І хто був винен? Хто був винен?
З глибини його душі виринула кудлата, мов у собаки, голова дівчини й лакомі очі заблистіли проти нього.
Вона всьому винна!
Нехай би йому хто й що говорив, тисячі разів говорив, він знав своє.
– Маріє, уважай!! Все, що говоритимеш, мусиш заприсягнути. А якби ти фальшиво присягнула, нехай тебе Господь боронить! – обізвався по довгій мовчанці Івоніка.
– Ая, ая! Я ж говоритиму правду! – відповіла жалісливим голосом, силуючися зрівнятися з ним. Сніг упав такий великий, її ноги були такі зів"ялі, що вона щохвилі оставалася дальше позад нього.
– Чого вони хотять від нас? Ми вже сказали, що не знаємо нічого! Може, Сава вже вернеться з нами? Не знайшли нічого, як лише кілька крапель крові від зайця, і за таке пхати хлопця в нещастя! Господи, змилосердися!
– Нічого не знайшли! – повторив Івоніка коротко.
Він не говорив із нею і не сказав їй і досі своїх тайних думок та здогадів про убійника. До чого ж? Вона й так як напівбожевільна з остраху за хлопцем, а наколи б дізналася про страшну правду, зійшла б цілковито з розуму! Се вже останеться навіки загребане лише в його груді!
– Жандарі казали мені, що нічого не знайшли досі, що б на Саву свідчило! – тягнув він дальше із удалим спокоєм. – Убійник був такий хитрий і осторожний, що затер усі сліди за собою, мов прямо в воду кинувся. «Нічогісінько», – казали. А хоч і є підозріння, та як нема доволі відповідних доказів, хлопця не можуть покарати. Так казали. Від панів із суду чули. Але він може ще і з півроку замкнений сидіти. Він у підозрінні, і за доказами можуть іще хто знає доки пошукувати.
На білій, бездоганній поверхні виглядали обоє здалека, мов дві чорні точки…
В суді ставили їй між іншим ті самі питання, що дома: чи Сава був дома, коли брата замордовано?
Вона зблідла, мов смерть, дрижала на цілому тілі і, оглядаючися переляканими очима довкола себе, сказала, що був дома. І чому ж би не був? Таже
Суддя поглянув на неї довго, тихо.
– Ти мусиш заприсягнути те, що говориш! – сказав.
Вона позирнула благаючим поглядом на чоловіка.
– Івоніко, чи не так? Він був дома? – пробелькотіла. – Господи милосердний! Скажи ж бо!!.
Він спустив погляд до землі.
– Я не знаю, Маріє!
Вона знов оглянулася довкола себе, та сим разом уже майже блудним поглядом.