Хрестоносці

Треба було збрехати.

— Я приїхав сюди битися, а не брехати.

—Добре ж ти бився — що й казати!

— А ти.не накивав п"ятами від Юранда до Щитна? — Pax! — мовив де Леве.—Цей рицар — гість Ордену.

— Байдуже, що він сказав,— втрутився брат Готфрід.— Без суду Юранда не скарали б, а на суді правда все одно виявилася б.

—Що ж тепер буде? — повторив брат Ротгер. Деякий час усі мовчали, потім заговорив суворий і

запеклий Зігфрід де Леве.

— Треба з цим кривавим псом покінчити раз і назавжди,— сказав він.— Де Бергова будь-що треба визволити. З"єднаємо залоги з Щитна, з Інсборка, з Любави, візьмемо хелминську шляхту і вдаримо на Юранда. Пора з ним покінчити!

Але крутій Данфельд, який умів кожне явище розглядати з усіх боків, заклав руки за голову, наморщив лоба і, подумавши, сказав:

—Без дозволу магістра не можна.

Якщо вдасться, то магістр ще й похвалить! — озвався брат Готфрід.

А якщо не вдасться? Якщо князь із списарями вдарить на нас?

—Між ним і Орденом — мир: не вдарить!

—Воно-то мир, але ж ми перші його порушимо. Залог наших проти мазурів не вистачить.

—То магістр оступиться за нас, і буде війна. Данфельд знову наморщив лоба й задумався.

Ні, ні! —сказав він через деякий час—Якщо вдасться, то магістр у душі буде радий... До князя підуть посли, почнуться переговори, і нам усе минеться безкарно. Але якщо yас розіб"ють, Орден за нами не оступиться і війни князеві yе оголосить... Інакшого б на це треба магістра... За князем стоїть польський король, а з ним магістр yе воюватиме...

Але ж ми захопили Добжинську землю, то, видно, нам Краків не страшний.

Тоді був привід... Князь Опольський... Ми взяли її ніби в заставу, та й то...

Данфельд озирнувся навколо і стиха додав:

Чув я в Мальборзі, що коли б поляки грозили війною, то ми ту Добжинську землю віддали б.