Перелетні птахи

— А так, так!.. Бо то ніколи не можна бути певним, що людину, яка розпечатала 3.549 чужих листів, не скортить колись розпечатати 3.550-ий.

МАЙЖЕ КРИМІНАЛЬНА ІСТОРІЯ

Поліцист Іван Нерухливий виструнився перед паном командантом Таборової Поліції, вп’ялив у нього визвірені очі, якби хотів проковтнути свойого зверхника і службово звітував:

— Пане команданте, голошу слухняно жи маю вам щось дуже важне сказати!

— Ну?

— Пан радник Шишка — злодій!

— Що, що?..

— Кажу, жи пан радник Шишка злодій. Вони крадуть!

— Що крадуть?

— Зеленину друть на грядках… Салату, редьківцю, ци там різнородну тримбульку, на що попадуть.

Пан командант схопився з крісла, звичним рухом підтягнув ремінь, якого й так не обтяжувала жадна пальна зброя і зразу накрив поліциста мокрим рядном:

— Нерухливий, чи ви з дуба впали? Пан радник Шишка, така висока фіґура — голова Таборового Суду — обкрадає грядки? Говорите кат-зна що! Спочинь!

Поліцист відставив копито на „спочинь” і безрадно розложив руки:

— Пане команданте, жи вони фіґура, це я дуже добре знаю, але що злодій то я теж можу присягнути. Я їх спіймав на гарячому.

— Справді?

— А бим сконав!

— Подайте факти!

— Вже даю, пане команданте!.. Отож стою вчора на варті біля магазину Суспільної Опіки та й так, зразу, нічого собі, ніби — все в порядку. Десь так, по одинадцятій, Пилипко, що мав службу при вході, замкнув браму, потім ще гімназистки трохи ґзилися з студентами, потім театральники верталися з проби, а під сороківкою грали на патефоні, а далі все втишилося. Коло півночі, стало мене гей би злегенька морити на сон, та я зараз припімнув собі, що я в службі, скурив одну цигарку з „динаміту” і зразу дрімота відпала!

— Ну, ну, — перебив його на тому слові командант. — Не дуже то я хочу вірити, щоб вона так зразу від вас відступила. Вже я вас знаю, сонні лицарі, вам не першина на службі спати!

— А бим сконав, щом не спав! — заклинався ревний сторож публічної безпеки.. — А коли, навіть, непричком, і задрімав, то хіба так, гей той комар, на чверть секунди. — Аж чую — коло третьої брами першого бльоку немов би хтось чалапнув! Потім якесь куце, грубе, в довгій опанчі, висунулось з брами, звітрило повітря, як той дик, зиркнуло сюди-туди і назад сховалося… Ов, міркую, справа підозріла, треба бути в поготові!.. Причаївся я за муром та й вобсервую, що буде далі. Бачу — підозрілий тип знову виткнув лепетину, звітрив, що люфт є фрай, набрався відваги і суне попри мур просто на мене!