Але ми з Джімом порадилися й почали міркувати. Подумали хвильку, і я мовив:
— Кажи ти, Джіме.
І він почав:
— Ну, моя думка така: якби на моїм місці сидів у в’язниці містер Том, а звільняли його ми і когось із нас підстрелили, хіба сказав би він: «Скоріше рятуйте мене, ніколи нам із лікарем морочитись!» Чи ж схоже таке на містера Тома Сойєра? Чи сказав би він так? Ніколи у світі! Ну то й Джім не може так сказати. Ні, сер, я й на крок не зрушу з цього місця, доки лікаря тут не буде, хоч би довелося мені тут просидіти сорок років!
Я давно знав, що в Джіма добра душа, і знав наперед, що він саме це скаже, — тепер усе було ясно, і я заявив Томові, що йду по лікаря. Ну, Том, звісно, збив страшенну бучу, але ми з Джімом твердо стояли на своєму й нізащо не піддавались. Він хотів навкарачки вибратися з куреня і відв’язати плота, але ми його не пустили. Тоді він почав лаятися з нами, але й це анітрохи не допомогло.
А як побачив, що я лаштую човна, то сказав:
— Ну добре, якщо ти вже так напосівся привезти лікаря, я тобі скажу, що треба робити, коли приїдеш до містечка. Замкни двері, зав’яжи лікареві очі й примусь його заприсягтися, що він мовчатиме як могила, тоді поклади йому в руку гаман, повний золота, і поповоди його в темряві по різних закутках та завулках, а тоді посади в човен і вези сюди, та не навпростець, а манівцями, петляючи поміж острівців; та, дивись, обов’язково обшукай його, відбери крейду та не віддавай, поки привезеш його назад у містечко, а ні, то він позначить крейдою цього плота, щоб можна було згодом його відшукати. Так завжди робиться в подібних випадках.
Я пообіцяв, що зроблю все, як він сказав, і повеслував до містечка. Джімові ж було наказано сховатися в лісі, тільки-но побачить, що лікар наближається, й сидіти там, аж поки лікар поїде назад.
Розділ XLI
Лікар, якого я розбуркав, був добрий, ласкавий з вигляду дідок. Я розповів йому, що вчора пополудні їздив разом із братом полювати на Іспанський острів; там ми знайшли пліт і лишилися на ньому ночувати, а десь опівночі брат, мабуть, штовхнув уві сні рушницю, вона стрельнула, й куля влучила йому в ногу; отже, ми просимо лікаря поїхати зі мною на той острів та оглянути братову ногу, нікому про те не кажучи й слова, щоб ніхто нічого не знав, бо ми хочемо вернутись увечері додому й самі про все розповісти нашим рідним.
— А хто ж ваші рідні? — спитав він.
— Фелпси, вони живуть недалечко звідси.
— О-о! — протяг він. А по хвилі додав: — То як же, ви кажете, він себе поранив?
— Йому щось наснилося, — пояснив я, — й рушниця стрельнула.
— Дивний сон, — буркнув він.
Він засвітив свого ліхтаря, захопив сумку з інструментами, й ми вирушили. Мій човен не сподобався лікареві, мовляв, на одного ще сяк-так, а двох не витримає.
Я сказав:
— О, не бійтеся, сер, він усіх нас трьох чудово перевозив.
— Кого це — трьох?
— Та звісно ж, мене й Сіда, та... та... та рушниці; я саме їх мав на думці.
ebooksa