Хрестоносці

А Зих, гадаючи, що Збишко підпив, обернувся до нього й весело сказав:

—Розпережись! Тобі одразу полегшає!

Але Збишко ще якийсь час стояв із збентеженим обличчям, потім, погамувавши хвилювання, озвався до Ягенки:

—Перепрошую вас. Щось мені несподівано згадалося. Співайте далі.

—А може, вам сумно слухати?

—Та ні,— відповів Збишко тремтячим голосом.— Я б цю пісню слухав цілу ніч.

Сказавши це, він затулив долонями очі й замовк; йому не хотілося говорити.

Ягенка проспівала другий куплет, але, скінчивши, помітила, що по пальцях Збишка спливають буйні сльози.

Вона підсунулась до нього і, сівши поруч, торкнула його ліктем:

— Ну? Що з вами сталося? Я не хочу, щоб ви плакали. Кажіть, що з вами?

Нічого, нічого! — зітхнувши, відповів Збишко.— Багато довелося б говорити... Що було, те минулося.

Мені вже веселіше.

— Може б, ви солодкого вина випили?

— Шановна дівчино! — вигукнув Зих.— А чого це ви кажете одне одному «ви»? Кажи до нього: Збитку, а ти до неї: Ягенко. Ви ж знаєте одне одного змалку... Потім він звернувся до дочки:

А що він тебе колись віддубасив, то байдуже!.. Тепер він такого не зробить.

Не зроблю! — весело сказав Збишко.— Нехай вона мене тепер за те віддубасить, коли хоче.

Щоб розвеселити його остаточно, Ягенка стиснула руку в кулачок і, сміючись, почала жартома бити Збишка.

— Ось тобі за мій розбитий ніс! Ось тобі! Ось тобі!

—Вина! — гукнув розохочений хазяїн Згожелиць.

Ягенка побігла в комору й незабаром принесла глечик вина, два гарних кубки вроцлавського виробу, з витисненими на них срібними квітами, і дві головки сиру, дух від якого чути було ще здалека.