– Лорене, ти тут чи ні?
Мій голос дзвінко пролунав у печері. Відповіді не було, і я пішов далі, вниз по проходу.
Коли я вийшов із тунелю, то зненацька потужний пучок світла від ліхтаря перетнув печеру й засліпив мені очі.
– Лорене? – запитав я. – Це ти?
– Чого тобі треба, Бене? – запитав він із темряви, що чорніла за його ліхтарем.
Голос його прозвучав роздратовано, навіть сердито.
– Я хочу обговорити з тобою план наших наступних дій, – сказав я, затуляючи очі від потужного світла.
– Це може почекати до завтра.
– Ти відлітаєш рано. Поговорімо тепер.
Я рушив через печеру до нього, відвертаючи очі від світла, що засліплювало мене.
– Спрямуй своє світло куди-інде, – попросив я лагідним тоном.
– Ти глухий? – голос Лорена прозвучав різко, то був голос чоловіка, який звик, щоб йому підкорялися. – Я сказав завтра, нехай тебе чорти візьмуть!
Я зупинився, наче вкопаний, приголомшений, збентежений. Таким тоном він досі ніколи зі мною не розмовляв.
– Ло, з тобою все гаразд? – стривожено запитав я.
Тут, у печері, щось було негаразд. Я це відчував.
– Бене, – сказав він голосом, готовим зірватися на крик, – обернися й іди звідси геть, ти мене зрозумів? Ми зустрінемося завтра вранці.
Я завагався ще на хвилину. Потім обернувся й рушив до виходу, заглибившись у тунель. Я не побачив нічого від Лорена за світлом його ліхтаря.
Уранці Лорен був таким чарівним, яким може бути лише він. Він делікатно вибачився за вчорашній вечір.
– Я лише хотів побути сам-один, Бене. Пробач мені. Я іноді буваю таким.
– Я знаю, Ло. Я теж буваю таким.
ebooksa