– Ми назвали їх сонячними птахами, – пояснила Саллі, – бо Бенові здалося, що назвати їх птахами Офіра було б дещо претензійно.
– Чому вони так пошкоджені? – запитав Лорен, показавши місця, де умисні удари потрощили ламкий зелений камінь.
– Тут можна припускати що завгодно, – стенув я плечима. – Але нам точно відомо, що вони були повалені й лежали в повному безладі в шарі попелу на рівні 1.
– Дуже й дуже цікаво, Бене, – сказав Лорен, прикипівши поглядом до останньої ширми в кінці складу. – А тепер покажи мені, старий підступний блазню, що ти ховаєш від мене за отією завісою.
– Те, на чому в давнину стояли міста й цивілізації. – Я відсунув ширму. – Золото!
Є якась таємниця в цьому прекрасному металі з його мастким блиском, що впливає на уяву. Публіка тихо загомоніла, коли ми звернули свої погляди на нього. Знайдені предмети були ретельно почищені, і їхні поверхні світилися тим м’яким сяйвом, яке непомильно свідчить, що ви дивитеся на золото.
Холодний перегляд колекції завжди відвертає увагу від збудження й відчуття таємниці. Її загальна вага становила 683 унції. Там було п’ятнадцять стержнів природного золота завдовжки та завтовшки, як чоловічий палець. Було також сорок вісім грубо зроблених ювелірних виробів, булавок, брошок та гребінців. Була жіноча статуетка заввишки в чотири з половиною дюйми…
– Астарта-Таніт, – прошепотіла Саллі, погладжуючи її. – Богиня місяця й землі.
Ми побачили там і жменю золотих намистинок, шворки яких давно зотліли, дванадцять сонячних дисків і багато пластинок, обрізків, уламків і ґудзиків невизначеної форми й невідомого вжитку.
– А також ми маємо й ось це. – І я підняв важку чашу з золота. Вона була розчавлена і сплюснена, але мала неушкоджену основу. – Погляньте, – сказав я, показуючи на незвично делікатні лінії дизайну.
– Анк? Єгипетський знак вічного життя?
Лорен подивився на мене, сподіваючись почути підтвердження, і я кивнув головою.
– Для християн і поган, які збереглися серед вас. Ми знаємо, що фараони іноді доручали фінікійцям постачати золото для своєї імперії. Чи не був це, – я покрутив у руках чашу, – подарунок від фараона царю Офіра?
– А чи пам’ятаєте ви чашу в правій руці Білої леді з Брандберга? – запитала Саллі.
Цієї теми нам вистачило для обговорення та суперечок майже до самого ранку, а наступного дня Саллі за допомогою Гізер Вілкокс показала свої креслення та малюнки, виконані в печері. Коли вона показала замальовку білого царя, зморшка зосередженості знову перетнула чоло Лорена, й він підвівся й підійшов, щоб роздивитися малюнок ретельніше. Ми довго чекали мовчки, аж поки він подивився на Саллі.
– Я хотів би, щоб ви зробили копію цього малюнка для моєї особистої колекції. Ви не заперечуєте?
– Із превеликим задоволенням.
Саллі щасливо всміхнулася, подивившись на нього. Вона досі перебувала в усміхненому й веселому настрої і щиро втішалася тим, що виставка її праць спричинила фурор. Саллі, як і більшість вродливих жінок, зовсім не заперечує приємність того, щоб перебувати у світлі рампи. Вона знала, що її праця збіса гарна, і їй подобалося слухати оплески.
– А ось тут я не змогла визначити, що це таке, – усміхнулася Саллі й повісила новий аркуш на дошку. – Досі мені вдалося знайти сімнадцять символів, які нагадують цей. Гізер називає їх ходячими огірками або подвійними ходячими огірками. Маєте якісь ідеї?
– Пуголовки? – припустив Рал.
ebooksa