Старий Мацько не помилявся, коли казав, що Збишко і Ягенка охоче бувають вкупі й навіть скучають одне за одним. Ягенка під приводом одвідин Мацька часто приїжджала до Богданця з батьком або сама, а Збишко — з вдячності — також час від часу наїжджав у Згожелиці, так що згодом між ними зайшли близькі і приязні стосунки. Вони заприязнились між собою й охоче «радились», тобто розмовляли про все, що їх цікавило. В цій приязні було трохи й взаємного захоплення, бо молодий і вродливий Збишко, який уже й на війні вславився, і брав участь в турнірах, і бував у королівських покоях, в порівнянні з яким-небудь Чтаном з Рогова або, з Вільком з Бжозової здавався дівчині справжнім придворним рицарем і майже королевичем, а він часом захоплювався вродою Ягенки. Він був вірний своїй Данусі, проте не раз, дивлячись на Ягенку в лісі чи в домі, мимоволі думав: «Оце так лань!», а коли, підхопивши попід руки, садовив її на коня і відчував у своїх руках її тверде, немов з каменю вирізьблене тіло, його поймало хвилювання, або, як казав Мацько, «млість», а по тілу пробігав якийсь дрож і морив його, як сон.
Від природи горда, насмішкувата й навіть задирлива Ягенка поступово робилася все покірливіша і ставилась до нього як служниця, яка аж в очі заглядає, чим_ би йому прислужитись та догодити, а він розумів цю її відданість, був їй за неї вдячний, і йому все приємніше було залишатися з нею. Нарешті, особливо коли Мацько став пити ведмеже сало, вони бачилися майже щодня, а коли дразка вийшла з тіла, вирушили разом на бобрів, щоб добути свіжого жиру, що потрібний був для лікування.
Вони взяли самостріли, посідали верхи й поїхали спочатку до Мочидолів, що мали бути.колись приданим Ягенки, потім до лісу, де залишили коней з слугою, і далі пішли пішки, бо крізь гущавину й через мочарі проїхати було трудно. По дорозі Ягенка показала на синю смужку лісу за просторим, порослим осокою лугом і сказала:
То бори Чтана з Рогова.
Того, котрий хоче тебе брати? Вона засміялася:
Взяв би, аби я далася!
Ти легко оборонишся з допомогою Вілька, тим більш, що він, як я чув, вишкіряє на Чтана зуби. Я;навіть дивуюся, що вони й досі не викликали один одного на смертний герць.
Бо татусь, ідучи на війну, сказав їм таке: «Як поб"єтесь, то жодного на очі не допущу». І що ж вони мали робити? Коли бувають у Згожелицях, то сичать один на одного, але потім пиячать разом у корчмі в Кшесні, поки не попадають під лави.
Дурні хлопці.
Чому?
Коли Зиха не було вдома, повинен був один чи другий напасти на Згожелиці і взяти тебе силоміць. Бо що б міг Зих зробити, якби повернувся і застав тебе з дитиною на руках?
Голубі очі Ягенки вмить заіскрилися: .— Ти думаєш, що я так і далася б? Хіба в Згожелицях. немає людей, а я не вмію орудувати списом чи самострілом? Нехай би спробували! Я не тільки прогнала б їх, а ще б сама напала на Рогов або Бжозову. Татусь знали, що можуть безпечно йти на війну..
Говорячи це, вона так хмурила свої гарні брови й так грізно потрясала самострілом, що Збишко розсміявся і сказав:
—Ех, тобі б рицарем бути, а не дівчиною. Заспокоївшись, вона одказала:
—. Чтан стеріг мене од Вілька, а Вільк од Чтана. Зрештою, я була під опікою абата, а з абатом краще нікому не заводитись...
—Овва! — відповів Збишко.— Всі тут бояться абата! А я, присягаюся святим Георгієм, не брешу, що не побоявся б ні абата, ні Зиха, ні згожелицьких жителів, ні тебе, а таки взяв би...
Ягенка зупинилась на місці і, звівши на Збишка очі, спитала якимось дивним, лагідним і протяглим голосом:
—Взяв би?..
Губи її розкрились, і вона чекала відповіді, зарум"яніла, як рожа.
Але Збишко, видно, думав тільки про те, що б він зробив на місці Чтана або Вілька, бо за хвилину тріпнув своєю русою головою й вів далі: