— Ой, не знаю, чи застануть там уже староство. Нині приїхав Іван Задорожний, то розказував, що вже з Золочева всі вибираються: староство, магазини, новобранці.
— Що ви кажете? — вмішався Зварич. — То ж не може бути. Я нині рано з Золочева виїхав.
— Не можу сказати, чи то правда, але він так говорив. Розказував, що наші знов десь там москаля пустили.
В хаті запанувала моторошна тиша. Городюк затих, бо розігнався словами і думками до староства, а воно втекло перед ним, а Петра громом ударила вістка про новобранців. Певно, що й стрільці забралися з Золочева… Що тепер буде і де прийдеться шукати за ними?! Поглянув допитливо на дядька. Городюк покрутив недовірливо головою:
— Щось мені в те все не хочеться вірити. Де ж би так швидко?!.
Василь рушив раменами.
— Не знаю, прошу пана директора, чи то правда, бо сам не видів. Але Задорожний казав, що за Золочевом фір а фір. Пани в повозах і наші люди — всі втікають перед москалем. Хтось там йому розказував, що москаль йде вперед, що ані стриму нема…
Городюк затріпав рукою.
— Навіть такого, Василю, не говоріть; раз, що то неправда, по-друге, ще хто почує — і готова біда. Нащо вам клопоту.
— А що ж я говорю? — здивувався Василь. — Розказував Задорожний, та й я переповідаю.
— І не переповідайте, бо і йому, і вам може за те дістатися.
— Я нікому не говорив, але думаю, пану директорові можна.
В Василевім голосі почулася нотка розчарування. Він наче би був обиджений за свою щирість і довір’я до директора.
Городюк вичув це й одразу ж поспішився перепросити селянина.
— Ви мене зле зрозуміли. Певно, що добре, що ви мені сказали, але я маю на думці других людей.
— До Берка я не піду. Зрештою, він сам, видно, щось пронюхав, бо літав перед вечером по селі і розпитував людей.
— Може, він так тільки питався?
— Е, ні. То здибав мене Юрко Рибак: «Щось то, — каже, — недобре з війною чувати, коли Берко такий перестрашений. Питався, — говорить, — чи я не чув, що наші з Золочева відступили».
— Дядьку, — обізвався Петро. — Ми мусимо зараз завтра зрання поїхати до Золочева. Може, воно і не все правда, що люди говорять, але щось у тім є. Вже від двох днів по Золочеві кружляли непевні вісті.
— Слухайте, Василю, — звернувся Городюк до селянина, — може б, ви поїхали завтра з нами?
ebooksa