Отже, галюциногенні гриби не лише відчиняють двері сприйняття, а й фрагментують його. Ми зазираємо за лаштунки, і виявляється, що тягла й безперервна реальність є просто низкою зображень. Саме це Фройд приписував омега-нейронам, які водночас залишаються сталими й змінюються.
За нормального сприйняття реальність здається безперервною, а не дискретною. Раніше йшлося про те, що фрагментарність нормальної перцепції частково проявляється в автомобільних перегонах. Під час них ми часто бачимо цікаву ілюзію: колесо машини обертається в протилежному напрямку. Пояснення цього феномена давно відоме у світі кіно й телебачення й пов’язане з частотою кадрів, які розповідають історію реальності. Уявіть, що колесо робить повний оберт за сімнадцять мілісекунд, а камера фіксує зображення кожні шістнадцять мілісекунд. Між двома кадрами колесо обертається майже повністю, тому на зображеннях здається, що воно трохи посунулося в протилежному напрямку. Ця ілюзія особлива ще й тим, що її створює не екран телевізора, а наш мозок. А отже, ми, як у фільмі, вихоплюємо окремі кадри й доповнюємо їх видимістю тривалості. Сприйняття завжди фрагментарне, але його дискретність помітна тільки під дією наркотиків, наприклад псилоцибіну. Тоді ми наче бачимо залаштункову реальність — справжнє обличчя матриці.
Сьогодні завдяки інструментам, які «читають» думки на підставі активності мозку, ми можемо занурюватися в сни, розум новонароджених та уяву пацієнтів у вегетативному стані. Але з цієї технології немає жодної користі під час дослідження дуже таємничого аспекту людського мислення — свідомості наших предків. Ми точно знаємо, що їхній і наш мозок майже ідентичні. Але в первісному суспільстві не було ні книжок, ні радіо, ні телебачення, ні міст. Люди жили менше й зосереджувалися на полюванні й злободенних проблемах тут і зараз. Чи відрізнялася їхня свідомість від сучасної нашої? Інакше кажучи, чи свідомість, як ми розуміємо її зараз, виникла в процесі еволюції мозку самостійно або ж сформувалася під тиском культури?
Усі ми маємо різні погляди й припущення щодо цієї вічної філософської проблеми. Коли я вперше над цим замислився, то був упевнений, що таке питання зовсім не піддається науковому аналізу. Але археологи можуть реконструювати вигляд античного грецького полісу з кількох цеглин, і стало зрозуміло, що нам слід розглядати письмові пам’ятки як археологічні свідчення, скам’янілості людського мислення.
Прагнучи розв’язати цю проблему, Джуліан Джейнс здійснив своєрідний психологічний аналіз деяких найстаріших книг людської культури й поповнив когнітивну нейронауку полемічною теорією, що ще три тисячі років тому світ був притулком шизофреніків. Свідомість у сучасному розумінні — усвідомлення, що ми самі керуємо власним існуванням, — це досить нове явище в історії людства, яке постало під впливом культури.
Поява перших книг у період між дев’ятим і другим століттями до нашої ери наклалася на кардинальні перетворення трьох великих світових цивілізацій: китайської, індійської й західної. Саме в цей час виникли релігії й філософські вчення, які є наріжними стовпами сучасної культури. Дослідивши Біблію й епічні поеми Гомера — основоположні тексти західної цивілізації, — Джуліан Джейнс дійшов висновку, що свідомість у цей період також зазнала трансформацій.
Його твердження спиралося на те, що в різних традиціях і куточках світу перші люди, описані в цих книгах, поводилися так, ніби чули голоси й підкорялися їм, сприймаючи за волю богів чи муз. Сьогодні ми називаємо це галюцинаціями.
Із плином часу вони поступово почали розуміти, що самі є творцями й володарями тих внутрішніх голосів. Разом із цим усвідомленням у людей з’явилася інтроспекція — здатність осмислювати власні думки.
Канадський філософ Маршалл Маклуен в епохальній праці про зв’язок семіотики, медіа й мисленнєвих структур стверджував, що ця зміна — наслідок появи писемності, завдяки чому людина вже не ввіряла думки мінливій пам’яті, а фіксувала їх на матеріальному носії. Якщо ви багато міркуєте над тим, як інтернет, планшети, мобільні телефони й безперервний потік інформації можуть модифікувати наші думки й відчуття, то не забувайте, що ера інформації — не перша матеріальна революція, яка радикально змінила спосіб самовираження, спілкування й мислення людини.
Догомерівська свідомість, яку описав Джейнс, концентрувалася на теперішньому моменті й не розуміла, що внутрішні голоси є витвором розуму. Ми називаємо це первісною свідомістю, і сьогодні такий стан свідчить про шизофренію чи звичайний сон. Тексти стрімко поширювалися, і свідомість набувала знайомого нам вигляду. Кожен сам собі автор, головний герой і відповідальний за витвори думок, які поєднують знання про минуле з очікуваннями й надіями на майбутнє. А ще в нашому арсеналі є інтроспекція — здатність рефлексувати над власними думками.
Коли я вперше почув про теорію Джейнса, то подумав, що вона блискуче впорядковує історію нашого мислення й вражає сміливим припущенням про те, що на різних етапах історії людства свідомість могла набувати геть відмінних форм. Але ця гіпотеза мала очевидний недолік. Вона спиралася лише на кілька дуже конкретних прикладів і здавалася такою ж довільною, як поділ неба на сузір’я.
Разом із Ґільєрмо Сеччі, який став моїм супутником у цій науковій пригоді, а також дослідниками в галузі комп’ютерних наук Карлосом Д’юком і Дієґо Слезаком ми вирішили розробити кількісний та об’єктивний спосіб перевірки цієї гіпотези. А проблема була досить очевидна: марно розраховувати, що Платон прокинувся одного дня й написав: «Привіт, це Платон. Відсьогодні в мене повністю інтроспективна свідомість». І в цьому полягала суть справи. Нам потрібно було зафіксувати час появи концепту, який ніколи не називали відкрито. Слово
Ми вирішили розв’язати це завдання, створивши словесний простір. Це дуже складна множина, де всі слова розташовані так, що відстань між ними відображає, наскільки сильно вони пов’язані одне з одним. Ми хотіли, щоб
Існують різні методи побудови словесного простору. Можна запитати в експертів, звернутися до словників. Інший спосіб — дотримуватися простого припущення, що пов’язані слова з’являються в одному реченні, параграфі чи документі набагато частіше, ніж могли б суто випадково. І справді, цей нескладний метод, приправлений окремими обчислювальними хитрощами, щоб дати раду такому величезному і багатовимірному простору, виявився неймовірно ефективним.
Після створення словесного простору проблема історії виникнення інтроспекції чи будь-якого абстрактного й досить розмитого поняття кристалізується й стає доступною для кількісних методів вивчення. Для цього потрібно взяти текст, створити його електронну версію, спроектувати потік слів на наш простір і простежити, з якою частотою його траєкторія кружляє навколо поняття інтроспекції. Саме слово
За допомогою цього методу й великої кількості доступних писемних пам’яток античності ми змогли проаналізувати історію інтроспекції в Давній Греції. Узяли всі книги в хронологічному порядку, виміряли близькість кожного слова до концепту інтроспекції, вивели середні показники й продемонстрували, що її повільний розвиток починається в давніх текстах Гомера — «Іліаді» та «Одіссеї». А далі протягом шести століть до нашої ери разом із розростанням давньогрецької культури показники стрімко збільшуються майже в п’ять разів, а тексти підбираються все ближче й ближче до аналізованого поняття.
Одна з переваг цієї об’єктивної методики — можливість перевірити, чи простежуються аналогічні результати в іншій, незалежній традиції. Ми повторили аналіз для юдейсько-християнських книг і отримали практично ту саму модель: поступовий рух до поняття інтроспекції в Старому Заповіті й стрімка активізація цього процесу в Новому Заповіті. Пік самоаналізу припадає на писання Святого Августина (IV століття нашої ери)[64].
Це дуже важливий результат, тому що інтелектуали часто вважають Святого Августина одним з основоположників самоаналізу, а деякі — навіть батьком сучасної психології. Отже, наш об’єктивний, кількісний і неймовірно швидкий алгоритм здатен уловити вагомі висновки, закорінені в тривалій традиції досліджень.
Важливо, що, перетворивши свою цікавість на об’єктивну науку, ми дістали змогу узагальнити й перенести цю ідею в цілу низку різних сфер. Запропонований метод висвітлив деякі аспекти минулого людської свідомості, тож, мабуть, найскладнішим із потенційних завдань буде націлити його на її майбутнє.
Чи здатні сказані сьогодні слова розповісти, де опиниться наш розум через кілька місяців, а то й років? Багато людей носять девайси із сенсорами, що визначають пульс, дихання й генетичні схильності, сподіваючись, що ця інформація допоможе запобігти хворобам. Чи можна, відстежуючи й аналізуючи слова, які ми кажемо, пишемо чи твітимо, аналогічно спрогнозувати, коли щось погане трапиться з нашим розумом?
ebooksa