Танго смерти-2. В Буэнос-Айресе

— Сеньор Субботич?

— Он

Костенко никак не отреагировал.

— Расследование смерти Адамидиса ведется?

— Да, конечно.

— Кем?

— Федеральная полиция.

— Вы можете узнать, что там происходит? Я имею в виду расследование?

— Да, конечно. Узнаю.

Пальцы Костенко теребили скатерть. Играла музыка.

— Что за музыка это играет? — спросил внезапно Сикерд.

Костенко неопределенно повел пальцами.

…

Ще раз поглянути на тебе, З тобою стрінутись ще раз, У вечір, як зірки засяють в небі, В осінній вечір, як тільки день погас. Ще раз піти, удвох з тобою, За руки взявшись, як колись, В гаях стежками осінню сумною, Де перший раз ми давно зійшлись… Прийде ще час коли затужиш ти за мною, Прийде ще час, коли згадаєш наші дні, Може тоді любов ти зрозумієш мою, І може за ту любов вдячна будеш мені. Поглянути у твої очі, І слухати слова твої, У сяйві місяця літньої ночі Послухать ще як співають солов"ї. Невже лише це тільки мрія? Невже лише це тільки сни? Чому, чому пропала вся надія, Зів"яла так, мов квіт навесні..[22].

…

— Мистер Костенко. О чем вы говорили, когда встречались на кладбище?

Костенко тряхнул головой, как будто возвращаясь в реальный мир

— Мистер Костенко?

— У вас есть допуск? Тогда бы вы знали.

— У меня есть допуск.

— Ну?