Хрестоносці

Їдемо до Мальборга,— сказав Збишко,— а коли я повернуся, бог його знає... Може, скоро, може, весною, може, за рік, а може, й зовсім не повернуся, розумієш?

Розумію. Ваша милость їде, мабуть, для того, щоб викликати тамтешніх рицарів. І слава богу, бо у кожного ж рицаря є зброєносець.

Ні,— відказав Збишко.— Не за тим я їду, щоб їх викликати, хіба, може, сама по собі нагода трапиться, а ти зовсім не поїдеш, а залишишся вдома, в Спихові.

Почувши це, чех спочатку дуже зажурився й почав жалісно нарікати, а потім просити молодого рицаря, щоб узяв і його з собою.

— Я присягнув, що не залишу, вашої милості, присягнув хрестом і честю. А коли б вашу милость спіткала якась лиха пригода, як би я показався на очі моїй пані в Згожелицях? Я їй присягнув, пане! Змилуйтеся ж надо мною, щоб я не зганьбив себе перед нею.

А не присягав ти їй, що будеш мене слухати? — запитав Збишко.

Як же ні! В усьому, тільки не в тому, щоб піти від вас геть. Якщо ваша милость оджене мене, то я поїду віддалік, щоб в разі потреби бути під рукою.

Я тебе не відганяю і не віджену, — відповів Збишко. — Але який же я був би твій пан, коли б не міг тебе нікуди послати або відчепитися від тебе хоч би на один день? Не будеш же ти стояти на до мною, як кат над доброю душею! А щодо бійки, то як же ти мені поможеш? Не кажу на війні, бо на війні люди б"ються гуртом, але не будеш же ти за мене битися на герці. Якби Ротгер був дужчий за мене, то не на наших санях був би його панцер, а мій на його санях. До того ж знай, що мені там з тобою буде гірше і що ти можеш накликати на мене небезпеку.

— Як так, ваша милость? ...

І Збишко розповів йому те, що чув від Миколая з Длуголясу: що комтури не можуть взяти на себе вбивства де Фурсі, отже, обвинуватили його й переслідуватимуть помстою.

—А якщо вони тебе схоплять,— закінчив він,— то можеш і головою наложити.

Почувши це, чех спохмурнів, бо розумів, що то правда, але мимоволі ще правив своєї:

Та тих же, що мене бачили, вже й на світі нема, бо одних, як кажуть, побив старий пан із Спихова, а Ротгера — ваша милость.

Тебе бачили слуги, котрі їхали недалеко від них, та живий ще і старий хрестоносець, який, напевне, сидить зараз у Мальборзі, а як не сидить, то приїде, бо його, дасть бог, викличе магістр.

На це вже нічого було відповісти, і вони аж до Спихова їхали мовчки. Там застали всіх у бойовій готовності, бо старий Толіма сподівався, що або хрестоносці нападуть на городище, або Збишко, повернувшись, поведе їх рятувати старого пана. На всіх переходах через багна і в самому городищі чатувала сторожа. Хлопи були озброєні, і тому, що звикли до війни, охоче ждали німців, сподіваючись на багату здобич. У замку

Збишка і де Лорша прийняв ксьондз. Калеб і зараз же після вечері показав їм пергамент з печаттю Юранда, н якому він власноручно записав заповіт рицаря із Спихова,

Він мені диктував його, — сказав ксьондз, — тієї ночі коли вирушив до Щитна. Видно, і не сподівався повернутись

А чому ж ви нічого не сказали?

Не сказав нічого тому, що він розповів мені про свій намір на сповіді, Упокій господи його душу, царство йому небесне...

— Не проказуйте за його упокій молитви. Він ще живий. Знаю це зі слів хрестоносця Ротгера, з яким бився я при князівському дворі. Був між нами суд божий, і я його забив.