– Яку місцевість доведеться нам там долати, хотів би я знати.
– Піщаний вельд, найімовірніше. Мені ніколи не доводилося там бувати.
– Запитаймо у водіїв, – запропонував я.
– Непогана ідея.
Лорен підкликав обох шоферів до себе, не забув він і носіїв рушниць, які на цей час закінчили роботу, що вимагала високої майстерності, й доручили робити решту слугам, на що вони мали повне право.
– Ось куди ми хочемо добутися, – промовив Лорен, показавши місце на мапі. – До цих пагорбів. На мапі вони не позначені ніякою назвою, але вони тягнуться в тому самому напрямку, що й берег улоговини, ось так.
Двом водіям знадобився певний час, щоб роздивитися на мапі те, що їм показували, а тоді з обома відбулася несподівана й вельми помітна зміна. Вирази їхніх облич перетворилися на безвиразні маски нерозуміння.
– Яка місцевість лежить між улоговиною та пагорбами? – запитав Лорен.
Він не відчув, яка зміна в них відбулася. Водії обмінялися скрадливими поглядами.
– Отже? – запитав Лорен.
– Я не знаю, яка там місцевість. Я ніколи не чув про ті пагорби, – промурмотів Джозеф, старший із водіїв, а тоді став брехати далі: – Крім того, там дуже багато піску і є сухі річища, які неможливо перетнути.
– Там немає води, – погодився Девід, другий водій. – Я там ніколи не був. Я також ніколи не чув про ці пагорби.
– Що шукають білі люди? – запитав старий носій рушниць мовою сіндебеле.
Було очевидно, що мапа нічого йому не говорить.
– Вони хочуть добутися до Катуба Нґазі, – швидко пояснив йому водій.
Вони всі були переконані в тому, що ні Лорен, ні я не знаємо їхньої мови і що вони можуть вільно розмовляти в нашій присутності. Отже, я тоді вперше почув цю назву. Катуба Нґазі – Криваві Пагорби.
– Що ти їм сказав? – запитав носій рушниць.
– Що ми не знаємо того місця.
– Правильно, – погодився носій рушниць. – Скажи їм, що там немає слонів, що дикі звірі живуть на південь від улоговини.
Водій слухняно переказав нам ці відомості й був розчарований, коли на нас його повідомлення не справило ані найменшого враження.
ebooksa