– Чого видивилася на мене? Я говорила прецінь виразно. Впрочім, можу свої слова і повторити. Щоб ти мені не посміла з ним говорити! Лена мені оповідала, що він її ігнорує, і тому я не позволю, щоб з мого дому заприязнювався хто з ним!
– Тіточко! Я не знаю… я не можу вам цього напевно приректи[37], – відповіла я, мішаючись.
– Що?
– Не можу приректи напевно. Він для мене завсіди такий привітний і ласкавий, що це було би нечемністю відповідати йому грубістю. Він… він ніколи мене не образив ані словом, ані поведениям…
– Ха-ха-ха! – розсміялася вона своїм звичайним сміхом; а того сміху було доволі, щоби мене вивести з рівноваги.
– І ти справді така наївна, може, гадаєш, що він любиться в тобі, тому що з тобою балакає, і що він, може, тому з тобою й ожениться!
– Тітко! – вирвалися з жахом слова з моїх уст, і гаряча полумінь обілляла мене. – Тіточко, я цього ніколи, ніколи не гадала!
– Ага! Не гадала? Хто би тобі повірив! Чому ж ти почервоніла як буряк, коли не гадала? Скажи: чому?
Я чула, як спаленіла ще більше і як слова оборони застрягли мені в горлі.
– Видиш? – глумилась вона. – Я знала, що говорила!
– Тіточко, ви не маєте ніколи наді мною милосердя!
– Що? – скричала. – Ти говориш мені такі слова? Мені, що, власне, я змилосердилася над тобою і стала тобі другою матір"ю? Що було би нині з тебе, якби не я? Невдячна ти! В тебе нема серця, ти навіть не знаєш, що ти говориш!
– Чому би не знала, тіточко? Знаю!
Вона засміялася так, як перше, а вуйко обізвався журливо:
– Ти все ліпше знаєш від тіточки, Наталко, все що до крихітки. Тому завдаєш їй неустанно жалю твоїм премудрим поведениям. Не знаю, звідки набралося в тебе стільки того розуму. Іди! іди й поглянь в дзеркало, щоби ти знала, як злість і впертість окрашають дівоче лице. Ти гадаєш, що то добре, що ти слухаєш тільки свого власного розуму, що робиш тітці все наперекір? Ти повинна йти насліпо за її приказами, не повинна й писнути! Все, що вона робить, робить з планом; а тепер іди й принеси мені з кишені моєї буденної камізельки оленеву шкірку до окуляр. Але ні, погоди!.. Чи ти знаєш, хто Орядин є? Знаєш, наприклад, що то таке соціалізм? Доки він нічого певного в руках не має, доти він нуль і доти не повинен ані женитися, ані дівчині про любов говорити. Це теж якісь передчасні зворушення, котрі я зовсім не похваляю. Як буде вже мати свій кусень хліба, тоді най приходить; а тепер – іди!
Я пішла.
– Ти бачив її очі, Мілечку? – чула я ще. – Бачив, як побіліла? Імпертинентне[38], завзяте сотворіння!
. . .…..
Орядин брав дійсно участь в концерті. Грав на скрипці якусь чудову угорську фантазію в супроводі фортеп"яна.
На мене має музика ще з дитинства сильний вплив, і я була би найщасливішою людиною в світі, коли би мене були музики вчили. Та ба!
ebooksa