Хрестоносці

Говорив я вам,— спитав Зих,— що абат любить Ягенку, як рідну дочку? Останнім разом він їй сказав так: «Рідня у мене тільки по куделі — жіноцтво, але з тієї куделі тобі ниток буде більше, ніж їм».

На це Мацько неспокійно й навіть підозріливо глянув на Зиха і тільки через якийсь час сказав:

Сподіваюсь, ви не схочете нас скривдити...

За Ягенкою я даю Мочидоли,— ухильно сказав Зих.

Зараз?

Зараз. Іншій би не віддав, а їй віддам.

Богданець і так наполовину Збишків, а дасть бог здоров"я, то я в ньому господарство налагоджу он як! Збишко вам подобається?

Зих закліпав очима і сказав:

Гірше те, що коли про нього хто-небудь згадає, Ягенка зразу одвертається до стіни.

А як згадуєте про інших?

Як згадаю про іншого, вона фиркає і каже: «Ще що скажіть!»

От бачите! Дасть бог, що з такою дівкою Збишко забуде за ту. Я старий, а теж забув би... Вип"єте меду?

Вип"ю.

Але абат... От де розумний чоловік! З-поміж абатів, як ви знаєте, бувають зовсім світські люди, а цей, хоч і не сидить серед ченців, але — ксьондз, а ксьондз завжди краще порадить, ніж звичайна людина, бо й грамоти вміє і з духом святим близький. А що ви за дівчиною зразу Мочидоли даєте, це слушно. Я теж, як дасть бог здоров"я, то переманю од Вілька з Бжозової стільки кметів, скільки зможу. Дам кожному по шматку доброї землі, бо в Богданці землі не бракує. Нехай поклоняться Вількові на різдво та й переходять до мене. Хіба вони не мають права? З часом і городище в Богданці збудую, порядний дубовий замок з ровом навкруг... А Збишко з Ягенкою нехай собі поки що на полювання разом ходять... Мабуть, і сніг незабаром упаде... Звикнуть вони одне до одного, то хлопець за ту й забуде. Нехай собі ходять. Що там довго балакати! Віддали б ви за нього Ягенку чи ні?

Віддав би. Ми ж давно вже поклали собі, що вони судились одне одному, а Мочидоли й Богданець нашим онукам.

Гради! — радісно вигукнув Мацько.— Дасть бог, посиплються вони, як град! Абат буде нам їх хрестити...

Аби він тільки приїхав!—весело вигукнув Зих.— Давно вже я не бачив вас таким веселим.

Бо радісно мені на серці... Дразка вийшла, а щодо Збишка, то ви за нього не турбуйтесь. Вчора, коли Ягенка сідала на коня... знаєте... повіяв вітер... Я й питаю Збишка: «Бачив?» — а його аж млість взяла. І ще я помітив, що спочатку вони мало говорили між собою, а тепер, як ходять разом, то все голови одне до одного повертають та все радяться... радяться!.. Випийте ще.

— Вип"ю...

—За здоров"я Збишка і Ягенки!