природно, щодо різних національностей проводилася різна політика, однак у підсумку Україна мала стати державою україно-націоналістів, моноетнічною державою, і досягти цього можна було тільки шляхом великої крові, дуже сильних репресій проти представників національних меншин.

Олександр Дюков, «Политика ОУН-УПА по отношению к национальным меньшинствам» («Попытки реабилитации ОУН-УПА — преступление против победы»), 13 жовтня 2008 року

Суть міфу

Вояки Української повстанської армії організовували масові винищення неукраїнського населення, реалізовуючи свою політичну програму, яка передбачала створення моноетнічної держави, позбавленої національних меншин.

Факти стисло

Українська самостійна соборна держава — такою була мета боротьби українських повстанців, закріплена також і програмними документами. Про те, що її громадянами могли бути лише етнічні українці, мови не було. Більше того, українські підпільники проводили активну інформаційну роботу, спрямовану на представників різних етнічних груп, з метою долучити їх до спільної антинацистської чи антирадянської боротьби. В лавах УПА боролися не лише українці, але й представники інших національностей.

Факти докладніше

Українська повстанська армія створена в кінці 1942 року. Головними її організаторами стали керівники Організації українських націоналістів, а саме її бандерівського крила, тому програмні положення ОУН(б) лягли в основу політичної стратегії УПА.

Революційний провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою виник у лютому 1940 р. Вже у грудні він опублікував першу публічну заяву організації — «Маніфест» до українців та інших народів СРСР про спільну боротьбу за утворення національних держав. Головною метою у ньому проголошувалася боротьба проти радянського окупаційного режиму: «Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини».

Ця боротьба мала принести всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі на свій розсуд. Її цілями також проголошували гідність і свободу людини, свободу совісті, віросповідань та переконань.

Жодних закликів чи то вимог до винищення будь-яких національних меншин маніфест не містив. Навпаки, він завершувався закликом до спільної боротьби усіх поневолених народів для розвалу радянської імперії. Ключове гасло боротьби українських повстанців наступного десятиліття — «Свобода народам! Свобода людині!» — сформульовано вперше саме в «Маніфесті» від грудня 1940 року.

У квітні 1941 р. у Кракові відбувся Другий великий збір бандерівського крила ОУН. Постанова цього збору стала програмою боротьби за незалежність України в умовах війни.

Як і у грудневому маніфесті, ряд положень наголошували на необхідності боротьби за самостійну Українську державу, за «свободу всіх народів, поневолених Москвою, та їхнє право на своє державне життя».

З національних меншин окремо у постанові згадувалися лише поляки та євреї. Зазначалося, що ОУН веде боротьбу лише проти тих польських угрупувань, метою яких є відновлення польської окупації українських земель.