— Не хвилюйся, батьку, — поспішив сказати Лестер. — Так ми ні про що не домовимося. Я ще раз скажу, що, можливо, одружуся з нею. Вона непогана жінка, і я дуже тебе прошу — не говори про неї поганого. Ти її ніколи не бачив і нічого про неї не знаєш.
— Знаю цілком досить, — рішуче відказав старий. — Я знаю, що жодна порядна жінка не зробила б так, як вона. Та вона, мій любий, за твоїми грошима охотиться. Більше їй нічого не потрібно, — це кожний дурень зрозуміє.
— Навіщо такі слова, батьку, — глухо промовив Лестер. — Адже ти її не знаєш, навіть в обличчя не бачив. Луїза приїхала й намолола щось зопалу, а ви й повірили. Вона зовсім не така, як ти думаєш, і дарма ти говориш про неї так різко. Ти незаслужено ображаєш жінку, не хочеш чомусь обміркувати по-хорошому.
— По-хорошому! — перебив його Арчібалд. — А сам ти робиш добре? Добре це по відношенню до твоєї родини, до покійної матері, — підібрати жінку на вулиці й жити з нею? Добре це...
— Досить, батьку! — вигукнув Лестер, піднявши руку. — Попереджаю тебе, — я відмовляюсь слухати такі речі. Ти говориш про жінку, з якою я живу, з якою, можливо, одружуся. Я тебе люблю, але я не дозволю тобі говорити неправду. Я не підібрав її на вулиці. Ти чудово знаєш, що з такою жінкою я не мав би справи. Або ми обговоримо все спокійно, або я тут не залишусь. Пробач мені. Мені дуже шкода. Але вести далі розмову в такому тоні я відмовляюсь.
Старий Арчібалд стих. Незважаючи ні на що, він поважав свого неслухняного сина. Він відкинувся на спинку крісла і опустив очі. Як же йому тепер бути?
— Ти живеш там, де й раніше? — спитав він нарешті.
— Ні, ми переїхали до Хайд-Парку. Я заорендував там будинок.
— Я чув, що є дитина. Це твоя дитина?
— Ні.
— А свої діти в тебе є?
— Ні.
— І то хвала богові.
Лестер мовчки потер підборіддя.
— І ти твердиш, що одружишся з нею?
— Цього я не говорив. Я сказав, що, можливо, одружуся.
— Можливо! — крикнув старий, знову запалюючись гнівом. — Яка трагедія!.. Це з твоїм майбутнім, з твоїми можливостями. Сам поміркуй, чи можу я довірити долю мого майна людині, якій плювати на думку суспільства? Виходить, що й наша фірма, і родина, і твоя репутація — все це для тебе дурниці? Де твоя гордість, Лестер? Ні, це якась неможлива, дика фантазія!
— Це дуже важко пояснити, батьку, я просто не беруся пояснити. Я знаю одно — що я сам почав цю пригоду і повинен довести її до кінця. Все може скінчитися цілком щасливо. Можливо, я одружуся, може, й ні. Зараз я не можу сказати нічого певного. Доведеться тобі почекати. А я зроблю, що можу.
Старий Арчібалд докірливо похитав головою.
— Ти, я бачу, зовсім заплутався, Лестер. Далі вже нікуди. І, наскільки я розумію, ти маєш намір стояти на своєму. Що б я не говорив, тебе, очевидно, нічим не проймеш.