Дженні Герхард
Роман американського письменника Теодора Драйзера виданий 1911 року. У ньому розповідається про життя бідної жінки та її сім’ї. Головна героїня роману дівчина на ім’я Дженні, що має чутливу, поетичну, люблячу натуру. Дії роману розгортаються впродовж кількох десятиліть. Починаються в 1880 році в Колумбусі, столиці штату Огайо, закінчуються в Чикаго (Іллінойс).
ТЕОДОР ДРАЙЗЕР
ДЖЕННІ ГЕРХАРДТ
Редактор С. Мішура
Художники Л. Склютовський, З. Волковинська
Художн. редактор К. Золотарьова
Техн. редактор А. Вовк
Коректор М. Брандіс
«Радянський письменник»
Київ, 1954
Розділ І
Осіннього ранку 1880 року немолода жінка в супроводі дівчини років вісімнадцяти ввійшла до головного готелю міста Колумбус (штат Огайо) і, наблизившись до клерка, запитала, чи не знайшлося б для неї в готелі якоїсь роботи. Вона була повна, але не міцної будови, трималася скромно й просто. Обличчя в неї було відкрите, великі очі дивились терпеливо й покірливо, і в них притаїлася тінь скорботи, зрозумілої лише тим, кому випадало співчутливо заглянути в обличчя безпорадного, пригніченого горем бідняка. Неважко було зрозуміти, звідки взялася в її дочки боязкість та соромливість, які тепер примушували її триматися позаду матері і з удаваною байдужістю дивитись убік. В характері цієї дівчини мрійливість, вроджена чуйність і вразливість нерозвиненого, але поетичного розуму, успадкованого від матері, поєднувалися з батьківською серйозністю й урівноваженістю. Цих жінок привела сюди нужда. Вони здавались таким зворушливим втіленням чесної бідності, що викликали співчуття навіть у клерка.
— А якої роботи ви шукаєте? — запитав він.
— Може, вам треба де-небудь прибрати та почистити, — несміливо відповіла мати. — Я можу мити підлогу.
Дочка від цих слів зщулилась — не тому, що їй не хотілося працювати, але їй було прикро, що люди зрозуміють, яка скрута примушує їх братись до чорної роботи. Клерк, як належить чоловікові, був вражений горем красивої дівчини. Що й говорити, через її наївність та безпорадність їхня доля здавалася ще важчою.
— Зачекайте хвилинку, — сказав клерк і, пройшовши до контори, покликав старшу покоївку.
В готелі справді знайшлася робота. Головні сходи та вестибюль не прибирались, бо постійну робітницю, яка мила підлоги, було звільнено.
— Це її дочка? — запитала старша покоївка.
— Либонь, що так.
— Що ж, нехай сьогодні ж починають роботу. Дівчина, певно, допомагатиме?
— Поговоріть із старшою покоївкою, — привітно сказав клерк, повернувшись до своєї конторки. — Пройдіть ось сюди, — він показав на двері поруч. — Вона з вами про все домовиться.