Відвідував преподобний братів по всіх своїх монастирях і в усамітнених в пустелях келіях, життям їхнім цікавлячись і виправляючи совість їхню. Прийшов до одного поважного мужа, що з великого сану в чернецтво прийшов. Не умів же той чернець мови єгипетської, але грецькою і римською розмовляв. І треба було преподобному Пахомієві через перекладача розмовляти з ним. Питав же святий його про виправлення совісті — не хотів той відкрити совісті своєї через тлумача, але тільки самому старцеві, і не міг, бо не знав мови єгипетської, якою святий Пахомій розмовляв. А святий Пахомій не знав грецької ані римської бесіди. Тому підвівся преподобний, відійшов на осібне місце і, піднявши руки до неба, почав молитися, кажучи: "Господи Вседержителю, якщо не можу людям, яких до мене Ти послав з кінця землі, користи приносити, бо не розумію мови їхньої, то яка потреба, щоб приходили вони до мене. Якщо ж хочеш через мене спасти їх, дай мені, Владико, аби я розумів бесіду їхню, на виправлення душ їхніх". І коли так помолився три години і вже закінчував молитву, раптом з неба послано в правицю його хартію, наче лист написаний, — її прочитавши, зразу зрозумів усіх мов бесіду, і славу віддав Богові, і з великою радістю до брата того повернувся, почав з ним розмовляти чистою грецькою і римською, наче з юности тих мов навчився чи в них народився. І дивувався чернець той через таку дану преподобному за короткий час благодать, і розповідав иншим, що всіх схоластиків великий отець у чистій бесіді грецькій і римській перевершив. Розмовляв преподобний з братом тим про корисне досить і, совість його пізнавши й добре її виправивши, вручив його Богові і в келію свою повернувся.
Тоді в глибокій старості вже, Богові досить угодивши й пребагатьох на путь спасення наставивши, впав у хворобу тілесну після празника святої Пасхи. І служив йому у хворобі блаженний Теодор.
За два дні перед кончиною своєю скликав братів і, всіх про користь душі повчивши, пильнуватися єретиків, як душешкідливої і смертоносної отрути, заповідавши, мир же і благословення й останнє цілування всім давши, за всіх помолився до Бога і в руки Його чесну і святу свою передав душу. Зібралися ж зі всіх монастирів його ченці, їх же було всіх числом сім тисяч з тими, що у великій киновії Тавенисіотській, яка всім монастирям була матір"ю і началом. У ній-бо було братів тисяча чотириста. Вони всі, зібравшись, плакали досить, як діти за батьком, і учні за вчителем, і вівці за пастирем своїм, потім постницьке його багатотрудне тіло поховали чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, одного у Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде честь, і слава, і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
На початку Житія преподобного Пахомія згадано християнський у Тиваїді град, названий Оксирінхос. Годилося б про той град задля користи згадати те, що про нього Руфин Пресвітер у Патерику Єгипетському в главі п"ятій пише. "Знайшов — каже, — у ньому стільки духовного блага, що ніхто вимовити не може. Бачив-бо, що наповнений монахами зсередини, і зовні навколо — чернечі келії. Колишні великі ідольські храми перетворено в монастирі найкращі, і в цілому граді більше видно церков і монастирів, ніж світських домів. Град же вельми великий, і просторий, і багатолюдний. Церков же в ньому великих соборних є дванадцять, крім монастирів, у яких є окремі церкви. Але ані воріт градських, ані стовпів, ані одної якоїсь градської вулиці не можна знайти без монаших поселень, і у всіх чотирьох частинах града вдень і вночі монахи без сну возсилають Богові похвали. І видно цілий град той як одну церкву, жодного нема в ньому єретика ані поганина, але всі — правовірні християни, і ніщо не відрізняло б його від церкви, якби єпископ їхній на площі посеред града захотів відправити Божественну службу, як же в церкві. Градоначальники ж та инші громадяни по всіх воротах і шляхах поставили сторожу пильнувати, чи не прийде якийсь подорожній або убогий, і зразу того з радістю зустрічають, один одного випереджуючи і намагаючись ввести у дім свій, і дати спочинок, і всіма задовільнити потребами. Нас же, — каже Руфин, — коли через град їхній іти хотіли, коли побачили, настільки люб"язно зустріли, з такою честю, наче ангелам Божим її віддавали. Яке частування і спочинок влаштували, переповісти не можу! Бачили ми там багато инокуючих ликів, спитали єпископа града того, яка їхня кількість, і сказав він, що ченців у граді їхньому перебуває десять тисяч. Инокинь же, які в дівстві для Бога працюють, — двадцять тисяч. Про всю виявлену нам гостинність вимовити не зможе ніяке слово". Так про той християнський град, Оксирінхос названий, Руфин Пресвітер свідчить, бо був давній той град прикладом нинішнім християнським градам.
У той самий день пам"ять преподобного отця нашого Ахилія, єпископа Аарисійського в Тесали, який був одним із трьохсот вісімнадцятьох святих отців на Першому Вселенському в Нікеї соборі, що осоромили Арія злочестивого.
Народився цей блаженний Ісая в землі Руській, у володіннях київських, від благородних і христолюбних батьків. З юних же літ Христа полюбив і світські насолоди покинув, прийшов у монастир Печерський до преподобного Теодосія, бажаючи стати чорноризцем. Прозрівши духом, що має він трудолюбним робітником у подвижницькому житті стати, преподобний Теодосій поклав на нього чернечий образ. Він же, чесноти здобуваючи і труди до трудів докладаючи, такі випробування терпів, що всі дивувалися його суворому життю і любов"ю горіли до нього. Був-бо лагідний, смиренний, послушливий, незапопадливий, братолюбний. У тілі він ангельське життя являв, повстримністю і терпінням великим всі пристрасті й бажання тілесні в собі умертвлював. Чотирьох чеснот — мудрости, правди, мужности і цноти — красою прикрашений, наче чотирикінною колісницею до Вишнього Єрусалиму поспішав, виявляючи, що він — небесний громадянин. Про його ж чесноти відомо стало всім — "не може бо місто, що стоїть на вершині гори, сховатися".
Через те і благовірний князь Із"яслав Ярославович, почувши про богоугодне життя його, просив преподобного Теодосія, щоб благословив його прийняти ігуменство в монастирі святого великомученика Димитрія: вже-бо преподобний Варлаам, який перед тим ігуменом був, життя тимчасового кінець прийняв.
Преподобний Теодосій до прохання благовірного князя схилився і, благословивши, послав блаженного цього Ісаю на ігуменство в монастир той. Блаженний не хотів не послухати преподобного — йому ж усі бажання свої довіривши, начальства сан прийняв. І став добродосвідченим наставником для братів і добрим пастирем, який вручене собі стадо добре пас. Хоч і змінився трохи саном, але не змінив своєї уваги і трудів, а завжди, ум спрямувавши до Бога, звичному смиренню і праці тілесній віддавався. Хотівши братам користь дати — сам першим на послушництві опинявся, і що иншим велів — сам швидше робив, подаючи приклад усім, аби всіх на гору чеснот возвести, бо не стільки слова, як діла учителя учні зазвичай наслідують.
Бачив благовірний князь Із"яслав, що такого святого мужа у своєму монастирі здобув, вельми радів і преподобному Теодосію за нього дякував.
Але Бог всесильний, що незбагненно все влаштовує, хотівши більше прославити угодника свого (як же і той Творця свого прославляв ділами добрими), вшанував його саном святительства: відійшов-бо до Господа блаженний Аеонтій Чудотворець, єпископ Ростовський, і цей преподобний ігумен Ісая, судом Божим і вибором усіх, поставлений був єпископом Ростовським.
Прийнявши такий на себе сан, прийшов на свій престол у Богом бережений град Ростов і побачив там диких своїх овець — людей, кажу, новоохрещених, недобре утверджених у вірі, — здригався серцем, думав, як відповідь за них давати в день Суду Начальникові пастирів Ісусові. Тому взявся пильно за пастирські труди, навчаючи і просячи христоіменне стадо утверджуватися у вірі і христонаслідувально жити. "Ви-бо, — казав, — у Христа хрестилися, у Христа одягнулися. Через те у всьому належить вам наслідувати Христа й учення Його, щоб ім"я Христове християни прославляли й не ображали".
Обходив же й инші гради і села в землях Ростовській і Суздальській, ревністю за благочестям розпалюваний. І якщо десь знаходив ідолів і капища, руйнував їх і вогню передавав. Людей же учив і наказував вірити православно у Святу єдину Тройцю. Тоді тих, що приймали віру, хрестив в ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа, а тих, що не хотіли вірити, чудами і знаменнями багатьма дивував, щоб і їх на віру навернути. І так, благодаттю Божою, у скорім часі всіх привів до Христа.
Був же вельми милостивий до убогих, сиріт і вдів, голодних годував, печальних утішав, бідним був помічником і заступником, як Йов — "око сліпим і нога кульгавим". Всі раділи через нього і всюди прославляли Бога, що дарував їм такого отця, учителя і наставника краю того.
У роки ж благочестиві держави благовірного князя київського Всеволода Ярославовича благоволив Бог зробити освячення подібній небу Печерській церкві, однак преосвященний Йоан, митрополит Київський, великою печаллю одержимий був: надійшов час освячення, а він не встиг зібрати на співслужіння боголюбивих єпископів, через те що на далекій відстані перебували їхні престоли. Тоді, як же й иншим єпископам, сповістили час освячення Богом послані юнаки — ангели святі, які й збирали їх на освячення те, за образом апостолів, зібраних на поховання Пресвятої Богородиці. Також і перед преподобним єпископом Ісаєю, коли він був на престолі своєму в Ростові, стали в юначій подобі божественні ангели і, те ж сповістивши, взяли, наче на хмару, преподобного — й опинився він разом з иншими архиєреями в чині освячення.
Цю річ предивну сам про себе відкрив преподобний отець наш Ісая, з вдячністю розповідав як преосвященному митрополитові у богоспасенному граді Києві, також і тоді, коли після освячення небу подібної Печерської церкви повертався на свій престол і весь клир церковний і христойменні люди вийшли з радістю із града Ростова назустріч йому.
Після того рік один на престолі своєму перебував і добре стадо Христове випас, багато невірних до Бога навернув, багато церков підняв і багато чуд зробив і в доброму ісповіданні життя тимчасове закінчив у рік від сотворення світу 6598-й, від Різдва ж Христового 1090-й, місяця травня в 15-й день.
І так, як перше взяли його святі ангели до церкви, на небо подібної, на якийсь час, — тепер вони перенесли душу в самі небеса на вічність, куди й ми нехай будемо перенесені молитвами преподобного отця нашого Ісаї, клопотанням Пречистої Богоматері, благодаттю ж самого Творця Неба, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
У той самий день пам"ять преподобного отця нашого Євфросина, псковського Чудотворця. І благовірного царевича Димитрія углецького і московського. Дивись про них у Пролозі.
Місяця травня на 16-й день
ebooksa