Факти стисло
Понад 17 тисяч кримських татар на той момент уже перебували у складі Червоної армії та чесно пройшли всю війну, подарувавши країні кількох Героїв Радянського Союзу та одного двічі Героя — Амет-Хана Султана. Після розгрому в Криму 51-ї армії з неї розбігалися призовники усіх національностей, а не лише кримські татари, які складали в ній меншість.
Факти докладніше
Своїй появі цей міф «завдячує» доповідній записці заступника наркома держбезпеки СРСР Богдана Кобулова і заступника наркома внутрішніх справ СРСР Івана Сєрова на ім’я Лаврентія Берії:
Проте сама записка була створена 22 квітня 1944 року — набагато пізніше описаних подій, але близько до дати депортації кримських татар. Її зміст виправдовує насильницьке переселення цілого народу.
Наведена кількість у 20 тисяч кримців-«дезертирів» перекочувала до іще одної доповідної записки від 10 травня 1944 року: вже самого Берії — Сталіну, в якій і пропонувалося депортувати кримських татар до Узбекської РСР (про це докладніше у міфах 36 та 37).
На момент початку німецько-радянської війни 21 тисяча мешканців Криму вже перебувала у лавах Червоної армії. Кілька нових хвиль призову додали до тієї кількості ще 72 тисячі кримчан. Так з’явилася згадана у першій записці кількість у 90 тисяч мешканців Криму, яких мобілізували у 1941 році.
Мобілізаційний потенціал місцевого населення становив 10–12 %, справді, кримських татар влітку 1941 року могли призвати близько 18–20 тисяч. Але дві третини з них мужньо билися в складі радянських військ і часто — поза Кримом. Про це відомо, наприклад, із довідки Головного командування німецьких сухопутних військ від 20 березня 1942 року, де ішлося про 10 тисяч кримських татар на службі в Червоній армії.
У серпні 1941 року на півострові почали створювати 51-у армію, більша частина якої складалася з жителів інших регіонів, а кримчан було лише 29 тисяч. З цього числа кримських татар нараховувалося трохи більше 5 тисяч. Тобто дезертирувати з 51-ї армії могла кількість учетверо менша, ніж доповідав Берія Сталіну.
А враховуючи тотальний розгром, який вчинили війська Еріха фон Манштейна радянським захисникам півострова, ні про яке особливе чи масове дезертирство лише одного народу не може бути і мови. Ненавчені та необстріляні новачки усіх національностей однаково розбігалися, потрапивши під удар Вермахту. Тому 20 тисячам кримських татар-«зрадників» там взятися було просто нізвідки.
Натомість відомо, що у 1944 році вирішено відправити на спецпоселення прямо з військових частин 8 995 кримських татар-учасників війни. Серед них — 524 офіцерів і 1 392 сержантів, які пройшли усю війну.
Іншими словами, тих кримців, хто влітку 1941 року дезертирував з радянського війська, було пропорційно не набагато більше, ніж представників інших народів СРСР у подібних умовах, і так само не більше, ніж кількість тих киримли, хто продовжував боротьбу у Червоній армії до самого кінця війни.
Усього на підставі звинувачень у зрадництві в травні 1944 року з Криму депортували більше 190 тисяч кримських татар — і тих, хто склав зброю, і тих, хто воював протягом усієї війни. А також і тих, хто зброю тримати не міг: діти, жінки, старші люди.
Міф 36. Кримські татари — «народ-зрадник»
Як ми бачимо, перебуваючи у складі російської держави, кримські татари зраджували нашу країну щоразу, коли на землю Криму приходив ворог. Їхнє виселення стало цілком заслуженою і адекватною мірою. Провина кримських татар була настільки очевидною, що навіть Хрущов, який реабілітовував «невинних жертв незаконних репресій» направо і наліво, не посмів їх повернути на «історичну батьківщину».
Суть міфу
Усі кримські татари під час окупації Криму співпрацювали із нацистами, боролися проти партизан, винищували мирне населення, а тому їхня депортація у 1944 році — справедлива та виправдана.
Факти стисло
ebooksa