Канцлер перевів погляд на Шобера і кілька секунд спостерігав, як той методично протирає хустинкою свої окуляри.
— Я все забуваю, що ви не лише поліціянт, але й філософ, — промовив Реннер.
— Жодної філософії,
Міхаель вимкнув двигун і поспішив до задніх дверей, щоб допомогти вийти своїм поважним пасажирам.
— Гарного вечора, мої панове! — урочисто побажав він їм.
Ті відповіли й неквапно рушили до дверей кнайпи.
— Не знаю, як ти, а я зараз убив би за чарку доброго коньяку, — промовив Реннер, полишаючи знову звертання на «ви», до якого повернувся в авто.
Чоловіки, мов за командою, насадили капелюхи глибше на голови. Вечір був по-осінньому прохолодний. Міський туман безликим привидом блукав поміж темних стін, огортаючи час від часу одиноких перехожих, мовби й справді велетенська бентежна душа намагалася знайти собі нове тіло.
— Щодо справи, через яку ти мене покликав… — почав було Шобер, але канцлер його перебив:
— Зайдімо досередини. Тут збіса холодно.
— Авжеж, — мусив погодитись Шобер, тим більше, що Реннер вже вхопився за масивну ручку кнайпових дверей і потягнув їх до себе. З протилежного боку гостей зустрів усміхнений оберкельнер, який тут виконував роль метрдотеля.
У
Шобер мусив знову протерти запотілі окуляри. Після чого, без найменшої втіхи, роздивився довкола.
— Побоюєшся, що нас побачать газетярі? — запитав Реннер, поправляючи піджак і кількома рухами приводячи до ладу фризуру. — Що ж, дайте їм поживу. Усі знають, що я перебуваю останні дні на посаді канцлера, а тебе називають найімовірнішим моїм наступником.
Шобер не відповів. Натомість дістав свою недокурену сигару, встромив її до рота й знаком попросив кельнера піднести йому вогню.
— Жартую, не буває тут жодних газетярів, — буркнув Реннер, трохи роздратований тим, що той змовчав у відповідь на ці слова.
Кельнер провів їх до віддаленого від решти столика, з якого тієї ж миті прибрав дерев’яну табличку з написом
— Це єдине місце в цілому Відні, де можна замовити мій улюблений
— Отже, ми нарешті перейдемо до справи, — сказав Шобер.
— Власне, так… — канцлер дістав із кишені срібну папіросницю і також закурив. Дим заклубочився довкола його обличчя й пальців, розтягнувся хмаркою над столом і ліниво звився догори.