– Старий не дасть тобі того лану! – закинула рішучим тоном Рахіра.
Він не відповів.
– Старий не дасть тобі його! – повторила вона роздразнено. – Він дасть його Михайлові, а як уже дасть, то захоче, аби ти мене покинув…
Очевидно, він мав ті самі слова на устах, бо докинув так само нетерпеливо й роздразнено:
– Він зараз зачне говорити про гріх і скаже, що з гріхом на душі чоловік ніколи хісна з землі не здобуде, та й таке інше. Я знаю! Я вже наперед знаю…
Вона гляділа вперед себе хвилю живо, задумана, з випуленими очима. Побачила себе в уяві ґаздинею, з красним, як сніг білим рушником на голові, в довгім вишитім кожусі, як ішла за ним у неділю до церкви. Всі чоловіки й жінки оглядалися за ними, а дівчата аж миналися зі злості. Вона була ґаздинею на Івонікових ґрунтах! Вона, Рахіра!
Се була її мрія, що вічно леліялась у її серці. Се було те велике щастя, за яким горіла її лакома душа й без якого не могла собі уявити життя. Прилягла до нього цілою своєю ненаситною, гарячою вдачею, з цілим голодом молодої дикої натури, що, зіллявшись ще і з іншим життям в одно, ніяк не могла розстатися хоч би й у думці від неї і всіх об"яв і вимог, які її за собою потягали.
В погоні за удержанням того її грубого, уявою вимріяного щастя деморалізувалася несвідомо чимраз більше, не жахаючися ніяких, хоч би найпідліших, учинків для заспокоєння своїх бажань.
Так, як вона собі уявляла, як думала та як хотіла, – мусило статися. Інакше й не могло воно бути. Він хотів її, вона хотіла його, він мав дістати землю від родичів, а все інше майже не існувало для неї.
– Ти! – вирвалося нараз нетерпеливо із її уст. – Чого ти ніби ждеш? Поки Михайло з війська верне?..
– Та й я маю ще до війська йти! – відповів похмуро. – Раз не взяли, але другий раз можуть узяти!
– І тебе? Таже вже Михайла відібрали?
– Та так, але я мушу за себе служити! – сказав знов хмарно. Вона помовчала хвилину, а відтак спитала:
– А якби ти ще одного брата мав, мусив би й той іти?
– Авжеж!
– А ти б конче мусив?
– Гадаєш, ні? Тоді тим більше!
– Чому тим більше?
– Бо при родичах усе б один лишився! Розумієш?
– Звідки ти се знаєш, хто тобі те казав? – спитала.
ebooksa