За царювання Нумеріяна, коли ігемон Теодор в Егейському граді переслідував Божу Церкву і різними смертями убивав вірних рабів Христових, взято було юнака християнського літ вісімнадцяти, на ім"я Талалей, і перед нечестивим судищем у храмі Адріяновому поставлено. На зріст і з лиця красень був Талалей, русяве мав волосся, ремеслом був лікар, без винагороди зцілював усілякі недуги. На нього поглянувши, ігемон красі його подивувався, до тих, що там стояли, сказав: "Де взяли цього гарного юнака?" Ті ж відповіли: "Ішов в Аназарв-град Киликійської єпархії, побачили його, що швидко йде. Коли ж він нас зауважив, сховався в діброві. Ми ж шукали його старанно, ледве знайшли — під дикою оливкою сидів. Взяли його і до твоєї влади привели". Сказав ігемон до святого: "Скажи нам, о хлопче, якої ти віри, і з якого града, і яких батьків, і як називаєшся?" Відповів святий: "Я — християнин, ім"я моє Талалей, родом з Ливану, батько мій був воєводою, на ім"я Берукій, мати ж — Ромулія. Маю ж і брата Иоана, який у причті церковному був саном піддиякон. Я ж лікарської майстерности навчився в учителя Макарія, архілікаря. Коли ж усі християни, які у Ливані жили, втекли в гори і пустелі через гоніння від ідолопоклонників, взяли мене і до едеського ігемона Тиверія привели. Мучив він мене, визнав я ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога істинного і преблагого, Творця всіх, — і визволений був допомогою Господа мого з рук ката, і втік. Нині ж знову взяли мене, прийшов у твої руки, тому роби зі мною, що хочеш, достойно-бо мені померти за Христа, Небесного Бога, Спасителя мого". Сказав ігемон: "Чи сподіваєшся, окаянний, уникнути рук моїх, як же уникнув рук Тиверія?" Відповів святий: "Не хочу вже втікати, вірю-бо Господу моєму Ісусові Христу, на якого покладаюся, що не дасть мені бути осоромленим, але до кінця перетерпіти муки поможе". Стояли там два спекулятори, Олександр і Астерій, звелів їм ігемон свердлом просвердлити литки ніг мученика і, шнуром зчепивши, стрімголов повісити. Проте затрималися їм очі, Божою силою, і замість святого дерево просвердлили й повісили. Один же з вірних, якого вчив святий Талалей, на ім"я Тимотей, стояв там і бачив, що робиться, покликав святого, кажучи: "Чи бачиш, що вони роблять?" Відповів йому святий: "Мовчи, брате, є при мені Христос, який помагає мені". Ігемон же, поглянувши, побачив не мученика, але дерево, що висіло, сказав до спекуляторів: "Що ви зробили? Я вам людину повісити велів, ви ж дерево повісили". І розгнівався ігемон, думаючи, що насміхаються з нього, звелів обох бити без жалю. Ті ж, биті, кричали: "Живий Господь, що віднині й ми християнами бути починаємо, віримо в Нього і страждаємо за Нього". Те чуючи, ігемон звелів зразу мечем їх убити. І кінець прийняли страдницький, отримали вінці зі святими мучениками від Христа Бога. До святого ж Талалея сказав ігемон: "Принеси жертви богам, щоб живим бути, і наситишся спогляданням солодкого світу цього". Відповів мученик: "Не переконаєш раба Христового, аби приніс жертву бісам". Ігемон же люті сповнився, захотів сам просвердлити святому литки, та, коли вставав з престолу свого, прилип зад його до престолу, і не міг встати. Всі ж, що в Адріяновому храмі сиділи, возвали голосно, кажучи: "Великий Бог християнський, що такі робить чуда". Ігемон же сповнився сорому, почав просити мученика, кажучи: "Помолися за мене до Бога свого, Талалею, щоб я зміг із престолу свого встати, справді-бо великий Бог твій". Помолився святий, встав ігемон. Але вважав те не Божою силою, а волхвуванням Талалеєвим, тому лютував на святого, скреготав зубами своїми. Тоді схопив свердло, почав сам вертіти ноги мученикові. І зразу всохли руки ігемонові, і крикнув він до мученика, кажучи: "Знову прошу тебе, Талалею, помолися за мене, аби зцілилися мої руки". Святий же молитвою своєю скоро подав рукам його зцілення. Тоді сказав ігемон до прислуги: "Візьміть волхва цього з-перед лиця мого і в безодні морській втопіть, хай загине". І сказав до нього святий: "Ти почав мене допитувати, то й закінчити повинен". Відповів ігемон: "Іди від мене, волхве, і деінде помри, ще-бо ніякої тобі не зробив муки, а вже стільки зла ти на мене чарами своїми навів". Сказав святий: "Не думай, о кате, що я можу погроз твоїх злякатися і відректися Бога мого, знай же точно, що ніяк не принесу жертви богам твоїм, не поклонюся бісам, яким ти служиш". Коли це говорив святий, взяли його слуги і вкинули в човен, повезли на середину безодні морської і там його потопили. Коли ж топили святого, таку він до Бога молитву склав: "Господи, Боже мій, не дай мені нині померти, хочу-бо страждати більше за ім"я Твоє святе, аби, повний страждання подвиг закінчивши, прийняти від Тебе вінець нетлінний безсмертного життя".
Після потоплення мученика повернулися слуги, розповіли ігемонові, кажучи: "Зробили те, що веліла нам величність твоя: вкинули Талалея в море і бачили, що потонув". І ще слуги те говорили, як прийшов святий Талалей, в білий одяг одягнений. І здивувався ігемон дуже, і всі, що при ньому були. І сказав до святого: "Ось і море здолали твої волхвування". Відповів йому святий: "Де нині богів твоїх сила? Де гордість і величання ваше? Ось Господь мій Ісус Христос розсипав те, що врадили ви, і не дав мені померти, щоб я ще переміг диявола, батька твого". І розгнівався ігемон, сказав до тих, що з ним були: "Бачите, як волхв цей і море обволхвував, і нам злословить. Якщо відпустимо його так, то всіх нас уб"є чарами своїми". Був же при ігемоні волхв один на ім"я Урвикій. Він радив ігемонові, кажучи: "Хай твоя влада звелить віддати його на поїдання звірам". І зразу ігемон прикликав сторожа і годувальника звірів. Звелів приготувати видовище просторе, до святого ж сказав: "Талалею, чи принесеш жертви богам? Чи хочеш, щоб плоть твоя стала харчем для звірів?" Відповів мученик: "Якщо ти ще не пізнав сили і слави Господа і Бога мого Ісуса Христа, то словами пророчими тобі повідомляю: не помру, але живий буду і розповідатиму про діла Господні.
Правиця Господня вчинила силу. Правиця Господня піднесе мене". Вивели, отже, святого на видовище і віддали звірам. І підійшла до нього одна найлютіша ведмедиця, лягла при ногах його і лизала ноги його. Те бачивши, ігемон заскреготав зубами своїми і, наче лев, з люті заричав, звелів випустити на нього лева голодного, також і левицю. Але й ті, прийшовши, впали до ніг мученикових і лизали їх. Ігемон же з люті роздер одяг на собі. А люди взивати почали велегласно, кажучи: "Великий Бог християнський! Боже Талалеїв, помилуй нас!" І схопили ж Урвикія, волхва, кинули до звірів — і зразу того розшматували і з"їли звірі. А ігемон, вставши з місця свого, звелів мученика мечем убити. І вели святого на страту, на місце відоме, що називалося Едеса, і після молитви прийняв кончину місяця травня у двадцятий день, коли царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Коли йшов Аріян-ігемон з Єрмополя-града до Антиноя, града Тиваїдського, привели до нього по дорозі одного з вірних братів на ім"я Аскалон. Його ж бачивши, ігемон спитав: "Хто ти?" Один із радників ігемонових на ім"я Аполонід сказав: "Думаю, що християнин". Сказав ігемон Аполонідові: "Спитай його". І спитав Аполонід святого: "Хто ти?" Відповів святий: "Я — християнин". І сказав до нього ігемон: "Чи не чув законів царських, розісланих у всі краї, щоб християн переконувати приносити богам жертви?" Відповів Аскалон святий: "Чув ті неправедні закони, на спокусу багатьом видані". Сказав ігемон: "Чи царів принижуєш, називаючи спокусою найсвятіші спасенні їхні закони?" Мовив святий: "Роби, що хочеш, я-бо не вважаю законами ті, які незаконно і не на спільну користь видано, але на збитки і згубу. Бо що то за закон, який каже: "Поклонися ідолові". Сказав ігемон: "Чи не досить тобі царям докоряти, але ще й богів ідолами називаєш? Клянуся самими богами, що коли не визнаєш їх богами, коли жертв їм не принесеш, то приймеш муки, приготовані для непокірних". Відповів святий: "Не боюся погроз твоїх, боюся зневажити Того, хто каже: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть. Бійтеся найбільше того, хто може душу і тіло погубити у геєні". Тому Бога, який може цілу людину вічно мучити, годиться боятися, а не вас, що одну лише частину людську, тобто тіло, мучите, і то не вічно, а короткий час". Ігемон же сказав: "Прийми добру раду і принеси жертву богам безсмертним, ось-бо, якщо не послухаєш, готова катівня і кати". Відповів святий: "Побачимо, хто з нас міцнішим виявиться. Чи ти муками переконаєш мене, щоб я ідолів назвав богами, чи я тебе переконаю визнати Христа, Господа мого, істинного Бога і всіх Творця". Розгніваний ігемон звелів мученика, оголеного і на катівні повішеного, бити і знаряддям залізним дерти. Коли ж мучений був святий немилостиво, і тіло його краялося на ремені, і на землю падало, мовчав, не випускав голосу болю ані не промовляв нічого. Ігемон же казав до нього: "Чи не зм"якло твоє серце, щоб богам принести жертву?" Ритор один на ім"я Везамон, стоячи там, сказав: "Зблизилася до нього смерть, через те вижив з розуму". І зразу до нього бадьоро відповів святий, кажучи: "Ні розуму не стратив, ні від Бога, Творця мого, не відступлю". Сказав Аріян: "Чи знову озлоблюєшся серцем? Але місце на шляху це незручне, щоб, як належить, мучити тебе, з допомогою богів, підемо у град, і там достойні непокорі своїй приймеш муки". Те сказавши, звелів зразу відв"язати мученика і вести його перед собою. Була ж на шляху поблизу града ріка велика, що Ніл називається. І перевезли спочатку святого мученика Аскалона, ігемон-бо помалу ззаду йшов. Громадяни ж антінойські назустріч ігемонові до ріки вийшли, обступили на березі святого, який на землі нагий зранений лежав, не міг-бо від ран стояти ані сидіти. І розчулювалися, співчуваючи йому. Тоді, побачивши ігемона, що до ріки зближався і в човен сідав, готувалися зустріти і привітати його. А святий мученик почув, як говорили, що ігемон зближається човном, укріпився, встав із землі і, руки до неба піднявши, возвав до Господа, кажучи: "Боже мій, Ісусе Христе, задля якого я терплю ці муки і задля любови якого нагий стою на огляд людям цим, почуй мене нині, задля слави Імени святого Твого, і простягни руку всемогутности своєї, й утримай посеред ріки човен той, в якому сидить суддя нечестивий, не дай йому досягнути цього берега, допоки не визнає, що Ти єдиний справжній Творець і Владика всіх, Бог, і нехай перед усім людом прославить святе Твоє ім"я, яке ненавидить". Коли так помолився святий, раптом човен, що віз ігемона, став посеред ріки і не міг зрушитися з місця того анітрохи. Те бачачи, Аріян-ігемон здивувався, згадав слова мученикові, які обіцяли переконати його до ісповідання Христа Бога, і сказав до своїх: "Що думаєте про те, що човен став непорушно, чи не волхвування це того християнина?" І звелів иншого привезти човна і сів у нього. Той-бо човен, з якого вийшов ігемон, зразу зрушився з місця свого, а той, в який він сів, став, як на землі, ніяк не міг ворухнутися, хоч і багато було гребців, і вітрила напнуті, і вітер допомагав. Послав тому ігемон до мученика, кажучи: "Тому що злякався ти мук, якими я тобі пригрозив, волхвуванням своїм зробив так, щоб я не зміг переплисти ріки й увійти в град". Відповів мученик посланцеві: "Живий Господь Бог мій, що не зрушиться човен, у якому Аріян, допоки він не визнає імени Господа мого Ісуса Христа, як я раніше сказав йому". Посланець же сказав: "Якщо й визнає ім"я Бога твого ігемон цей посеред ріки, як ти хочеш, то як ти, на березі сидячи, почуєш голос його, адже ріка, як бачиш, дуже широка". Сказав йому мученик: "Хай напише ісповідання Господа мого на хартії і до мене хай пришле. І в ту ж годину човен піде і пристане до берега". Повернувся посланець, сповістив ігемону слова мученикові. Ігемон же зразу, взявши хартію, написав руїсою своєю слова такі: "Один правдивий Бог, якого Аскалон шанує, і нема иншого, окрім Нього. Він є Творцем і Владикою всіх". Так написавши, послав до Аскалона. Мученик написане прочитав, помолився до Бога — і зразу лодія з ігемоном зрушилася і досягла берега. Увійшов же ігемон у град, сів на суді й мученика поставив перед собою, сказав йому: "Ти всю силу свою чарівну богоненависну зрушив на мене на воді, щоб на ріці втримати мене, я ж на землі силу влади своєї виявлю на тобі". І зразу звелів повісити нагого на катівні, свічками вогненними палити боки йому і живіт, доки не розтане вся плоть його. Опалюваний святий мовчав. І сказав до нього Аріян: "Як бачу, ти вже помер, Аскалоне". Відповів святий: "Якщо й помру, проте знову буду жити". І сказав ігемон до своїх: "Трудимося лише, мучачи його, бачу, що готовий він і померти за віру свою, проте й ми робімо, що можемо". І звелів прив"язати камінь великий до ніг його і живого вкинути у глибину ріки. Воїни ж, взявши, повели його до ріки. І йшло за ним услід багато людей, серед них же було й християн немало, які прийшли побачити кончину мученикову, і принесли їжу, просили, щоб з"їв. Він же не хотів, кажучи: "Не маю більше нічого їсти з тлінної світу цього їжі, приготувався-бо йти і прийняти те, що око не бачить і вухо не чує і на серце людині не прийде. Трудіться і ви, браття, щоб отримати блага, для святих приготовані". Коли так говорив святий, воїни посадили його у лодію і, від берега відпливши, почали прив"язувати до ніг його камінь великий. Він же, звертаючись до християн, що на березі стояли, каже: "Діти, не переживайте за поховання моє і нині та завтра не шукайте мене. На третій день прийдіть з північного боку града і знайдете на березі тіло моє з прив"язаним каменем, поховайте мене з тим каменем разом". І було так. На третій день після потоплення мученика знайшли його святе тіло, як же сказав їм, із каменем, прив"язаним до нього, і поховали чесно, славлячи Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж честь і поклоніння з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Місяця травня на 21-й день
Конста, прозваний Флор, цар римський, внук попереднього царя Клавдія, від доньки його народжений, батьком був Великого Константина, його ж народив від Олени. Мав Конста й инших дітей, від иншої жінки, на ім"я Теодора, яка була донькою царя Максиміяна Єркулея. Вона народила Консті Констанція, батька Галія і Юліяна, Далматія, Аннібала і доньку Констанцію, яка була дана за Аіцінія. А від Олени один тільки Константин Великий народився, який і був наступником царства отчого.
Про Консту, батька Константинового, відомо, що хоч про людське око дотримувався давніх звичаїв римських, проте не віддавався так службі ідольській, як инші ідолопоклонники, але на Вишнього Бога покладався й уповав на Нього. Учив і сина свого Константина від Вишнього Промислу шукати і просити допомоги, а не від ідолів. Милосердився над християнами, яких тоді мучили й убивали инші царі нечестиві, і не гонив він Церкви Христової, більше ж — захищав від гоніння. І мали вірні спокій під державою його у краях західних. На Сході ж не припинялося гоніння, бо Максиміян Галерій, зять Диоклитіяна, східними тоді володів краями.
Було в царя Консти багато християн, які служили у дворі його в різних санах. І хотів цар точно довідатися, які з них мужі добрі, досконалі і постійні у вірі, тому вчинив річ таку. Скликав цілий двір свій царський і сказав: "Якщо хтось мені вірний і хоче в палатах моїх бути, то нехай поклониться богам моїм і жертви зі мною разом принесе їм, і буде мені другом щирим, і послужить нам у сані своєму, удостоюючись від нас більших почестей. Якщо ж хтось не захоче богам моїм поклонитися, то нехай іде з двору мого, куди хоче, не можу-бо з неодновірними бути разом". Коли сказав те цар, видно було, як на дві частини розділився двір його. Ті, що були справжніми рабами Христовими, відділялися осібно і, полишаючи свої великі сани й почесті, починали виходити з палат царських, а ті, що любили світ цей і славу його більше, ніж Христа Бога, погодилися зі словами царевими й до ідолопоклоніння приєднувалися. Цар справжніх християн затримав, сказав до них: "Бачу, що ви вірно Богові вашому служите, тому хочу вас мати собі за слуг, і приятелів, і радників. Сподіваюся, що таким же чином, яким вірні вашому Богові, так і мені вірні будете. До тих же, що захотіли відійти від Христа і поклонитися ідолам, сказав: "Вас же зовсім не хочу мати у дворі моєму, якщо-бо до Бога свого не бережете віри, то як мені вірними будете". І так осоромлених відкинув від лиця свого. Звідси явним постає, наскільки був добрий цар той і милостивий до справжніх християн. Бувши у Британії і у хворобу смертну впавши, царство своє Константану, синові, від Олени народженому, вручив, бо любив його понад усіх дітей своїх, від инших жінок народжених, і помер.
Коли прийняв Константан після смерти батька свого владу царську зі згоди всього воїнства, усім любий був, бо доброго кореня добра парость. Чувши про те, Максентій, син прибраний Максиміяна Єркулея, заздрістю розпалився, звабив деяких сенаторів з Риму, давши їм багато дарів і ще більше дати обіцявши, і захопив престол царський, зробившись самовладно царем римським, хоч і не хотів його народ римський і всі воїни. Коли стало про те відомо Константанові, не розгнівався на нього, але і більше — погодився з тим і послав до нього послів своїх, миротворців, даючи Максентієві царювати в Римі. Сам же задовільнився Британією і суміжними їй краями. Але Максентій не хотів із Константаном миру ані не бажав царем його називати — сам прагнув бути самодержцем усіх земель і країв римського підпорядкування. Закріпившись у Римі, почав велику кривду чинити людям, не лише християн гонячи, але й своїх поган мучачи, й убиваючи чесних сенаторів, і розграбовуючи маєтки їхні, і благородні доми ґвалтуючи, нечисто живучи: викрадав сенаторських жінок і дівчат на нечистоту свою, волхвуванню і чарам вельми віддавався. І був для всього Риму тягарем великим і мерзотою через люте катування і нечисте життя своє. Послали тому римляни таємно до царя Константина, який перебував у Британії з матір"ю своєю Оленою, просячи, аби прийшов і визволив їх від того ката. Константан же написав спершу до Максентія, дружньо переконуючи його, аби таке катування припинив, а Максентій не лише не послухав його і не виправився, але й гірший зробився і на самого Константина готував війну, зовсім не бажаючи мати його рівним собі царем.
Константан, чуючи, що Максентій невиправний, більше ж — на гірше посягає і проти нього полки воїнські великим коштом збирає, встав і пішов на нього війною. Бачачи ж невелику воїнства свого силу, до того ж про чари погані Максентієві думаючи, почав сумніватися. Знав-бо, що Максентій багато крови людської задля волхвування пролив, багатьох хлопців, і дівчат, і вагітних жінок на жертву бісам зарізав, милостивими до себе роблячи суєтних богів своїх, на яких покладався. Бачив Константин, що з Максентієм велика була сила бісівська, — почав одному молитися Богові, що небом і землею володіє, Його ж християнський рід шанує, щоб дарував йому образ перемоги на ката. Ревно молився — і з"явився в полуднє образ хреста Господнього, зображений зорями: сяяв понад сонце, і написано було на ньому: "Цим перемагай". Бачили те і всі воїни, серед них же був Артемій Дукс (він пізніше від Юліяна мучений буде за Христа), і дивувалися, більшість же з них боятися почала: у поган образ хреста був знаменням нещастя і смерти, бо на хресті розбійників і злодіїв смертю карали. Боялися тому воїни, що війна їхня не буде щасливою, і цар Константин був у великому збентеженні. Вночі ж, коли спав, явився йому сам Христос Господь і знову показав знамення Чесного Хреста. І сказав йому: "Зроби подобу цього знамення і звели перед полками нести — і не лише Максентія, але і всіх ворогів своїх переможеш". Вставши ж, цар розповів боярам про видіння своє, прикликав майстерних золотарів і звелів їм зробити Чесний Хрест за образом того, що явився у знаменні: із золота, і бісеру, і каміння коштовного. Ще ж і всьому воїнству своєму звелів знамення хреста на всій зброї, на шоломах і щитах зобразити. Злочестивий же Максентій, довідавшись про Константиновий похід в Італію на Рим, з великою смілістю римських воїнів вивів і ополчився проти Великого Константина. Константин же звелів нести Чесний Хрест перед полками воїнів своїх. І коли зійшлися з Максентієм, тоді силою Чесного Хреста переможений був Максентій, і багато воїнів його потято було, і сам Максентій кинувся втікати, гнаний військом Константина-царя. І біг він мостом через ріку Тивер, його ж сам побудував, — розламався міст, Силою Божою, і потонув окаянний у ріці з воїнами своїми, як же давній фараон, і наповнилася ріка вершниками і кіньми зі зброєю. Великий же Константин з перемогою прийшов до Риму, і зустріли його всі люди з радістю великою чесно. Він же велику дяку возсилав Богові, що дав йому перемогу на ката силою Чесного і Животворного Хреста. На пам"ять же преславної тої перемоги поставив хрест посеред града Рима на високому стовпі кам"яному і написав на ньому: "Цим спасенним знаменням град цей від ярма катівського звільнено".
Другу битву мав проти візантійців (Візантіон, колись малий град, один грек Визас у часи Манасії, царя юдейського, у своє ім"я збудував). Вони вже двічі Константина перемагали, і був він у печалі великій. Коли настав вечір, очі свої до неба підніс і побачив напис, зорями складений, що зображав таке: "Приклич мене в день печалі своєї, і визволю тебе, і прославиш мене". Перестрашений був, знову очі на небо звів і побачив хрест зоряний, як же і попереднє зображення на небі, і напис біля нього: "У цьому знаменні переможеш". І несли перед полком хрест — і перемогли ворогів своїх, і взяли град їхній Візантіон.
Третю ж битву мав він зі скитами на Дунаї-ріці. Знову на небі зброя спасення явилася і перемогу, як же і раніше, принесла. І звідси цар Константин силу розіп"ятого на хресті Христа зрозумів і повірив, що він — один істинний Бог, охрестився в Нього з достохвальною матір"ю своєю Оленою.
Про хрещення ж Константинове розповідь така. Божим провидінням, яке влаштовує все на користь людям, цар Константин впав у проказу вельми люту й невиліковну і був з ніг до голови обкладений струпами. Багатьох лікарів премудрих і волхвів приводили до нього не лише з володінь римських, але і з Персії, проте ніякого не отримав від хвороби своєї полегшення. Тоді жерці Йовишеві з Капітолію до царя підійшли, сказали: "Якщо не зробиш собі купелі з крови малих дітей і не омиєшся у ній теплій, то неможливо тобі зцілитися. Якщо ж так вчиниш, зразу здоровим будеш — і нема тобі иншого ліку від цього". Цар же послав всюди збирати малих дітей на приготування собі купелі з крови їхньої. І зібрано було в Капітолії багато дітей, що їли з грудей матерів своїх. Настав же день, коли мали дітей різати, пішов цар у Капітолій, там-бо жерці мали приготувати йому криваву купіль. І ось незліченно жінок зійшлося, рвали на собі волосся і нігтями лиця свої роздирали, кричали й гірко ридали. Коли ж спитав цар, яка причина такого їхнього плачу, довідався, що то матері дітей, на заріз зібраних. І розчулився, дивлячись на гірке їхнє ридання і сльози, і сказав: "О, яка велика жорстокість тих, що радили мені пролити кров невинну! Невідомо, чи здоровий я буду, омившись у крові невинній. Якщо б і напевне знав, що вилікуюсь, то краще мені одному терпіти біль, аніж мав би стількох багатьох немовлят, що ніякого зла не вчинили, кров пролити і ненастанного ридання і печалі матерів їхніх сповнити". Те сказавши, повернувся в палату, матерям же велів віддати дітей їхніх цілими, ще ж і золота кожній із царської казни дав і відпустив з миром. Преблагий же Бог, бачачи таке милосердя, віддав йому подвійним здоров"ям — тілесним і душевним, бо послав до нього верховних своїх апостолів Петра і Павла, коли він спав. Явилися у видінні, стоячи перед ложем його. І спитав їх цар, хто вони і звідки. Вони ж сказали: "Ми — Петро і Павло, апостоли Ісуса Христа, послані до тебе від Нього, щоб наставити тебе на шлях спасення і розповісти тобі про купіль, в якій маєш отримати здоров"я тіла і душі, й обіцяти тобі життя вічне від Бога за те земне життя, яке ти дарував дітям, пожалівши їх. Приклич до себе єпископа Сильвестра, який ховається в горі Сорактес через страх перед тобою, і його науки послухай. Він же покаже тобі купіль, у якій від усіх нечистот очистишся, душею ж і тілом здоровий вийдеш". Те мовивши, святі апостоли пішли від нього. Цар же, зі сну збудившись, здивувався баченому. І ось зайшов до нього, як звичайно, лікар, він же сказав до нього: "Не потребую вже лікування вашого, бо сподіваюся на Божественну поміч". І відіслав його від себе. Звелів же зразу шукати всюди єпископа Сильвестра і привести до себе з шаною. Коли ж знайшли Сильвестра і до царя привели, прийняв його цар із шаною і любов"ю: сам, вставши, зустрів і дружньо обняв його. Тоді спитав його, кажучи: "Чи є у вас боги, які називаються Петро і Павло?" Сильвестр же відповів: "Один у нас Бог, о царю, Він створив небо, і землю, і все, що на них. А ті, що ти кажеш, Петро і Павло, не є богами, але рабами Божими, що проповідували ім"я Христове по вселенній, пізніше ж і кров свою за Господа свого від Нерона пролили". Цар же, те чуючи, радий був і сказав: "Прошу тебе, єпископе, покажи мені подобу їхню, якщо маєш на іконі зображених, аби точніше я довідався, чи ті, які уві сні мені явилися". Сильвестр же зразу послав диякона, щоб приніс ікону святих апостолів Петра й Павла. І, бачивши зображення лиць апостольських, цар сказав: "Справді ті, що я бачив". І розповів про видіння своє єпископові детально, і просив його, аби показав йому таку купіль, у якій би міг очиститися від прокази душевної і тілесної, як казали апостоли, явившись йому у видінні. Святий же єпископ Сильвестр сказав цареві: "Не можна тобі, о царю, у купіль ту ввійти, якщо спочатку не повіриш без сумніву в Бога того, якого ж проповідували апостоли, що тобі явилися". Відповів цар: "Якби не повірив я, що Ісус Христос — єдиний Бог, то ніколи не прикликав би до себе твоєї святині". Сказав же йому святий: "Належить тобі спершу постити, молитвою ж, і сльозами, і визнанням гріхів своїх умилостивити Бога. Тому відклади порфиру і вінець свій на сім днів, у внутрішніх кімнатах палат своїх замкнися й у веретищі і попелі вчини покаяння, плачучи і землею себе посипаючи. Звели ж замкнути ідольські храми і жертви їхні припини. Тих християн, що у вигнанні, звільни і тим, що в путах, звільнення даруй. Добрим будь до тих, що просять тебе, і всіляке праведне прохання виконуй, і дай з маєтку свого убогим милостині досить". И обіцяв цар все те на ділі виконати. Єпископ же, поклавши на нього руку, помолився і, огласивши його, пішов. І зібрав усіх вірних, звелів їм також постити й молитися, аби зупинилося гоніння на Церкву Божу, і пітьму ідолопоклоніння було прогнано, і світло спасення щоб для всіх засяяло. Коли ж настав сьомий день, прийшов святий до царя і, повчивши його багато про Святі таїнства, у Пресвяту Тройцю віри, приготував йому купіль хрещення святого. У неї увійшов цар, і занурив його святий Сильвестр, прикликаючи над ним ім"я Пресвятої Тройці. Раптом засяяло світло велике з небес, понад сонячне проміння, і сповнилася храмина невимовного сяйва. Очистився цар зразу від прокази, яка вся у воді залишилася, відпавши від тіла його, як луска від риби, — і вийшов з купелі здоровий, що й сліду ран не було на тілі його, одягнувся в білий після святого хрещення одяг. Розповідав сам: "Коли занурився у воду, чув руку, що зверху простягнулася і торкнулася мене". І зразу дав наказ, аби ніхто не посмів ображати Христа і кривдити християн. Збудував же в царському дворі своєму церкву в ім"я Спаса Христа і звелів, аби хрестилися безборонно всі, що хочуть бути християнами, одяг же до хрещення білий аби брали із царських скарбниць. И охрестилася в той час людей велика кількість, і день за днем росла і примножувалася Церква Христова, ідолопоклоніння ж зменшувалося. І була радість велика вірним, їх же така кількість була в Римі, що хотіли вигнати з града всіх, які не хотіли бути християнами. Але цар заборонив народові, кажучи: "Не хоче Бог наш, аби когось неволею і примусом переконували до Нього приходити. Але якщо хтось вільною волею і благим наміром приступає до Нього, за те Він благоволить і милостиво його приймає. Тому як же хто хоче, так нехай і вірить вільно і нехай не переслідує один одного". Від тої царської відповіді більше розвеселилися люди — що вільне всім життя залишає, кожного при своїй вірі і вільній волі. Не лише ж у Римі радість була вірним, але й по цілій вселенній. Всюди-бо випускали з пут і темниць вірних, за Христа мучених, поверталися з вигнання ісповідники Христові, що ховалися в горах і пустелях через страх перед катами, без боязні приходили до себе, і всюди гоніння замовкло й катування зупинилося.
Після того благочестивий цар Константан захотів збудувати у своє ім"я місто в Ілії, де, як розповідають, була битва Трояна з еллінами. Але Божим сповіщенням заборонено було йому там будувати град, наказано будувати його у Візантії. Скорившись волі Божій, збудував град у Візантії, великий і преславний, і всілякою красою прибрав, і назвав його на свою честь Константинополем, туди ж і престол свій зі старого Риму переніс, і Новим Римом називати звелів, і склав його під захист Божий і Пречистої Його Божої Матері.
Бентежив тоді злочестивий Арій єрессю своєю Церкву Христову. Захотів благовірний цар точно допитати про святу віру і звелів бути Великому Вселенському в Нікеї Соборові.
ebooksa