▶ Ритм церебральної активності учасника експерименту під час сну можна виміряти за допомогою електроенцефалограми. Далі діяльність нейронів посилюють, умикаючи звуки, синхронізовані з ритмом мозку.
Цей експеримент німецького нейродослідника Яна Борна почався вдень зі списку слів, які слід було запам’ятати. Науковець з’ясував, що люди, які вночі слухали тони, синхронізовані з ритмом їхньої церебральної активності, зранку згадували помітно більше лексем, аніж ті, кого не стимулювали або стимулювали без синхронізації.
Це означає, що ми можемо досить легко вплинути на механізм, який консолідує нову інформацію під час сну, і покращити запам’ятовування матеріалу, вивченого в активному стані. Проте мрія про такі навушники, вдягнувши які на ніч, зранку прокидаєшся й говориш абсолютно новою мовою, усе одно залишається лише мрією[54].
Консолідація пам’яті відбувається під час фази повільного сну, коли церебральна активність монотонна й циклічна. Але це не єдиний режим роботи мозку, за якого тіло відпочиває. У фазі швидкого сну церебральна активність набагато складніша й схожа на діяльність мозку в пробудженому стані. У цей період особа усвідомлює суб’єктивний досвід у формі снів.
Коли людина прокидається посеред фази швидкого сну, то майже завжди чітко пам’ятає свої сновидіння. У протилежній фазі вона нічого не згадає. Якщо виходити із суб’єктивних вражень, то свідомість уві сні й після пробудження однакова. Уві сні ми можемо літати, говорити з людьми, які вже померли, гуляти в саду розбитих вагонів чи навіть не порушувати правил дорожнього руху. Óбрази у сновидіннях чіткі й виразні. Але чомусь ми забуваємо, що авторство цих історій належить нам. А отже, сприймаємо те, що сниться, як правдиву реальність, а не витвір власної уяви.
Головна різниця між свідомістю уві сні й після пробудження полягає в контролі. Коли ми спимо, то, як і хворі на шизофренію, не помічаємо, що самі вигадуємо віртуальний світ. Дивовижність снів полягає в тому, що мозок відмовляється визнати, що це звичайнісінькі галюцинації.
Якщо під час фази повільного сну активність мозку циклічна, то під час швидкого виникають різноманітні нейронні комбінації, здатні перекомпоновувати вже наявні шаблони нервової діяльності. Можливо, це метафора того, що відбувається в когнітивному вимірі? Невже фаза швидкого сну — це сприятливий стан для генерації нових ідей і поєднання роз’єднаних удень складових думки? Сновидіння — це фабрика креативного мислення?
У нашій культурі існує багато оповідей про революційні ідеї, що зародилися уві сні. Герой однієї з них — Авґуст Кекуле, який визначив структуру бензену — кільце з шести атомів карбону. Коли цей важливий момент в історії хімії набув розголосу, Кекуле відкрив секрет свого досягнення. Після багаторічних невдач ученого осяяло уві сні, коли йому наснився уроборос — змій, що ковтає свій хвіст, утворюючи замкнене коло. Щось схоже трапилося з Полом Маккартні, який прокинувся у квартирі на Вімпол-стрит із готовою мелодією до пісні
Одразу помітно потенційну проблему цих історій: наратив свідомості сплітається з вигадкою. Домисел проникає навіть у пам’ять, і ми з цілковитою впевненістю пригадуємо ситуацію, якої ніколи не було. Неймовірно, але людині можна навіяти спогад, у справжність якого вона повірить. І якщо хтось апелює до креативності уві сні, іноді виявляється, що це підступ і пастка.
Можливо, саме це припускав хімік Джон Вотіц, коли взявся ретельно реконструювати історію відкриття структури бензену. Він з’ясував, що за десять років
Але якщо відкинути ймовірність махінацій, то чи можна довести, що нова думка по-справжньому виникла уві сні без характерних для людської природи викривлень сприйняття? Це й вирішив дослідити наш герой сновидінь Ян Борн.
▶ Для забезпечення достовірності експерименту слід було знайти об’єктивний і точний спосіб вимірювання креативності. Для цього Борн запропонував проблему, яку можна розв’язати у два способи: тривалий, але ефективний або ж оригінальний і простий, який, проте, вимагав поглянути на завдання з іншого боку. Учасники довго працювали над проблемою. Потім деякі спали, а деякі просто відпочивали. Пізніше вони знову поверталися до завдання. Результат простий, але переконливий: несподіваний розв’язок найчастіше віднаходили після сну. Отже, коли ми спимо, якась частина креативного мислення дійсно працює.
Експеримент Яна Борна демонструє, що сон — це складова креативного процесу, але не єдина. Попри те що муштра й практика зараз не престижні, механічний і рутинний бік творчості також важливий. Сновидіння, як і інші форми хаотичного мислення, допомагають вигадати оригінальну ідею, тільки якщо вже є міцний фундамент ґрунтовних знань у потрібній сфері. Ми бачимо це у випадку Маккартні: він глибоко засвоїв матеріал і розвинув уміння імпровізувати уві сні. Те саме відбувалося під час експерименту Борна. Простір для творчості в снах з’являється, тільки якщо базу для цього закладено важкою методичною працею вдень[55].
А тепер синопсис повноцінної роботи фабрики думок у нічну зміну. Сон — це багатогранний і неоднорідний стан психічної активності, який дозволяє зрозуміти механізми свідомості. Під час першої фази вона згасає й послідовно переходить у режим сильної синхронізації, що запускає процес консолідації пам’яті. Далі починається друга фаза, яка фізіологічно нагадує свідомий стан, але генерує більш хаотичні зразки церебральної активності. Упродовж цього процесу виявляються елементи креативного мислення, виникають нові комбінації й можливості. І все це в супроводі онейричного наративу, у якому переплітаються жах, еротизм і здивування. Повне затьмарення свідомості. Але чи справді ми бачимо сни, коли спимо? Чи це ще одна з ілюзій мозку?
Кожен стикався із ситуацією, коли, прокинувшись, думав, що проспав кілька секунд, а насправді минули години. Чи навпаки — задрімав на хвилинку, а, здається, минула вічність. Коли ми спимо, час плине по-іншому. Насправді існує ймовірність, що сам сон — лише ілюзія історії, вигадана в процесі пробудження.
Сьогодні можливо розкрити цю таємницю, відстежуючи сліди мислення в мозку в режимі реального часу. Розшифрувати, про що люди думають уві сні, реально, якщо застосувати засоби, за допомогою яких ми досліджували психічні процеси в пацієнтів у вегетативному стані та немовлят і підсвідому церебральну діяльність.
Перший спосіб читання думок на підставі церебральної активності — спроектувати на зорову кору «сітку», щоб кожна клітина відповідала окремому пікселю на сенсорі цифрової камери. Тоді ми можемо реконструювати вміст мислення у вигляді зображень чи відео. За допомогою цієї техніки Джек Ґаллант досить чітко відтворив фільм, маючи у своєму розпорядженні
▶ Завдяки цій технології японський науковець Юкіяшу Камітані створив своєрідний онейричний планетарій. Його команда реконструювала сюжет снів на підставі церебральної активності людей, які спали. Коли учасники досліду прокинулися й розповіли про свої сновидіння, було доведено, що зібрані дані про діяльність мозку збігаються зі свідченнями учасників.
Ось приклади їхніх розповідей: «Уві сні я опинився в пекарні. Я взяв багет і вийшов на вулицю, де хтось фотографувався», «Я побачила гігантську бронзову статую на невеликому пагорбі. Унизу були будинки, вулиці, дерева». Кожен такий фрагмент сну розшифровано на підставі мозкової активності. Але в цьому досліді науковці зосереджувалися не на візуальному змісті — спалахах і тінях, а на концептуальній основі сновидінь. Чітка кольорова реконструкція — поки що тільки проект на експериментальній кухні.
Під час сну мозок не вимикається, а активно працює, підтримуючи вкрай важливі для належної роботи когнітивного апарату функції. Однак іноді, коли ми працюємо, кермуємо автівкою, теревенимо чи читаємо, розум відривається від реальності й блукає у власних думках. Значну частину дня людина проводить у діалозі із собою. Замріявшись, ми перебуваємо в стані, який за формою й змістом дуже схожий на сни, але відбувається наяву.
ebooksa