Хрестоносці

Не видно. Тсс!..

Через деякий час вітер вщух і настала повна тиша.

Тоді на поверхні води зачорніла дна голова, потім друга, нарешті, зовсім близько від них з берега до води спустився великий бобер з тільки-но одгризеною гілкою в пащі й поплив поміж ряскою й курячою сліпотою, підіймаючи голову догори й гонячи перед собою гілку. Збишко, шо лежав на стовбурі нижче Ягенки, раптом побачив, як лікті її заворушились, а голова похилилась наперед: вона, очевидно, націлялась на звіра, який, зовсім не підозріваючи про небезпеку, плив по незарослій воді озерця на відстані половини льоту стріли.

Нарешті бренькнула тятива, і Ягенка одночасно крикнула:

—Готовий! Готовий!..

Збишко миттю видряпався вите й подивився крізь віти на-воду: бобер то поринав углиб, то випливав на поверхню, перекидаючись і часом показуючи світліше за спину черево.

—Добре влучила! Зараз він заспокоїться! — сказала Ягенка.

Вона вгадала: бобер спливав і поринав усе млявіше, а незабаром виплив на поверхню догори черевом.

—Я піду заберу його,— сказав Збишко.

— Не ходи Тут коло берега мулу завтовшки на три чоловіка, хто не знає, як по ньому йти, той напевне

втопиться.

Як же ми його дістанемо? — Він увечері буде в Богданці, хай тобі за це голова не болить. А нам час додому...

Але ти добре його встрелила!

Це вже не першого!..

—Інші дівчата бояться й глянути на самостріл, а з такою, як ти, хоч усе життя ходи по лісі!..

Ягенка радісно усміхнулась на цю похвалу, але нічого не відповіла, і вони пішли назад тією самою дорогою крізь верболози. Збишко почав розпитувати про боброві сельбища, а вона розказувала йому, скільки є бобрів у Мочидолах, скільки в Згожелицях і як вони бабраються по озерцях та струмках.

Раптом вона вдарила себе долонями по стегнах.

—Ой! Забула на вербі стріли. Зажди мене тут!

І перш ніж він встиг сказати, що сам піде за ними, Ягенка, мов сарна, зірвалася з місця і зникла з очей.

Збишко ждав та й ждав її і нарешті став дивуватись, чого її так довго нема.