Дженні Герхард

22
18
20
22
24
26
28
30
Теодор Драйзер Дженні Герхард

Роман американського письменника Теодора Драйзера виданий 1911 року. У ньому розповідається про життя бідної жінки та її сім’ї. Головна героїня роману дівчина на ім’я Дженні, що має чутливу, поетичну, люблячу натуру. Дії роману розгортаються впродовж кількох десятиліть. Починаються в 1880 році в Колумбусі, столиці штату Огайо, закінчуються в Чикаго (Іллінойс).

1911 uk en
Alexey Lugin Lan [email protected] FictionBook Editor Release 2.6.7 10 November 2014 B1048EF1-25EC-4181-BC32-95A4270ACC26 1.0 Дженні Герхард Радянський письменник Київ 1954 Редактор С. Мішура Художники Л. Склютовський, З. Волковинська Художн. редактор К. Золотарьова Техн. редактор А. Вовк Коректор М. Брандіс Теодор Драйзер. Дженни Герхардт. Роман. (На украинском языке). БФ 0З448. «Радянський письменник». Здано на виробництво 18/V 1954 р. Підписано до друку 24/VII 1954 р. Папір 84x108/З2 = 5З/1б папер., 17,01 друк. арк., 18,95 обл/-вид. арк. Зам. 446. Тираж 65000. Ціна в оправі 11 крб. Друкарня науково-технічної книги Головвидаву Міністерства культури УРСР, Львів, Чайковського, 27.

ТЕОДОР ДРАЙЗЕР

ДЖЕННІ ГЕРХАРДТ

Редактор С. Мішура

Художники Л. Склютовський, З. Волковинська

Художн. редактор К. Золотарьова

Техн. редактор А. Вовк

Коректор М. Брандіс

«Радянський письменник»

Київ, 1954

Розділ І

Осіннього ранку 1880 року немолода жінка в супроводі дівчини років вісімнадцяти ввійшла до головного готелю міста Колумбус (штат Огайо) і, наблизившись до клерка, запитала, чи не знайшлося б для неї в готелі якоїсь роботи. Вона була повна, але не міцної будови, трималася скромно й просто. Обличчя в неї було відкрите, великі очі дивились терпеливо й покірливо, і в них притаїлася тінь скорботи, зрозумілої лише тим, кому випадало співчутливо заглянути в обличчя безпорадного, пригніченого горем бідняка. Неважко було зрозуміти, звідки взялася в її дочки боязкість та соромливість, які тепер примушували її триматися позаду матері і з удаваною байдужістю дивитись убік. В характері цієї дівчини мрійливість, вроджена чуйність і вразливість нерозвиненого, але поетичного розуму, успадкованого від матері, поєднувалися з батьківською серйозністю й урівноваженістю. Цих жінок привела сюди нужда. Вони здавались таким зворушливим втіленням чесної бідності, що викликали співчуття навіть у клерка.

— А якої роботи ви шукаєте? — запитав він.

— Може, вам треба де-небудь прибрати та почистити, — несміливо відповіла мати. — Я можу мити підлогу.

Дочка від цих слів зщулилась — не тому, що їй не хотілося працювати, але їй було прикро, що люди зрозуміють, яка скрута примушує їх братись до чорної роботи. Клерк, як належить чоловікові, був вражений горем красивої дівчини. Що й говорити, через її наївність та безпорадність їхня доля здавалася ще важчою.

— Зачекайте хвилинку, — сказав клерк і, пройшовши до контори, покликав старшу покоївку.

В готелі справді знайшлася робота. Головні сходи та вестибюль не прибирались, бо постійну робітницю, яка мила підлоги, було звільнено.

— Це її дочка? — запитала старша покоївка.

— Либонь, що так.

— Що ж, нехай сьогодні ж починають роботу. Дівчина, певно, допомагатиме?

— Поговоріть із старшою покоївкою, — привітно сказав клерк, повернувшись до своєї конторки. — Пройдіть ось сюди, — він показав на двері поруч. — Вона з вами про все домовиться.