За півхвилини король мовив, розтягуючи слова:
— Ну, принаймні я гадав.
А герцог йому тим самим тоном:
— Якщо казати відверто, то саме я гадав.
Король уже наїжачився та й каже:
— Слухайте, Бріджуотере, на що саме ви натякаєте?
А герцог йому жваво на те:
— Якщо на те пішло, дозвольте вас запитати, на що саме ви натякаєте?
— Отуди к бісу... — ущипливо відказав йому король. — А втім, я ж таки не знаю: може, ви тоді спали й самі не тямили, що робите?
Герцог розлютився та як визвіриться на короля:
— Перестаньте чортибатьказна-що варнякати! Невже ви мене за ярмаркового дурня вважаєте? Та невже ж ви припускаєте, що я не знаю, хто саме сховав гроші в труні?
— Атож, сер! Я знаю, що ви те знаєте, бо самі їх туди і всунули!
— Брехня! — і герцог учепився в нього.
Король залементував:
— Не чіпайте мене!.. Пустіть моє горло!.. Я відмовляюсь від того, що казав!
А герцог йому:
— Гаразд, тільки признайтеся спершу, що то ви переховали туди гроші — надумали втекти від мене, викопати труну і загарбати всі гроші собі самому.
— Хвилинку, заждіть хвилинку, герцогу! Дайте мені відповідь на одне запитання, тільки чесно й по щирості: якщо то справді не ви поклали гроші в труну, скажіть, і я вам повірю й заберу назад свої слова.
— Ні, старий паскудо! І ти сам знаєш, що не я. Ну, що далі?
— Ну от, бачите, я вірю вам. Так, іще одне, тільки не казіться: чи не думали ви забрати гроші та переховати їх?
ebooksa