Євгеній, чоловік з Єгипту, на водянку нездужав, усім тілом набряк і живіт мав сильно надутий. Принесли його до святих. Явився святий у видінні, торкнувся руками живота його і сказав: "Євгенію, встань і повертайся здоровий додому". Євгеній же, збудившись, зразу звільнився від усього тягаря набряку — вийшов він природними проходами. І з тої години повне здоров"я отримав. Це трохи з багатьох чуд святих безсрібників Кира та Йоана згадавши, славимо Христа Бога, що дав їм таку благодать, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
Павло преподобний родом був із града Коринту, від батьків християнських народжений і у благочесті вихований. Змалку ж Бога полюбивши, пішов в один із монастирів і став монахом. І багато в постницьких подвигах потрудився, став мужем досвідченим. Боровся ж з ним біс блудний, і однієї ночі, коли Павло преподобний стояв на молитві, став перед ним явно і сказав: "Якщо не вчиниш тілесної похоті принаймні раз, то озброюся на тебе сильно". Він же заборонив йому ім"ям Ісуса Христа і знаменням хресним прогнав його. Після того біс намовив на нього одну жінку-блудницю, яка народила недавно дитину: принесла до преподобного й поклала йому на коліна, кажучи: "Від тебе зачала й народила". Старець же взяв дитину з радістю. Прийшли єретики, зв"язали йому назад руки, прив"язали дитину до шиї його, водили його по місту, насміхаючись. Став же Павло посеред люду і, рукою махнувши, мовив: "Почуйте, браття, ось спитаємо дитину, хай скаже нам, хто її батько (було ж дитині від народження небагато днів). І сказав до дитини: "Скажи нам: хто батько твій?" Дитина ж, визволившись із пелюшок, показала рукою на одного коваля і сказала: "Ось батько мій, а не Павло Монах". Люди ж, те чуючи, поклонилися старцеві, прощення просили. Відтоді дав йому Бог лікувальний дар. Клав руки на недужих — і здоровими ставали. Прожив преподобний літ сімдесят і більше і відійшов до Господа, Йому ж добре угодив. І приєднався до лику святих. Славить з ними разом єдиного у Тройці Бога, Йому і від нас хай буде слава навіки. Амінь.
Місяця червня в 29-й день
Святий апостол Петро перед апостольством звався Симон, родом був жидовин, із Галилейської, що в Палестині, області, із града малого й неславного, що називався Витсаїда. Був сином Йони з роду Симеона, братом святого апостола Андрія Первозваного. І взяв доньку Аристовула, який був братом святого Варнави-апостола, народив від неї одного сина й одну доньку. Був же вдачею простий, невчений, але боявся Бога і беріг заповіді Його, і ходив перед Ним без гріха у всіх ділах своїх. Рибалкою був за вмінням, як убогий, і добував з труду рук своїх їжу для дому свого — годував жінку, і дітей, і тещу, ще ж і старого батька свого Йону. А брат його Андрій, нехтуючи суєтою і галасом цього світу, вибрав собі безподружнє життя, пішов до святого Йоана Хрестителя, коли той на Йордані покаяння проповідував, і став його учнем. Чув же від учителя свого слова, коли той показував на Ісуса і казав: "Це Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу", — й инші свідчення про Господа нашого, залишив Йоана і пішов услід за Христом з иншими Хрестителевими учнями. Питав самого Христа про дім і життя Його, кажучи: Учителю, де ти живеш?" І казав їм Христос Господь: "Прийдіть і побачите". Прийшли ж і побачили, де живе, і в Нього перебули день той.
Зранку ж прийшов Андрій до брата свого Симона і сказав йому: "Ми знайшли Месію, який називається Христос". І привів його до Ісуса. Поглянувши на нього, Ісус сказав: Ти Симон, син Йони, ти назвешся Кифа, що означає Петро". І зразу святий Петро пройнявся любов"ю до Господа, повірив, що Він справжній Христос, на спасення світу від Бога посланий. Проте ще не залишав дому свого і промислу, дбаючи про потрібне домашнім своїм, у чому й Андрій часом помагав йому, бо батько постарів літами, поки обох не покликав Господь на апостольство. Коли Йоана Хрестителя посадили до темниці, Христос Господь при морі Галилейському (яке й Тиверіядське, і Генисаретське озеро називається) ходячи, побачив Петра з Андрієм, братом його, що закидали сіті в море. І сказав їм: "Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей". Якими ж ловцями хотів Господь зробити їх, виявив те, ловлячи рибу. Увійшов у човен Симоновий і звелів закинути сіті. На це веління Петро відповів, кажучи: "Наставнику, цілу ніч трудилися і нічого не взяли. Та на слово ж Твоє закину сіть". І, коли це зробив, взяли так багато риби, що сіть рвалася. Те було прообразом духовного апостольського ловлення: як сіттю Слова Божого мали багатьох людей зловити на спасення. Бачив же те чудо Симон Петро, припав до колін Ісусових, кажучи: "Відійди від мене, бо я чоловік грішний, Господи". Жах охопив його і всіх, що з ним рибу взяли. Але, незважаючи на слова Петрові "відійди від мене, Господи", Господь покликав його, кажучи йти услід за собою: "Іди за Мною, відтепер будеш ловити людей на життя, так, як ловив рибу на смерть".
З того часу Петро святий став послідовником Христа, як же й Андрій, брат його, й инші новопокликані учні. І любив його Господь за простоту серця, і відвідав Господь убогий дім його своїм приходом, і тещу його, що гарячкою хворіла, зцілив дотиком руки. Коли вночі Господь встав і вийшов у пустельне місце на молитву, Петро святий, не терплячи ані години бути без Ісуса, покинув дім свій і всіх домашніх і біг услід Йому, ретельно шукаючи любого вчителя свого. Знайшовши, сказав Йому: "Усі Тебе шукають, Господи". І вже не відлучався від Нього, невідступно при Ньому був, насолоджувався спогляданням Його і солодшими від меду словами Його, і самовидцем був чуд Його багатьох великих, які явно показували, що Христос — Син Божий, у Нього ж він вірив без сумніву. А в що вірив серцем для правди, те устами ісповідував на спасення. Коли Господь у край Кесарії Филипової прийшов, спитав учнів своїх: "Ким Мене називають люди?" І казали: "Одні — Йоаном Хрестителем, инші ж — Іллею, инші ж — Єремією чи одним із пророків". І знову спитав: "Ви ж за кого Мене маєте?" Тоді відповів Симон-Петро: "Ти — Христос, Син Бога живого". І похвалив те його правдиве ісповідання Господь, кажучи: Блаженний ти, Симоне, вар Йони, бо не тіло і кров явили тобі, але Отець мій Небесний". І в той час обіцяв йому Господь дати ключі від Царства Небесного. Мав же Петро любов гарячу до Господа — хотів, щоб ніколи ніяке зло не трапилося з Ним. І від передбачених страждань відмовляв Господа через невідання, кажучи: "Змилосердися над собою, Господи, не має бути цього". Такі Петрові слова хоч і неугодні Господові були, бо Він прийшов, аби своїм стражданням викупити рід людський від загибелі, проте з них явилася сердечна Петрова любов до Господа. Ще ж і незлостивість його показалася, бо, суворе слово почувши від Христа — "відійди, сатано", не прогнівався на Господа свого Петро, не пішов від Нього, але прийняв з любов"ю те настановче слово і далі пішов за Ним усім серцем. І багато з учнів, не можучи зрозуміти слів Господніх, казали, що жорстоке те слово, і поверталися, і більше не ходили за Ним. І сказав Господь дванадцятьом: "Може, і ви хочете іти?" Тоді відповів Йому Симон Петро: "Господи, до кого підемо? Ти маєш Слово життя вічного, і ми повірили, і пізнали, що Ти — Христос, Син Бога живого". Таку ревність і віру до Господа маючи, святий Петро насмілився попросити в Нього ходження по воді. І не боронив йому того Христос, і вийшов Петро з човна, і йшов водою, щоб перейти до Ісуса. Але тому що перед прийняттям Святого Духа ще не був досконалий у твердій вірі, бачачи сильний вітер, злякався, почав тонути й закричав: "Господи, спаси мене!" І зразу Ісус простягнув руку, схопив його і сказав йому: "Маловіре, чого сумнівався?" І не лише від потоплення, а й від маловірства визволив його, коли сказав йому: "Я молився за тебе, і не бракуватиме тобі віри". Сподобився ж Петро святий з иншими двома (Яковом та Йоаном) бачити на Таворі відкриту їм славу Господнього переображення. І чув там своїми вухами голос, що від Бога Отця згори до Господа прийшов, як же про те в посланні своєму пише, кажучи: "Не наслідував вигадливі байки, коли розповідав вам про силу і прихід Господа нашого Ісуса Христа, але очевидцем був величі Його, прийняв бо від Бога Отця честь і славу. Голос прийшов до Нього такий від вельми прекрасної слави: "Це син мій улюблений, у якому Я благоволив". І цей голос ми чули, як з небес зійшов, з Ним на горі стоячи". А коли наблизився Господь до добровільних своїх страждань і смерти хресної, тоді Петро показав свою ревність у Господі: не лише словом мовив "Господи, з Тобою я готовий і в темницю, і на смерть іти", а й ділом — витягнув меч і вдарив архиєреєвого раба Малха, відтяв йому вухо. Хоч з допусту Божого і впав у трикратне відречення від Господа, проте справжнім покаянням і гірким риданням встав і виправився і сподобився першим зі всіх апостолів бачити Христа Господа після Воскресення Його, як же говорить про те Лука святий: "Справді встав Господь, і явився Симону". І святий Павло про те пише, кажучи: "Воскрес у третій день, за Писанням, і явився Кифі (тобто Петрові), тоді одинадцятьом". Побачив же Господа Петро святий — о, якої невимовної радости сповнився! І прийняв від Нього милостиве прощення свого гріха. Тоді те трикратне відречення віддав добре трикратним відкликом любові до Господа, кажучи: "Так, Господи, Ти знаєш, Ти все знаєш, як я Тебе люблю". І поставив його Господь пастирем овець словесних і ключником Небесного Царства.
Після Вознесення Господа нашого Ісуса Христа святий Петро, як верховний апостол, був першим учителем Слова Божого і проповідником, за одну годину до трьох тисяч душ Словом Божим здобував для Христової Церкви. Ще й чудотворцем був винятковим. Входячи в церкву зі святим Йоаном на молитву, побачив мужа одного, кривого з лона матері своєї, що при красних церковних дверях лежав. Взяв його за праву руку, підняв, кажучи: "В ім"я Господа нашого Ісуса Христа Назорея, встань і ходи". І зразу кривому утвердилися стопи й суглоби, і скочив на ноги, і ходив. Увійшов з ними до цекви, ходив, і скакав, і хвалив Бога. Тим чудом ще ж і проповіддю слова приєдналося до Христової віри мужів десь п"ять тисяч. Ананію Єрусалимця і жінку його Сапфіру за святотатство й обман Святого Духа Петро святий умертвив словом. У Лідді чоловіка на ім"я Еней, який вісім років на ложі в розслабленні лежав, зробив здоровим, сказавши: "Зцілює тебе Ісус Христос". В Іопії померлу дівчину Тавіту воскресив. Не лише руки його були чудотворні і слово сильне, а й сама тінь його була цілющою. Куди він хотів іти, виносили туди люди недужих своїх і клали з постіллю і на ліжках, щоб, коли Петро йтиме, принаймні тінь його впала на кожного з них. А коли цар Ірод поклав руки, щоб скривдити церкву вірних у Єрусалимі, й убив Якова, брата Йоанового, мечем, взяв святого Петра й посадив до темниці, зв"язавши двома путами залізними. Ангел Господній вночі звільнив його з пут і вивів з темниці.
Цей верховний апостол перший відкрив двері віри язичникам, охрестивши в Кесарії Корнилія-сотника, римлянина. Перед тим бачив пелену, з неба спущену, з чотириногими та гадами. І голос був, що велів Петрові зарізати їх і їсти, і що Бог очистив, того не називати нечистим, що було знаменням навернення до Христа язичників. Симона-волхва, самаритянина, який лицемірно прийняв святе хрещення і сріблом хотів купити дар Духа Святого, викрив, кажучи: "Срібло твоє хай буде тобі на погибель, бо серце твоє не є праведним перед Богом. І бачу, що ти в жовчі гіркій перебуваєш і в путах неправди". Ті й більші діяння святого Петра розлогішим словом описано в євангельських книгах і в книзі Діянь святих апостолів, які завжди можна слухати, коли їх читають у церкві. Тому нема потреби все детально тут збирати, усі добре те знають, і хай не продовжується слово. А про ті його подвиги і труди у благовісті Христовій, що були пізніше, мало кому відомо, про них святий Симеон Метафраст розповідає так.
З Єрусалиму святий Петро прийшов до Кесарії Стратонійської. І з тих пресвітерів, що йшли за ним, єпископа там поставив, потім прийшов до Сидону, де багатьох зцілив і єпископа поставив. Прийшов до Вириту і там єпископа поставив. Прийшов у Вивли, звідти — у Трипіль, де в Марсона, одного мужа розумного, перебував і поставив його єпископом тим вірним, що в Триполі Фінікійському були. Звідти перейшов до Ортосії, тоді до Антарди, тоді на острів, що називається Арадос, звідти пішов до Валанеї, звідти — до Паїту. Тоді — у Лаодикію, де багатьох хворих зцілив і духів нечистих з людей виганяв, зібрав Церкву вірних і єпископа їм поставив. Прийшов до Антіохії, граду сирійського, де Симон-волхв ховався від воїнів, посланих від царя (римського Клавдія), аби взяти його. І втікав той від лиця Петрового в гради юдейські. Петро ж, Господній апостол, в Антіохії багатьох зцілив, і єдиного Бога у трьох особах щасливо проповідував, і єпископів поставив: Маркіяна — Сиракузам у Сицилії, Панкратія ж — для Тавромена. Прийшов у Тиянін Кападокійський, звідти до Анкири Галатійської. У ній же мерця молитвою воскресив, і багатьох огласив, й охрестив, і влаштував Церкву, і поставив єпископа. Прийшов до Синопу, понтійського граду. Звідти — в Амасію, що в середині землі Понтійської. Тоді пішов до Гангра Пафлагонійського. Тоді до Клавдополя Оноріядського. Тоді в Никомидію Витинську. Звідти — в Нікею. Звідти вирушив до Єрусалиму задля празника Пасхи. Тоді прийшов до Писинуїт, звідти в Кападокію і Сирію і знову вернувся до Антіохії. З Антіохії прийшов до Єрусалиму. Коли там перебував, відвідав його святий апостол Павло, за три роки після свого навернення до Христа, як же сам у Посланні до галатів говорить: "Через три роки увійшов я до Єрусалиму побачити Петра, і пробув у нього днів п"ятнадцять". У ті дні, коли законоположення церковні встановилися, блаженний Павло пішов на діло, на яке був покликаний. Великий Петро знову повернувся до Антіохії, де поставив єпископом Євводія. Прийшов у Синад, град фригійський. Звідти пішов до Никомидії і там Прохора поставив єпископом (проте Прохор і після прийняття єпископства пішов за святим Йоаном Богословом). Із Никомидії Петро святий прийшов до Іліона, града елеспонтського, де Корнилія-сотника поставив єпископом, і повернувся у Єрусалим. Явився ж йому Господь у видінні, кажучи: "Встань, Петре, іди на захід, треба, щоб твоїми світилами Захід просвітився. І Я буду з тобою". Тим часом Симона-волхва взяли воїни, які його шукали, як же раніше ми казали, і в Рим привели, аби прийняв відплату за ділами своїми. Він же там чарівницькою хитрістю уми багатьох потьмарив і звабив і не лише кари не прийняв, а багато хто вважав його богом. Сатанинський той предтеча настільки здивував чарами римлян і самого цісаря Клавдія, що пам"ятник йому зробили і між двома мостами на Тивері поставили, написавши: "Симонові, богу святому". Про те Юстин та Іриней просторіше пишуть. Ми ж (говорить Симеон Метафраст) вернімося до попереднього слова.
Великий Петро про явлення Господнє у видінні братам сповістив, поцілував їх і знову пішов до Антіохії, відвідуючи церкви, де й Павла святого зустрів. Відтак поставив Урвана єпископом Тарсу, Єпафродита — адріятській Ликії, Фигела — Ефесу, про якого кажуть, що відійшов з путі праведної і до Симона приєднався. І Апелія, брата Полікарпа, — Смирні. Прийшов до Македонії і філіпійцям поставив єпископом Олімпа, тесалонікійцям — Ясона, коринтянам — Силу, якого зустрів у великого Павла. У Патрії ж поставив Іродіона і відплив до Сицилії. Прийшовши в Тауроменію, перебував мало часу в Пликартія, ученого мужа. Тоді, одного Максима огласивши, й охрестивши, і єпископом поставивши, прийшов до Риму. І там у всі дні в соборах і домах єдиного Бога, Отця Всемогутнього, і єдиного Господа Ісуса, Сина Божого, Бога істинного від Бога істинного, і єдиного Духа Святого, Господа животворного, проповідував, прилучив багатьох до Христової віри і хрещенням святим від ідольської зваби визволив. Це бачачи, Симон-волхв не захотів мовчати і своєї злости на нього приховувати: за сором собі мав проповідь апостолову, яка перемагала його славу. І почав чинити явні перепони істинному ученню своїми брехливими словами та ділами: посеред града безсоромно заперечував святому Петрові, робив перед людьми якісь примари та привиди, що йшли перед ним і за ним, називаючи їх померлими духами. Показував воскреслих із мертвих, що йому, як богові, кланялися, кривим давав рівно ходити і скакати — це ж все примарно, а не насправді, подібно до того Протея з байок, що в різні образи змінювався. Часом являвся з двома обличчями, тоді помалу перетворювався на козу, і на змія, і на птаха, не перестаючи зваблювати безумців. Коли ж великий Господній апостол тільки здалеку поглянув на його діла — зразу його примари зникали.
Про суперечку святого апостола Петра із Симоном-волхвом ще, окрім Метафраста, сказано в Пролозі і у Великій Мінеї таке. Коли Петро святий прийшов до Риму і довідався, що Симон називає себе Христом і чинить перед людьми багато чуд, розпалився ревністю, прийшов до дому Симонового і побачив, що багато людей стоїть біля його воріт, які й не дали йому зайти всередину, кажучи: "Не волхв він, а бог сильний. І поставив він сторожа біля воріт своїх, що знає помисли людські". Те мовивши, показали апостолові пса чорного, що біля воріт лежав, кажучи: "Ось пес, що умертвляє всіх, які про Симона неправду думають". Сказав же Петро святий: "Я правду про нього думаю: від біса є Симон". Підійшов до пса, сказав: "Іди й скажи Симонові: Петро, апостол Христовий, увійти до тебе хоче". І пішов пес, людським голосом сказав Симонові наказане йому від Петра. І всі бачили й чули пса, що людським голосом говорив, і вжахнулися. Симон же також того пса послав, кажучи: "Хай увійде сюди Петро". І увійшов Петро. Почав Симон робити примари перед людьми при Петрові. АПОСТОЛ же святий силою Христовою більші чуда показав. Які ж чуда? Одне з багатьох велике чудо згадує давній історіограф церковний Єгисіпос-грек, який жив близько від апостолів. Була в Римі вдова одна благородна з роду царського, син її помер у молодих літах, і плакала за ним мати невтішно. Ті, що втішали її, згадали про мужів, які в Римі з"явилися, — про Петра і Симона-волхва, що мертвих воскрешають. І зразу одні Петра, инші ж Симона прикликали до померлого. Зібралися ж і люди поважні, і з народу багато, щоб відпроваджувати померлого до гробу. І сказав Петро святий Симонові-волхву про силу свою, бо той пишався перед усім людом: "Хто з нас воскресить цього померлого, того учення істинне — хай усі повірять". І погодився люд зі словом Петровим. Симон же, уповаючи на чарівницьку свою хитрість, сказав до людей: "Якщо я воскрешу мертвого, чи уб"єте Петра?" Люди ж возвали, кажучи: "Живого спалимо перед очима твоїми". Підійшов Симон до ложа померлого, почав робити свої чари і дією бісівською собі помагав: зробив так, що мертвий порухав головою своєю. І зразу люди почали кричати, що живий юнак, воскрес померлий. Петра ж хотіли схопити на спалення. Апостол же зробив рукою знак, просячи, аби затихли. Коли люди затихли, сказав: "Якщо живий юнак, хай встане, і хай говорить, і нехай ходить, а доки того не побачите, знайте напевно, що Симон зваблює вас своїми примарами та привидами". Симон же довго навколо ложа ходив, бісівську силу прикликав — нічого не міг досягти. І сповнився сорому — хотів утікати. Але люди затримали його. А святий Петро, досвідчений у такому ділі, який і Тавіту мертву воскресив, й инших багато преславних чуд сподіяв, стоячи здалеку, підняв руки свої до неба, очі вгору возвів і молився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Ти звелів нам, кажучи: "Іменем Моїм мертвих воскрешайте". Прошу тому Тебе: оживи юнака цього мертвого, аби пізнали люди ці, що Ти Бог істинний. І нема иншого, окрім Тебе, що живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь". Так помолившись, звернувся до мертвого, кажучи: "Хлопче, встань, воскрешає тебе і зцілює Господь мій Ісус Христос". І зразу мертвий розплющив очі свої, встав, почав говорити і ходити. До цієї Єгипової розповіді Маркел Римлянин, який спочатку того Симона-волхва учнем був, тоді від святого Петра вірою і хрещенням святим просвітився, у посланні своєму до святих мучеників Нереона й Архилея про ту ж подію додає й таке, що воскреслий юнак припав до ніг Петрових і взивав: "Я бачив Господа Ісуса, який наказував ангелам, щоб задля твоєї молитви повернули мене вдові, матері моїй". Тоді всі люди почали взивати, кажучи: "Єдиний є Бог, той, що Його проповідує Петро!" А Симон-волхв чарами своїми зробив собі псячу голову і втік, проте люди схопили його й хотіли одні камінням побити, инші ж спалити. Але Петро святий заборонив їм, кажучи: "Господь наш і учитель не велів віддавати злом за зло. Відпустіть його, хай іде, куди хоче. Досить йому сорому та ганьби і пізнання немочі своєї, що чари його нічого не можуть". Відпустили Симона, прийшов до мене (говорить Маркел), думаючи, що я не знаю про те чудесне діло, поставив біля дверей моїх пса великого, ланцюгом залізним прив"язаного, і сказав мені: "Подивлюся, чи прийде до тебе Петро, як же звик приходити". Через годину прийшов до дверей Петро святий і, відв"язавши пса, сказав йому: "Іди скажи Симонові-волхву, аби перестав бісівською дією зваблювати людей, за яких Христос пролив кров свою". Пішов пес, людським голосом промовив до Симона, розповідаючи про наказане йому від апостола. "Те я, — говорить Маркел — чув і бачив, вийшов швидко назустріч Петрові і прийняв його з шаною в домі моєму, а Симона-волхва разом з псом вигнав геть. Пес же, який нікому не шкодив, кинувся на самого Симона і, схопивши його зубами, кинув на землю. А Петро, що через вікно на те дивився, Ім"ям Христовим звелів псові, аби не шкодив тіла Симонового. І не шкодив тому пес тіла, одяг на ньому весь пошматував, але ні одної частини тіла не було закривавленої. Люди ж, те бачивши, кричали на Симона, докоряючи йому і насміхаючись з нього, і разом із тим псом вигнали його з града. Через такий свій сором і встид Симон цілий рік не з"являвся в Римі. Аж поки пізніше перед Нероном (який після Клавдія настав), злим царем, від злих був похвалений злісний. І шукав його Нерон, полюбив його дуже і зробив собі другом. Доти Маркел.
У Пролозі і у Великій Четьї ще ж і те про Симона сказано, що казав себе стратити, обіцяючи воскреснути на третій день. І поставив під меч замість себе вівцю, зробивши її привидом людини, і стратили вівцю замість нього. Петро ж святий відігнав бісівську примару від страченої вівці, викрив Симона в брехливому його ділі — і видно було всім, що не Симон, а вівця на голову скарана. Про кінцеву перемогу святого Петра над тим волхвом і про загибель волхва всі одноголосно пишуть так. Не міг Симон-волхв перевершити апостола Петра ні в чому ані не міг винести більше сорому і встиду свого — обіцяв вознестися на небо. Зібрав тому всю бісівську силу, що служила йому, прийшов посеред града Риму і зійшов на якусь високу споруду, голову мав увінчану лавром. Почав спершу з гнівом з висоти тої до людей промовляти так: "Тому що аж дотепер у безумстві перебували, о римляни, покинули мене й пішли за Петром, тому і я вас покидаю, і міста цього більше захищати не буду, але звелю ангелам моїм — побачите — аби взяли мене на руки свої і вознесли до отця мого на небо. Звідти ж великі кари на вас зішлю, бо не слухаєте слів моїх ані не вірите ділам моїм". Так сказавши, волхв плеснув руками і простягнувся в повітрі, почав літати і на висоту підійматися — носили ж його біси. Люди ж дуже здивувалися, один одному казали: "Боже діло це, щоб з тілом у повітрі літати". Великий же апостол Петро почав, щоб усі чули, молитися до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Боже мій, викрий звабу волхва цього, аби не зваблював людей, які вірять у Тебе". І знову возвав, кажучи: "Вам, о дияволи, ім"ям Бога мого наказую, щоб не носили ви його більше, але залишили там, де нині він є, — у повітрі". І зразу біси, словом апостольським отримавши заборону, відбігли від Симона в повітрі — і летів окаянний волхв додолу, як колись скинений з неба диявол. І впав, розбився всім тілом. Люди ж, те бачивши, взивали довгий час, кажучи: "Великий Бог, якого Петро проповідує. Справді нема иншого, окрім того істинного Бога". Волхв же, впавши, хоч і дуже побився, проте ще живий був, Божим влаштуванням, аби пізнав бісівську і свою неміч та окаянство і сповнився сорому, щоб зрозумів силу всесильного Бога. І лежав розбитий на землі, лютий біль усім тілом терплячи, і весь люд з нього підсміхався. Зранку ж погано викинув нечисту свою душу — передав її в руки бісам, аби віднесли її в пекло до сатани, батька їхнього. А Петро святий після падіння Симонового став на високому місці, дав рукою знак людям, щоб затихли, і почав учити їх пізнання істиннного Бога, і достатнє слово до них розгорнув — більшість із них наставив на християнську віру.
Довідався ж Нерон-цар про таку ганебну смерть свого друга, розгнівався на Петра сильно і хотів його вбити. Однак та царська лють і гнів не зразу на святому апостолі скропилася, розповідає Метафраст святий, а через декілька літ. Пише, що після смерти Симона Петро святой недовго в Римі був, багатьох же хрещенням святим просвітив, і Церкву утвердив, і Ліна єпископа поставив — і пішов у Тарракину, де Єпафродита (не того, що перший) поставив єпископом, прийшов у Сирмію, град іспанський, у ньому ж Єпанета єпископом поставив, пішов у Картагену, град африканський, там Крискента освятив на єпископа, пішов до Єгипту, у якому ж у семиворітному граді, що Тиви називається, — Руфа, в Олександрії ж — Марка-євангелиста єпископами дав. Знову в Єрусалимі був після одкровення про Успення Пречистої Діви Марії Богородиці і знову до Єгипту повернувся. Пройшов же Африку, прийшов до Риму, звідти в Медіолан, і у Фотикін, у них же поставив єпископів і пресвітерів, пішов до Британії, де ж довгий час прожив і багатьох людей до віри Христової привів. Бачив явленого йому ангела, який казав: "Петре, зближається час твого відходу з життя цього. Належить тому тобі йти до Риму, де ж хресну смерть приймеш і винагороду справедливу від Христа Господа". Петро ж за це Богові подякував, ще декілька днів затримався у Британії, утверджуючи Церкву і ставлячи єпископів, пресвітерів і дияконів.
У дванадцятий рік царювання Нерона знову в Рим прийшов і Климента на допомогу церковному правлінню єпископом поставив. Той відмовлявся і не хотів такого ярма, проте, словами апостоловими переконаний, Климент, як же добрий під"яремник, схилив шию свою під ярмо Христове і разом з учителем своїм і з иншими священними мужами тягнув колісницю Божого Слова. І багато в Римі благородних і пресвітлих мужів і жінок із сенаторського чину вірою і хрещенням святим просвітлювалися.
Було ж у царя Нерона дві жінки прекрасні, їх же він понад усіх инших наложниць своїх любив. Вони прийняли святу віру, утвердили собі цнотливе життя й не хотіли царевому хтивому бажанню скорятися. Він же, найбезсоромніший похітник і неситий нечистодій, розгнівався на всіх вірних Церкви, а найбільше на апостола, що був винен у наверненні тих жінок до Христа і цнотливого їхньому житті. (Згадав при тому і про смерть свого прихильного друга — Симона-волхва.) І шукав Петра, щоб убити. Тут вищезгаданий історіограф церковний Єгисипос пише, що, коли Петра святого шукали, щоб убити, просили його вірні, аби ховався і йшов з Риму задля користи багатьох. Петро ж ніяк цього зробити не хотів, але більше бажав за Христа страждати й померти. А народ вірних, плачучи, просив апостола, аби беріг життя своє, вельми потрібне Церкві святій, що серед невірних хвилями бід збурена. Схилили Петра святого сльозами всього словесного Христового стада — обіцяв вийти з града і сховатися. Наступної ночі зробив соборну молитву і, зі всіма попрощавшись, пішов сам-один. Коли був біля воріт градських, побачив, що назустріч йому йде в град Христос Господь, і поклонився йому Петро, кажучи: "Господи, куди йдеш?" Відповів йому Господь: "Іду в Рим знову розіп"ястися". Те мовивши, Господь невидимим став. Петро ж, дивуючись, пізнав те, що Христос страждає у рабах своїх, як у власному тілі, хоче і в його тілі постраждати в Римі. Повернувся назад знову до Церкви, і взяли воїни його на смерть. Метафраст же святий розповідає, що не одного Петра святого ув"язнили, але багато вірних, серед них же і Климента, й Іродіона, й Олімпа взяли. Їх усіх кат засудив на страту мечем, Петра ж святого на розп"яття. Взявши ж усіх, воїни вивели їх на місце смертне. Климента, як родича царського, пожаліли й відпустили, Іродіона ж і Олімпа, які з Петром до Риму прийшли, мечем убили. А з ними разом і багато вірних потяли. Петро ж святий просив розпиначів своїх, аби не просто, а стрімголов його розіп"яли, почитаючи в тому Господа свого, який на хресті волею розіп"явся, — щоб не бути в розп"ятті подібним до Нього, але щоб під ноги Його схилити голову свою. Так помер великий Господній апостол Петро святий, хресною смертю прославив Бога, від цвяхів у руках і ногах терпів великий біль, непорочну свою душу в руки Божі передав місяця червня у 29-ий день. Святий же Климент, учень Петровий, випросив тіло апостолове, зняв його з хреста і, спорядивши, скликав вірних, що залишилися, і святителів і поховав чесно. Також і тіла святих Іродіона й Олімпа, які постраждали з ним, й инших вірних чесному похованню передали, славлячи Христа Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
Святий апостол Павло перед апостольством називався Савлом, родом був жидовин, з роду Веніяминового, народжений у Тарсі Киликійському від батьків чесних, які спочатку жили в Римі, тоді в Тарс Киликійський з почесним титулом римського громадянства переселилися, через що пізніше й Павло Римлянином назвався. Родичем був святого первомученика Стефана. І віддали його батьки до Єрусалиму навчатися книг і всього Мойсеєвого закону. І був учнем славного в Єрусалимі учителя Гамалаїла. Мав же в науці друга і співучня собі — Варнаву, який пізніше апостолом Христовим став. І навчився добре батьківського закону, і ревнителем був його понад міру, і до фарисеїв приєднався. У той час у Єрусалимі і в навколишніх містах і краях святі апостоли поширювали благовістя Христове, і бувало в них багато суперечок із фарисеями і садукеями і з усіма книжниками й законовчителями жидівськими. І терпіли від них ненависть і гоніння проповідники Христові. Ненавидів тому й Савло святих апостолів і проповідей їхніх про Христа навіть слухати не хотів. І з Варнави, який уже був Христовим апостолом, насміхався, образливе на Христа кажучи. І коли вбивали родича його — святого первомученика Стефана — юдеї камінням, не лише не жалів пролитої невинно спорідненої крови, а й погоджувався з убивством і стеріг одяг юдеїв, що били Стефана. Прийняв же владу від архиєреїв і старців, кривдив Церкву дуже: у доми вірних вдирався, витягав чоловіків і жінок і віддавав до темниці. Не досить йому було в Єрусалимі гонити вірних, але і в Дамаск з архиєреєвим писанням пішов, дихаючи погрозою і вбивством на учнів Господніх, хотівши й там, якщо знайде чоловіків і жінок, які в Христа вірять, взяти їх і, зв"язаних, привести до Єрусалиму. Це ж було за царювання Тиверія. Коли зближався він до Дамаску, осяяло його світло з неба — впав на землю і почув голос, що говорив йому: "Савле, Савле, чому Мене гониш?" Той же у страху мовив: "Хто Ти, Господи?" Відповів йому Господь: "Я — Ісус, якого ти гониш. Важко тобі проти рожна йти". Він же, тремтячи і боячись, сказав: "Господи, що мені накажеш робити?" Господь же звелів йому йти до града і довідатися там, що йому слід робити. Налякані були й воїни, що із Савлом ішли, і стояли дивуючись: голос, що до Савла промовляв, чули, а нікого не бачили. І встав Савло із землі, розплющеними очима своїми нікого побачити не міг. Осліпли його тілесні очі — почали просвітлюватися очі духовні. І, ведений за руку, у Дамаск прийшов. Там три дні не бачив, не їв ані не пив, але безперестанку молився. Був же в Дамаску святий апостол Ананія, йому Господь у видінні явився, звелів шукати Савла, що перебуває в домі мужа одного, на ім"я Юда. Велів просвітити очі його тілесні дотиком, душевні ж — святим хрещенням. Ананія ж сказав до Господа: "Чув я від багатьох про Савла, скільки зла зробив у Єрусалимі святим Твоїм, Господи, і тут з владою прийшов зв"язати всіх, що називають ім"я Твоє". Господь же сказав до Ананії: "Іди без страху, посудина-бо вибрана він, щоб пронести ім"я моє перед народи, і царі, і сини Ізраїлеві. І я скажу йому, скільки йому належить за ім"я моє витерпіти". Святий же Ананія, за велінням Господнім, пішов і знайшов Савла. Поклав на нього руку — і зразу наче луска відпала від очей його, і, прозрівши, охрестився, і сповнився Духа Святого, який освячував його на апостольську службу, і переіменований був із Савла на Павла. І зразу почав проповідувати на майданах Ісуса, що Він є Сином Божим, — дивувалися всі, що чули, й казали: "Чи не той це, який гонив у Єрусалимі тих, що називали ім"я Ісуса? І сюди прийшов зв"язати таких і вести до архиєрея". Він же більше міцнів і бентежив юдеїв, що жили в Дамаску, сперечаючись з ними про Христа Ісуса. Сповнилися ж юдеї на нього гніву — вирішили убити його і стерегли воріт градських вдень і вночі, аби не втік від них. Учні ж Христові, які були в Дамаску з Ананією, довідавшись про раду юдеїв, щоб убити Павла, взяли його вночі і в кошику через стіну градську спустили. Він же, із Дамаску вийшовши, не зразу до Єрусалиму повернувся, але спершу пішов до Аравії, як же про те до галатів пише: "Не віддався, — каже, — тілу й крові, не пішов до Єрусалиму, до раніше від мене покликаних апостолів, але пішов до Аравії, знову повернувся до Дамаску, потім через три роки прийшов до Єрусалиму побачити Петра".
ebooksa