Хрестоносці

— Вагаюсь та й вагаюсь,— мовив він знов до княгині,— чи казати королю про ту пригоду, чи не казати. Якщо хрестоносець не поскаржиться, то й не буде ніякої справи, а коли має скаржитись, то чи не краще попередити короля заздалегідь, щоб він не спалахнув наглим гнівом...

— Хрестоносець, якщо може кого-небудь занапастити, то занапастить, — відповіла княгиня, — але я спочатку скажу юнакові, щоб пристав до нашого двору. Може, король не так суворо покарає нашого придворного.

Після цього вона покликала Збишка, який, довідавшись, у чому річ, зіскочив з коня, вклонився їй до ніг і з великою радістю згодився бути придворним, не тому, що так було безпечніше, а тому, що таким чином міг залишитись поблизу Данусі...

Тимчасом Повала запитав Мацька:

А де ви спинитесь?

В заїзді.

В заїздах уже давно немає жодного місця.

То підемо до одного знайомого — купця Амилея, може, пустить переночувати...

А я вам скажу так: погостюйте в мене. Небіж ваш мі"г би з двором княгині в замку спинитись, але краще йому не бути в короля перед очима. Бо що трапиться в гніві раз, те вдруге вже не трапиться. Мабуть же вам треба й добром поділитися, возами та слугами, а на це потрібен час. Гаразд? У мене вам буде добре й безпечно.

Хоч Мацько трохи й занепокоївся, що Повала так турбується про їхню безпеку, проте щиро подякував, і вони в"їхали до міста. Тут вони з Збишком на якийсь час забули про свої турботи, побачивши, скільки круг них усякого дива. В Литві та біля границі вони, бачили тільки поодинокі, замки, а з значніших міст — одну Вільну, абияк збудовану і спалену, в згарищах і руїнах, а тут купецькі кам"яниці часто були показніші за тамтешній великокнязівський замок. Правда, багато будинків були дерев"яні, але й вони вражали висотою стін та покрівель, а також вікнами з скляних кульок, оправлених у свинець, в яких так відблискувало проміння призахідного сонця, що можна було подумати, ніби в домі пожежа. На прилеглих до ринку вулицях було багато будинків з червоної цегли або суцільно кам"яних, високих, оздоблених балконами та чорними хрещатими узорами по стінах. Вони стояли один при одному, як солдати в строю, одні широкі, другі вузькі, не більш як на дев"ять ліктів завширшки, але всі стрілчасті, з склепистими сіньми —часто з образом мук Христових або богородиці над брамою. На деяких вулицях будинки стояли в два ряди — над ними смужка неба, внизу брукована дорога, а по обидва боки, скільки око бачило,— крамниці, повні найновітнішого, дивного, часто зовсім незнаного краму, на який, однак, Мацько, що звик до воєнної здобичі, поглядав ласим оком. Але ще більше здивували їх обох громадські будівлі: костьол діви Марії yа риyку, суконниця, ратуша з величезним підвалом, в якому продавалося свидницьке пиво, дзингус, склади сукна, далі величезний mercatorium, призначений для чужоземних купців, і будинок, в якому зберігалися міські ваги, і цирульні, лазні, плавильні, в яких витоплювали мідь, віск, золото і срібло, броварні, цілі гори бочок коло так званого шротамту — словом, такий достаток і багатство, якого не обізнана з містом людина, нехай би навіть власник «городка», й уявити собі не могла...

Повала привів Мацька і Збишка до свого обійстя на вулиці святої Ганни, сказав дати їм простору кімнату і доручив піклуватися про них своїм зброєносцям, а сам пішов у замок і повернувся звідти на вечерю вже пізньої ночі. Разом з ним прийшло кілька його приятелів.

Вони весело бенкетували, їли багато м"ясива та пили вина,— тільки господар був чимось заклопотаний. Коли гості нарешті порозходились, Повала сказав Мацькові:

—Говорив з одним каноніком, який добре знається на святому письмі та праві, і він сказав, що за зневагу посла загрожує кара на горло. Молітеся ж богу, щоб хрестоносець не поскаржився.

Хоч обидва рицарі й перебрали трохи міру на бенкеті, але, почувши це, пішли на спочинок трохи засмучені. Мацько навіть не міг заснути і, полежавши деякий час, озвався до небожа:

— Збитку?

—А що?

—Обміркував я все це добре і думаю, що тобі таки зітнуть голову.

— Ви думаєте? — спитав Збишко сонним голосом. І , обернувшись до стіни, міцно заснув, бо стомився в дорозі...

Другого дня обидва рицарі з Богданця разом з Повалою пішли, до кафедрального собору на ранню месу — помолитись та побачити двір і гостей, що сходились до замка. Вже по дорозі Повала здибав численних знайомих, а з-поміж них багатьох славетних в країні й за кордоном рицарів, на яких молодий Збишко дивився з захопленням, обіцяючи собі в душі, якщо пригода з Ліхтенштейном минеться щасливо, зрівнятися з ними хоробрістю та всіма іншими чеснотами. Один з цих рицарів, Топорчик, родич краківського кастеляна, розказав їм новину про повернення з Рима Войцеха Ястжембця, схоласта, який їздив до папи Боніфація IX з королівським листом-запрошенням на хрестини до Кракова. Боніфацій прийняв запрошення, але тому, що не певний був, чи зможе прибути власною особою, уповноважив посла бути від його імені хрещеним батьком майбутнього немовляти, а разом з тим просив, щоб на доказ його особливої прихильності до королівського подружжя дитина була названа Боніфацієм або Боніфацією.

Говорили також про те, що незабаром має прибути угорський король Зигмунт. Його приїзду сподівалися напевне, бо Зигмунт, прошений чи непрошений, завжди з"являвся там, де влаштовувались відвідини, учти і турніри, в яких він охоче брав участь, прагнучи вславитись на весь світ і як владар, і як співець, і як один з найперших рицарів. Повала, Завіша з Гарбова, Добко з Олесниці, Нашан та інші славетні рицарі з усміхом, згадували, як під час попереднього перебування Зигмунта король Владислав просив їх нишком, щоб вони на турнірі не дуже натискали та щадили «угорського гостя», бо по всім світі було відомо, що в цього марнославного рицаря від невдачі виступали на очах сльози. Але найбільше цікавили рицарів справи Вітольда. Розповідали цілі легенди про пишність тієї вилитої, з чистого срібла колиски, що її привезли в подарунок литовські князі та бояри од Вітольда і його дружини Ганни. Поскупчувались, як звичайно перед відправою, гуртки людей, що розказували одні одним новини. Почувши в одному з таких гуртків мову про колиску, Мацько й собі став розказувати про коштовність подарунка, але ще більше розводився про майбутній похід Вітольда на татар, і його засипали запитаннями. Похід уже, вважай, почався, бо величезне військо вирушило на Східну Русь, і коли б він удався, то влада короля Ягелла поширилася б майже на півсвіту — аж до невідомих глибин Азії, до границь Персії і. берегів Аралу. Мацько, який був раніш наближеним Вітольда і знав його заміри, розповідав про них так докладно і красномовно, що поки задзвонили до меси, круг нього утворився великий гурт цікавих, «Йдеться, — казав він,—про хрестовий похід. Сам Вітольд, хоч його й називають великим князем, урядує Литвою з доручення Ягелла і є лише намісником, отож уся слава спаде на короля. І яка ж то буде слава новохрещеної Литви та могутньої Польщі, коли об"єднані війська понесуть святий хрест у такі країни, в яких коли й вимовляють ім"я спасителя, то тільки для того, щоб його зневажити, і в яких ще досі не ступала нога ні поляка, ні литвина! Коли польське й литовське військо знов посадить на кіпчакський трон вигнаного хана Тохтамиша, він визнає себе «сином» короля Владислава і, як обіцяв, разом з усією Золотою Ордою поклониться хрестові».