Тому що розбійники побоялися б, підняти руку на князівський палац і на Юрандову дитину. А коли б навіть викрали її — то для викупу, а самі дали б знати, що вона у них.
—Все це я розкажу,— мовив лотаринжець, — і де Бергова розшукаю. Ми з одної країни, і хоч я. його не знаю, але кажуть, що й він якийсь родич графа Гельдернського. Він був у Щитні, то нехай розкаже, що там бачив.
Збишко зрозумів кілька слів з мови де Лорша, а чого не зрозумів, те переклав йому Миколай; зрадівши, Збишко схопив в обійми де Лорша і так стиснув його, що той аж крекнув.
Князь сказав Збишкові:
—А ти неодмінно хочеш теж їхати?
—Неодмінно, милостивий пане. Що ж мені залишається робити? Хотів би здобути Щитно, хоч би зубами довелося його гризти, але як же починати війну без дозволу?
Той, хто почав би війну без дозволу, каявся б під катівським мечем,— сказав князь.
Звичайно, закон є закон,— відказав Збишко. — Ще хотів би я викликати всіх, хто був у Щитні, але кажуть люди, що Юранд нарізав їх там, як волів, і невідомо, хто з них живий, а хто вбитий... Клянусь богом і святим хрестом, що не залишу Юранда до останнього подиху!
Така шляхетна мова мені до вподоби! — сказав Миколай з Длуголясу. — Ти до Щитна сам не подався, то й видно, що маєш розум, бо й дурний догадався б, що вони там ні Юранда, ні його дочки не тримають, а вивезли їх десь до інших замків. За те, що ти сюди приїхав, бог нагородив тебе Ротгером.
Звичайно! — сказав князь.— Як ми чули від Ротгера, з тих чотирьох живим лишився тільки старий Зігфрід, а інших бог уже покарав або твоєю, або Юрандовою рукою. Щодо Зігфріда, то він не такий негідник, як ті, але, мабуть, найжорстокіший за всіх. Погано, що Юранд і Дануся в його руках, треба їх швидко рятувати. Щоб тебе також не спіткало лихо, дам тобі до магістра листа. Слухай же добре і запам"ятай, що їдеш не як посол, а як посланець, а я магістрові напишу так: коли вони свого часу зробили замах на мою особу, потомка їх добродійників, то цілком імовірно, що вони схопили і Юрандівну, тим більш, що люті були на Юранда. І попрохаю магістра, щоб наказав пильно шукати її, а коли хоче моєї приязні, то нехай негайно віддасть її тобі в руки.
Почувши це, Збишко впав князеві до ніг і, обнявши його коліна, сказав:
А Юранд, милостивий пане! А Юранд! Оступіться й за нього! Якщо він смертельно поранений, то нехай хоч у власній дідизні та коло дітей помре.
Оступлюсь і за Юранда,—ласкаво сказав князь.— Магістр повинен вислати двох суддів, і я також двох, які за законом рицарської честі розглянуть вчинки комтурів і Юранда. А ці четверо оберуть ще одного, який буде у них головою, і як вони всі вирішать, так і буде.
На цьому нарада скінчилася, після чого Збишко попрощався з князем, бо незабаром треба було вирушати в дорогу. Але перед тим, як мали розходитись, досвідчеиий Миколай з Длуголясу, який добре знав хрестоносців, одвів Збишка вбік і запитав:
—А свого слугу чеха візьмеш з собою до німців?
—Звісно, що він мене не покине. А хіба що? Жаль мені його. Хлопець він хоч куди, але слухай, що я тобі скажу: ти з Мальборга благополучно виїдеш, хіба що викличеш якогось дужчого за себе, а він напевне загине.
— Чому?
— Бо псявіри-хрестоносці обвинувачували його в тому, що він зарізав де Фурсі. Повинні були писати про його смерть магістрові й напевне написали, що чех пролив його кров. Цього йому в Мальборзі не подарують. Чекає на нього суд і помста, то як же ти переконаєш магістра в його невинності? До того ж він викрутив руку Данфельдові, який був родичем великого шпитальника. Шкода мені твого зброєносця, і, повторюю, якщо він поїде, то по свою смерть.
—Не поїде по смерть, бо я залишу його в Спихові. Проте сталося інакше, бо трапились події, через які
чех не залишився в Спихові. Збишко і де Лорш вирушили з своїм почтом другого ж дня вранці. Де Лорш, якого ксьондз Вишонек звільнив від обітниці, даної Ульріці де Ельнер, їхав щасливий і весь час думав про вроду Ягенки з Длуголясу, тому мовчав; а Збишко, не мігши з ним говорити про Данусю через те, що вони погано розуміли один одного, розмовляв з Главою, який досі нічого не знав про подорож до хрестоносців.
ebooksa