Була ж там на одному окремому місці церква мала в ім"я Пречистої Богородиці без щоденної (окрім празників) служби, у тій церкві захотів Теофіл замкнутися на молитву. Спершу звільнився від усіх діл економської служби і всілякі перепони й турботи житейські залишив. Тоді, нікому про те не кажучи (окрім одного найвірнішого слуги Євтихіяна, який і записав його житіє), замкнувся в тій церкві. І впав перед чесною іконою Пречистої Богоматері — почав до неї молитися, плачучи й ридаючи гірко. Перебував у тій церкві сорок днів і сорок ночей, постячи, сповідаючись, і каючись, і молячись вдень і вночі ненастанно. І припадав до святої Богородичної ікони. По закінченні тих днів, коли молився опівночі, явилася преблагословенна Мати Господа нашого, яка справді є спасенням усьому світові, прибіжищем роду людському, єдиною в Господі надією нашою. І сказала йому: "О чоловіче, нащо настільки безсоромно надокучаєш мені, взиваючи до мене і просячи допомогти тобі? Ти ж відрікся Сина мого і мене, тож як маю просити за тебе Сина й Бога мого, аби простив тебе, раба диявола, що рукописанням йому віддався? Якими очима дивитимуся на пресвітле лице Господнє, коли захочу за тебе молитися? Не можу терпіти того безчестя, що твориться Синові моєму і Богу. Можливо, о чоловіче, пробачу тобі прогрішення переді мною, бо дуже люблю рід християнський, а найбільше тих, що з праведною вірою і теплою любов"ю приходять до мене і моляться у храмі моєму. їм усіляко помагаю, і в обійми свої приймаю їх, і молитви їхні слухаю. Про тих, що кривди й образи чинять Синові моєму, розпинаючи Його вдруге гріхами своїми, слухати не можу. Таким потрібно великих трудів, і подвигів, і каяття сердечного, щоб змогли розчулити доброту Його, бо хоч і вельми милосердний, проте й суддя праведний, і грізний месник — кожному віддає за ділами його". Теофіл же з видіння її вельми втішився, осмілів трохи й почав говорити до неї: "О Владичице моя преблагословенна, захиснице роду людського, прибіжище і спасення тим, хто приходить до тебе, знаю, справді знаю, як дуже нагрішив і прогнівав тебе і народженого від тебе Бога. Але маю багато прикладів тих, що переді мною прогнівали Сина твого і Бога нашого, їм же дано прощення гріхів за покаяння їхнє й ісповідання. Коли б не було покаяння, як би Син твій пожалів ніневітян? Коли б не було покаяння, як би зберіг Рахав — блудницю? Коли б не було покаяння, як би Давид після прийняття пророчого дару, впавши в перелюб та убивство, не лише отримав прощення, а й знову прийняв дар пророчий? Коли б не було покаяння, як би Петро святий, верховний апостол, стовп Церкви, прийняв від Бога ключ Царства Небесного, коли відрікся Господа не один раз чи двічі, але тричі, після того плакав гірко, і не лише такого свого падіння отримав відпущення, а й більшої чести сподобився — поставлений був пастирем словесних овець Христових? Коли б не було покаяння, як би митаря-хижака Господь зробив євангелистом? Коли б не було покаяння, як би Павло святий із гонителя став посудиною Христовою вибраною? Коли б не було покаяння, як би прийняв Господь Закхея — старійшину митарів? Коли б не було покаяння, як би блудний син, повертаючись до батька, милий був батькові? Коли б не було покаяння, як би блудниця, що в ногах Христових плакала, отримала багатьом гріхам своїм прощення? Коли не було б покаяння, як би апостол звелів прийняти коринтського грішника? Коли б не було покаяння, як би Кипріян-волхв, що цілий був у диявола одягнувся і вагітних жінок утроби розтинав чарами своїми, але потім з допомогою чесної Юстини навернувся до Христа, — не лише своїм поганим ділам отримав прощення, а й вінця мученицького сподобився? Стільки-бо і таких прикладів покаяння маючи і на таке Боже милосердя взираючи, посмів і я, грішний, звернутися з покаянням до твоєї доброти, о всемилостива Владичице, аби ти подала мені руку допомоги й випросила у Сина твого і Бога нашого важким моїм гріхам прощення". Коли він це вимовив, пречиста Діва Богородиця, воістину грішникам прибіжище і тим, що й не надіються, надія і швидка для тих, що моляться до неї, допомога, сказала до нього: "Визнай, о чоловіче, що Той, кого я народила, Син мій, якого ти відрікся, є справді Христос, Син Бога живого, який прийде судити живих і мертвих, і я попрошу Його за тебе, і прийме тебе, бо каєшся". Відповів Теофіл: "І як посмію, о Владичице преблагословенна, я, недостойний і окаянний, відкрити скверні й нечестиві уста мої, якими відрікся Сина твого і Бога мого за малу й суєтну річ. Ще ж хреста святого, що був захистом душі моїй, також і святого хрещення відрікся рукописанням своїм, дияволу даним". Сказала до нього Пречиста Богородиця: "Ти лише визнай і не сумнівайся в доброті Його, милосердний-бо і чоловіколюбець, приймає сльози тих, що каються істинно, через те Бог людиною став, тіло від мене благозволив прийняти, щоб спасти рід людський". Тоді Теофіл із соромом і страхом, зі смиренням і розчуленням серця відкрив уста свої і скликнув голосно: "Вірю, ісповідую і славлю одного з Тройці Господа нашого Ісуса Христа, Сина Бога живого, народженого перед віками від Отця несказанно, що на останок літ зійшов з небес і воплотився від Духа Святого і від тебе, Пресвятая Діво Маріє, істинна Богородице, спасення нашого ради, цілком Бог і цілком людина, волею за гріхи наші постраждати волів, простягнув пречисті свої руки на животворному дереві хресному. Пастир добрий цей поклав душу свою за овець. Похований же був, і воскрес, і зійшов на небо з тілом, від Тебе, Пречистої Діви, прийнятим. І прийде знову на землю зі славою судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його. Це ісповідую серцем та устами і поклоняюся йому Богові моєму. Тебе ж прошу, о Владичице, не гидуй мною, нечистим, не зневажай моління мого грішного, не покидай мене, окаянного, якого викрав злісний ворог на загибель, але проси за мене Того, хто народився з тебе, аби пробачив великі мої гріхи і визволив мене від згуби моєї, щоб і я зі всіма, що отримали прощення, заспівав і прославив безмірне милосердя народженого від тебе Бога нашого і твоє, о преблагословенна Діво". Такі слова, наче якусь згоду від нього отримавши, Пречиста Богородиця, джерело милосердя, утіха тим, що плачуть, рятівниця погибаючих, справжня й безупинна за нас перед Богом заступниця і поручниця спасення нашого, сказала йому: "Ось я задля хрещення, яким же ти в Христа хрестився, вірячи покаянню твоєму і милосердячись над тобою (вельми співстраждаю зі страждаючими), приступлю до Сина і Бога мого й молитиму Його, щоб прийняв тебе, каянника". Те мовивши, Пречиста невидимою стала, і вже почало світати. О, яка була щаслива та ніч грішникові, в яку сподобився такого бачення Пречистої Богородиці і такої бесіди з нею! Після того видіння Теофіл здобув печалі своїй відраду і більшу надію, пробув ще три дні, плачучи і молячись, на ікону Пречистої Богородиці взираючи, і припадаючи до неї, і головою до землі б"ючи, і сподіваючись на Бога, що спасе його молитвами Богоматері. Через три дні знову явилася йому надія і прибіжище наше Пренепорочна Мати Господня. Радісним лицем і світлими очима взирала на нього, кажучи: "Чоловіче Божий, угодне покаяння твоє милосердному Владиці Богові, почуто молитву твою, і сльози твої прийняв задля мене. Дивись-бо, щоб і ти віднині зберігав праведну до Нього віру аж до дня кончини своєї". Теофіл же відповів їй: "Справді збережу, о Владичице моя преблагословенна, ані не переступлю веління твого: тебе маю перед Богом покровом і заступництвом і на тебе все своє уповання і всю надію свою покладаю. Знаю, о пані премилостива, що нема иншої людям допомоги і покрову, окрім тебе, і ніхто ж, уповаючи на тебе, не осоромиться, і, через тебе просячи Бога, ніхто не буде покинений. Тому і я, грішний, молюся до твоєї безупинної благости, що лікує немочі наші: відчини двері милосердя твого для мене, заблукалого, що впав у глибину трясовини, і звели, щоб віддалося мені в руки те моє прокляте рукописання, яке я дав сатані, зваблений. Те дуже бентежить душу мою, ані не можу зупинитися у великій журбі, поки те рукописання в руках у диявола". Пречиста ж Діва після слів його тих стала невидима, а він ще залишився на три дні, віддано молячись, як же і раніше. Після того заснув з превеликого труду і бачив у сонному видінні Пречисту Богоматір, що несла до нього хартію того його рукописання. Він же з радости збудився, Пречистої Діви не побачив, проте рукописання своє знайшов — на грудях його лежало з печаттю цілою. Тоді і з радости, і з жаху більше знеміг тілом і був як напівмертвий. Опісля, отямившись, воздавав велику вдячність милосердному Владиці Христу і милосердній Богоматері — помічниці і захисниці своїй. Наступного дня була неділя, пішов у велику церкву, в якій архиєрей літургісав. Після читання святого Євангелія зблизився до єпископа, який благословляв людей, кинувся в ноги йому, молячи і кричучи, аби вислухав його, бо хоче, щоб усі почули, як сповідатиметься з діл своїх. І почав розповідати детально про все, що трапилося з ним: як засмутився через звільнення своє з економської служби, і з печалі до відчаю прийшов, і відрікся Христа Бога і Пречистої Богоматері, віддався сатані рукописанням. І як після того постив, і молився, і плакав, бачив Пречисту Богородицю, і розмовляв з нею, і прощення гріхів отримав, і рукописання його було йому повернене. Те все по черзі перед єпископом, щоб усі чули, розповів, віддав у руки його ту хартію запечатану, яку сатані на себе дав був, і просив єпископа, аби звелів її голосно прочитати, щоб усі точно довідалися про його гріх. І щоб Боже милосердя, яке Богородиця випросила, прославили. Єпископ, розкривши хартію, віддав її дияконові, той же став на амвон і почав читати — дивувалися всі такій жахливій справі. І розуміли всі клирики і цілий народ, чоловіки й жінки, і малі хлопці, що було Теофілові: як впав і як встав і як рукописання своє прийняв. Єпископ же почав до всіх голосно говорити: "Прийдіть, усі вірні, прославимо преблагого істинного Бога — Господа нашого Ісуса Христа. Прийдіть, о благочестиві й боголюбиві, побачити чуда дивні, прийдіть, о христолюбці, і розумійте, що премилосердний Владика наш не хоче смерти грішних, але на покаяння їхнє чекає. Прийдіть і побачите, о правовірні, наскільки багато може каяття сердечне, зітхання і сльози. Хто не здивується, о брати і отці, великому й невимовному терпінню милостивого Бога? Хто не почудується безмірній доброті і чоловіколюбству Його, що являє нам, грішним? Чудо насправді. Мойсей-пророк постив сорок днів — прийняв від Бога таблиці закону. Так і брат наш Теофіл сорок днів постив — прийняв своє рукописання, яке сила Божа забрала в сатани, заступництвом Божої Матері. Вознесімо й ми з ним, о любі, вдячну пісню Владиці, що милосердно прийняв його покаяння через заступництво Пренепорочної Богоматері, яка є для людей мостом до Бога, надією тим, що у відчаї, пристанню тим, що в бідах, дверима істини, які відчиняють милосердя своє грішникам, що стукають, і молитви наші приносять до народженого від неї Бога нашого. І що ще скажу? Яку пісню заспіваю на прославу Матері та Сина? Справді дивні діла Твої, Господи, і ніяких слів не вистачить, щоб хвалити чуда Твої. Воістину величні діла Твої, Господи, і все премудрістю створив Ти. Воістину годиться нині мовити євангельське слово: "Винесіть одяг перший, і одягніть його, і дайте перстень на руку його, і взуття на ноги, і приведіть теля, вгодоване на жертву, заколіть, і, ївши, возвеселімося, бо цей брат наш Теофіл мертвий був — і ожив, загинув — і знайшовся". Коли те говорив єпископ, Теофіл лежав у ногах йому, плачучи. І простягнув єпископ руку, підняв його із землі. Той же, вставши, просив єпископа, аби спалив те рукописання його. Єпископ же звелів самому йому рукописання своє спалити. І спалив його Теофіл перед усіма. Люди ж, бачивши спалення нечестивої тої хартії, взивали довгий час зі сльозами, кажучи: "Господи, помилуй!". Тоді єпископ звелів народові затихнути, почав відправляти Божественну Службу. Закінчивши її, зробив Теофіла причасником Пречистих і Животворних Божественних Таїнств Тіла і Крови Христової — і зразу просвітилося лице Теофілове, як сонце. І всі, що бачили зміну лиця його, прославили преблагого Бога, який приймає в оправдання і святість грішників, які каються. Після цього пішов Теофіл до тої церкви Пречистої Діви Богородиці, де з покаянням і сльозами постив, видіння її святого сподобився і прощення гріхів своїх отримав. І там після трудів спочив трохи. Через три дні, розуміючи, що зблизилася година кончини його, заповів про дім свій, щоб усе роздали убогим. Тоді, попрощавшись з братами, передав чесну свою душу в руки Бога і Божої Матері. І похований був перед святою іконою Пречистої Діви, на місці, де покаяння своє приніс. І славляться в ньому доброта Христа Бога і милосердя Пречистої Богородиці, їй же із Сином її хай буде від нас, грішних, що завжди допомоги її потребуємо, честь, слава, і поклоніння, і дяка нині, і повсякчас, і навіки-віків.
Я ж, Євтихіян (говорить автор), смиренний і грішний, вихований у домі блаженного Теофіла і його заступництвом клирицтва у святій вселенській Церкві сподобився, наслідуючи його і служачи йому, панові моєму, у його печалі та скорботі, очима своїми бачив покаяння його і, що чув вухами своїми з уст його, істинно і праведно записав усе на користь благочестивих, на славу Христа, Бога нашого, славленого навіки. Амінь.
Місяця червня в 24-й день
Коли сонце незахідне Христос, Спаситель наш, хотів засяяти світові, і вже схилив небо, і в чеснішу від небес дівочу утробу зійшов, — належало спершу зійти зорі ранковій — святому Йоанові Предтечі, від неплідних прийти як передвісникові, проповідуючи і кажучи: "Іде за мною сильніший від мене". Сповнився час святій Єлисаветі родити — народила сина у старості своїй із заматерілої утроби, як же колись Сара Ісаака. І перед чудом було чудо: швидше, ніж народить Діва Христа, народила похила у днях своїх Предтечу Христового — щоб ті, які бачитимуть надприродне народження від постарілої, повірили в надприродне народження, що мало бути від нешлюбної дівчини, і сказали собі, що всемогутня сила Божа, яка розв"язала неплідність стариці, сильна й нетлінну дівчину матір"ю зробити. І було чудесне Різдво Христового Предтечі — народження Йоана чудесне. І ждали по чуді чудо, по матері постарілій — мати, завжди діва; після дивного від Єлисавети народження — те, що перевершувало устави єства.
Така воля Божа, Йому ж, як Творцеві всього, єство підкоряється. Коли ж народила Єлисавета, почули про те сусіди, що навколо жили, і родичі, і знайомі — і співраділи їй, що вчинив з нею Господь милість, забравши ганьбу бездітности. І сповнилися слова святого благовісника Гавриїла, що до Захарії мовив: "Жінка твоя народить сина тобі і багато хто Різдвом його утішиться". Раділи і родичі, і ті, що великим бажанням сподіваного Месії були охоплені, і хоч не відали, що вже настала тайна Христового воплочення, проте в час Різдва Предтечі Христового дух їхній у них на радість зрушився — звеселив Дух Святий серця їхні, наче вістка, що надію дає на сподіване. На восьмий день прийшли священики і родичі в дім Захарії, щоб обрізати дитинча, і хотіли назвати ім"ям батька його — Захарією, але не погодилася мати. Була дружиною пророка і матір"ю пророка свята Єлисавета, й сама дару пророкування сподобилася. І пророчо веліла наректи народжену від неї дитину тим ім"ям, якого не чула від мужа, бо він, повернувшись із церкви додому, мав німотою зв"язаний язик і не міг сказати дружині своїй, як бачив ангела, який про зачаття сина благовістив і сказав: "Назвеш ім"я йому Йоан".
Духом святим наставлена мати назвала немовля Йоаном як пророчиця, як і раніше пророчо пізнала прихід до неї Божої Матері, сказавши: "Звідки мені це, що прийшла Мати Господа мого до мене". Ті ж, що мали обрізати немовля, знаками питали батька його, як би хотів назвати його. Той же попросив дощечку і написав: "Йоан йому ім"я". І зразу відкрилися уста Захари, і язик його від німування звільнився, і говорив, благословляючи Бога, і дивувалися всі через такі чуда, що та, яка зістарілася, народила, і що мати й німий батько погодилися на одне ім"я, яким наректи сина, і що після написання імени зразу заговорив німий: що написав рукою, те вимовив устами. І стало ім"я Йоанове наче ключем для уст батькових — відчинило їх до славослів"я Божого. І відчували люди, що навколо жили, страх, тобто подив, — усі, що те чули, із жахом дивувалися преславним тим чудам Божим і розповідали слова ці у всьому горішньому краю юдейському, тобто в межах священичого града Хеврону, у ньому ж був дім Захарії. Той град з межами його ще в дні Ісуса Навина відділено було священному племені Ароновому, до нього з Єрусалиму пішки йти вісім годин. Стояв же той град далеко від Вифлеєму, на високому місці, і називався горішнім градом через високі гори, межі його називалися горішніми краями, як же у Євангелії про Пречисту Богородицю написано: "Вставши, Марія [із Назарету Галілейського] пішла в гори, поспішаючи у град Юди, тобто Хеврон, і увійшла в дім Захарії, і привітала Єлизавету". У тому гірському краю всі, що чули про велич Божу, яка була в домі Захарії, дивувалися вельми й говорили поміж собою: "Що буде з дитини тої?" І була рука Господня з дитям, примножуючи в ньому благодать свою й оберігаючи його від меча Іродового. Про чудесне Иоанове народження дійшла чутка й до Ірода, і здивувався Ірод, кажучи: "Ким ця дитина буде?" Коли ж народився Господь наш Ісус Христос у Вифлеємі Юдейському, і прийшли зі сходу волхви, і допитувалися про царя новонародженого, тоді Ірод послав воїнів до Вифлеєму повбивати там усіх дітей. Згадав Йоана, сина Захарії, про нього ж чув чудесне, і сказав собі: "Хіба він має бути царем юдейським?" І задумав вбити його — послав навмисно убивць до Хеврону в дім Захарії, але не знайшли святого Йоана посланці, бо, коли почалося безбожне дітовбивство у Вифлеємі, галас і крик долинув до Хеврону, що не дуже далеко віддалений. Коли причина того крику стала відомою, зразу свята Єлизавета, схопивши дитину Йоана, утекла в найвищі пустельні гори, а святий Захарія (як же в житії його написано) був тоді в Єрусалимі, служачи, як звичайно, у церкві в чині своєї черги. І було так: коли ховалася Єлизавета в горах, молилася зі сльозами до Бога, аби захистив її з дитиною, і коли з висоти побачила воїнів, що ретельно шукали її і зближалися, крикнула до гори кам"яної, що там була: "Горо Божа, прийми матір з дитиною!" І зразу розступилася гора і прийняла її всередину себе. І від убивць, що шукали її, сховала. Ті ж не знайшли шуканого, повернулися до того, що послав їх, з порожніми руками. Тоді Ірод послав до Захарії до церкви, кажучи: "Дай мені сина твого Йоана". Святий же Захарія відповів: "Я нині служу Господові, Богу Ізраїлевому, і про сина свого не відаю, де він". Розгнівався Ірод, послав до нього вдруге і звелів: якщо Захарія не дасть сина, то його самого хай уб"ють. І пішли убивці, дикі, як звірі, намагалися наказане їм здійснити й говорили з гнівом до священика Божого: "Де ти сховав сина свого? Дай нам його, бо цар наказує. Якщо ж не даси сина, то сам зразу помреш". Відповів святий Захарія: "Ви уб"єте тіло моє, Господь же прийме душу мою". І зразу убивці кинулися, за наказом Ірода, — убили його між церквою і вівтарем. Пролилася ж кров його на мармурі і закам"яніла — на свідчення Іродові і на вічне його засудження. А Єлисавета, Богом покрита, перебувала з Йоаном у горі, що розступилася. Божим велінням зробилася їм там печера, і джерело води витекло, і фінік виріс над печерою, повний плодів. І коли надходив час їсти, схилялося долі дерево те, подаючи на страву плід свій, і знову випрямлялося. Через сорок днів після вбивства Захарії свята Єлисавета, мати Предтечі, у тій же печері переставилася. А святого Йоана ангел годував до дорослого віку й охороняв у пустелях аж до дня явлення його в Ізраїлі. Так рука Господня охороняла й покривала святого Йоана, щоб ішов перед лицем Господнім, духом і силою Іллі, і приготував Йому шлях — Тому, що йде спасти рід людський. За все ж те нехай славиться Христос, Бог і Спас наш, з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.
Благочасний день празника і всенародна радість, коли я згадав Гавриїлове служіння і священство Захарії. Почуйте-бо євангелиста Луку, який розповідає, що сталося із Захарією. Увійшов у церкву Божу покадити, і всі люди були зовні, чекаючи в час тиміяму. Явився ж йому ангел Господній, стоячи праворуч від вівтаря кадильного, на місці для такого явлення відповідному й віри достойному, яке стверджувало, що видиме — правда, а не примарна зваба. І збентежився Захарія, бачивши, і страх напав на нього. О страху, передмово невірства, непостійносте розуму, душі легке падіння! Сам ангел це виправив — сказав: "Не бійся, Захаріє, почуто молитву твою". Виганяє страх і приводить бажання: сказав "Не бійся" — не мовчав, але про силу молитви, яка Божий дар здобула, сповістив: "Почута, — казав, — молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить сина тобі, і назвеш ім"я йому Йоан". О преславне таїнство і вражаюче чудо! Справді Захарія засумнівався і супроти відповідав ангелові — инше-бо просив, а инше отримав. За людей молився, а назвався батьком дитини. Прощення прогрішень просив, а обітницю розрішення безплідної утроби прийняв. Захарія бажав, аби зцілилися душі грішних, а не щоб утроба Єлисавети втяжіла зачаттям плоду. Справді-бо збентежився чоловік перед змінами, хоч і священиче достоїнство мав. І думав собі, кажучи: "Що то за дивне й чудесне видіння мужа, і дивна слів його обітниця? Хто це, що дерзновенною ногою у святий храм увійшов і праворуч вівтаря кадильного став, наче ні до одного гріха не причетний? Хто цей иншообразний на вигляд, поглядом виблискує і страшить душу мою? Ніколи не бачив нічого настільки вражаючого. Чи це чоловік крилатий? Чи птаха людиноподібна? Що це таке, не можу збагнути, думаю, за моїм кадженням хтось дивиться і перешкоджає службі моїй. Зовні багато людей, молячись, чекають на мене, як на посланця від Небесного Царя, а цей всередині мене тримає. Через мене люди віддають молитви Цареві Небесному, просячи прощення за прогрішення свої, і я не знаю, чи зможу виконати народне бажання й показати діло моєї служби, цей же став переді мною, нову вістку мені приносячи. Іди собі ти, що мене лякаєш. Якби ти був ангелом, від Бога посланим, доклався б до моєї потреби й допоміг би моїй молитві, і змилосердився б над тими, що зовні стоять зі слізними проханнями. Іди звідси й не лякай мене. Жодного слова про дитину, яку обіцяєш: що здобуде народ, якщо я буду мати сина? І яка користь буде людям, якщо Єлизавета вигодує немовля? І який прибуток візьмуть люди, якщо я залишу спадкоємця дому свого? Іди від мене, хто б ти не був. Постаріли ми, минув час шлюбу, старість погасила гаряч тілесну, і плідність відреклася плоду. Померли ми обоє для пристрасті. І чого юність не проростила, як те виростить старість?"
Так говорив собі подумки Захарія. Ангел же мовив до нього: "Не бійся, Захаріє, не бентежся помислами, бо я ангел світла, а не темряви, я — Гавриїл, один із князів Царя Небесного, веління ношу, а не своєю владою наказую. Посланий я благовістити тобі, а не налякати. Щоб не налякати тебе, прикрився цим, яким бачиш, образом, і не явився перед тобою нагою ангельською сутністю: не може тілесний бачити безтілесного. Береже життя твоє Той, хто послав мене до тебе. Не бійся, Захаріє, я посланий добру вістку принести тобі, а не страх і сумнів вкласти. Старість називаєш, і безплідне ваше співжиття, і зістарену утробу, але хто за своїм бажанням народжує? Дітонародження — Божий дар, а не людський винахід. Чи ти не чув Господа, що каже: "Я той, хто творить людину й утворює дух в людині". Чи не віриш, Захаріє, що створений був Адам? Як створена Єва? Як народився Ісаак? Авраам, чувши, не невірстував і не погрішив супроти надії, а ти священик і не віриш. Хіба не має сили слово від Бога? Через старість противишся, о старче, і тілесне умертвлення сильнішим вважаєш від Бога? Якщо б не знав ти Авраама, міг би сумніватися. Природну неміч називаєш і божественній обітниці не віриш. Мале просиш, велике ж приймаєш і кричиш, наче втрати зазнав. Ти лише за юдейських людей молишся. Я ж благовістую тобі те, що буде на спасення народам". Захарія, це чуючи і трохи лице повернувши, супроти відповів ангелові, кажучи: "Що кажеш, о ангеле? Жінка моя народить? Хіба за це я молився? І хіба за це каджу і тиміям витрачаю? Я виконую службу свою, відпущення гріхів для людей прошу, а не розрішення своєї неплідности. Для свого собору полегшення бажаю, а не Єлизаветі зачаття й вагітности. Зраненим душам зцілення шукаю, а не щоб висохлі Єлизаветині груди давали молоко. Кажеш, о ангеле, що жінка моя народить? Який з цього пожиток тим, що моляться зовні? Хіба, почувши це, не поб"ють мене камінням, кажучи, що не за них молюся, а за себе самого і що не випросив їм милости від Бога, але собі випросив дітородство? Ніякого нема в мене бажання дітородства, не буде того, не хочу. Того, що просив, — не дістав, ти ж мені про инше замість того розповідаєш. Жодного слова про народження дитини. Не можемо ходити без палиці — ти ж про подружнє нам говориш і велиш нам почати дітородство. Як це бути може, коли старість відмовляється від природного з"єднання? Я прошу людям спасення, і роду нашому благоденства, і ворогів полонення, і церкві доброботу, а не крику немовляти, і пелюшок, і пеленання, і того, що до виховання дітей, — не дбаю про це. Як-бо я виявлюся батьком рідному синові? Старість відганяє віру. Знемогла зовсім сила народження, палицю, наче коня, тримаю, ледве ходжу, ти ж мене наставляєш на тілесне єднання. Як це зроблю? Ось бачиш старість обох і до землі згинання, і на инше ніщо не чекаємо, лише на серп смерти, колосся-бо вже дозріло до жнив. Якщо ж правду кажеш, о ангеле, дай мені на запоруку якесь знамення, аби повірив я обіцянці, бо й Аарон не повірив би, якби не зацвіла його палиця. І Мойсей не мав би за правду сказаного йому, якщо б не побіліла рука його. І Гедеон не зрозумів би, якби не була роса лише на руні. У відчаї був би Єзекія, якби не повернулося назад сонце. Дай-бо і ти якесь знамення, щоб не засміялася Єлизавета, як же і Сара. Якщо ж другим Авраамом буду, то, як Авраам, хай і тобі вчиню: увійди в дім мій, і омию ноги твої, і поставлю перед тобою трапезу, бо даруєш нам плід на старість. Але з чого зрозумію те, що сповіщаєш, о ангеле? Кажеш ім"я ще не народженого немовляти, чесноти його перераховуєш... Покажи мені щось надприродне, щоб я повірив народженню надприродному. Якщо небо повернеться на другий бік, то і я обновлюся, якщо море виміряється, то і Єлизавета народить. Якщо сонце зупиниться, то й сухі груди молоко дадуть. Якщо місяць загородиться, то й затверділа утроба розволожиться до народження. З чого зрозумію це, я бо старий, і жінка моя постаріла у днях своїх?"
Ангел же сказав до Захарії: "Чи не віриш Богові, що все може, і вважаєш Божу обітницю несильною і непостійною? І того, хто приносить тобі добру вість, не соромишся випробовувати? "Із чого зрозумію це?" — говориш, о Захаріє? Хіба до Єгипту Бог посилає тебе, аби настрашити фараона, що ти відмовляєшся? Кажеш собі, що Бог нічого понад природу не робить. Якщо шукаєш природного перебігу, а не віриш божественній силі чудесній, то скажи мені: де стоять стовпи, що тримають вагу землі? На чому тримається небесне коло? Де ложа хмар? Де збираються дощові краплі? І снігові брили де січуться? І який шлях руху сонця? Хто кладе межу між ростом місяця і зменшення його? Хто знає лік зіркам? Збурене море як піску тримається? Пітьма мли як з"являється? Людина в утробі матері як утворюється? І душа, Богом створена, як раптом у зачатому немовляті опиняється? "З чого зрозумію?" — кажеш. Чи не віриш, що кожне єство скоряється своєму Творцеві, і, що Бог хоче, — єство, хоч і понад нього, зразу те робить. Ти ж не віриш, що неплідна народить, то що скажеш, коли почуєш, що нешлюбна діва преславно народжує? І те, у що нелегко повірити, приймуть за тверду віру. Якщо ж знамення просиш, аби повірити в те, що я тобі кажу, — ось тобі нехай буде знамення: будеш мовчати і не зможеш говорити до того дня, о чоловіколюбне покарання, поки не виправишся. Сам-бо голос, що згрішив, покараний від ангела. Сам лише язик скований, що посмів перечити ангелові. Будеш робити знаки людям і перебуватимеш німий". Добре євангелист написав: "Перебуватиме німий". Мовчання те чекатиме голосу, що має народитися.
Чекав Захарія Йоана: старець — дитини, священик — пророка. Чекав мовчки, сказав-бо ангел: "Тому що, не вірячи, просиш знамення, у своєму тілі прийми знамення, що карає тебе, — будеш мовчати". Де ж бо необдумана сміливість, там і вуздечка покарання. Де ж слово спротиву і докору, там і присуд заборони. Хотів Бог, о Захаріє, аби ти був проповідником такого чуда, — ти ж будеш мовчати і не зможеш говорити, тому що неміч тілесну вважав сильнішою від обітниці Божої. До того дня це буде, поки слова мої, в які ти не повірив, не збудуться свого часу. Чи бачиш, що без віри ніщо велике й досконале статися не може.
Захарія ж, коли почув ці слова, зразу вийшов з церкви, кару за невірство несучи — скування язика. О чудо! Увійшов инших звільнити від гріхів і суду — і сам вийшов засуджений, бо згрішив. Люди ж чекали, сподіваючись щось добре почути від нього, він же робив знаки й рухами говорив: "Хай ніхто не зближається до мене, хай ніхто мене не питає, суд гніву Владики ношу". О преславні речі: Захарія мовчить, а Єлизавета веселиться. Зв"язується язик, а утроба вагітніє. Добромовні уста неплідні, а та, що була неплідною, стає матір"ю. Голос батька сковується, материнське лоно сповненням часу до народження зважується. Захарія мовчить, а Йоан у лоні матері грає: лише побачила неплідна Єлизавета Пречисту Діву, що прийшла до неї — зразу зоря ранкова пізнала своє сонце, і затріпотів Йоан у лоні матері. Затримання єства, що не скоро народжується, належне творить, аби не зразу виходити з лона у світ цей. "Предтечею Владики я є, — говорить, — хоч і зв"язаний законами співприродних мені немовлят, які в материнських утробах є. Але не чекаю, поки народжуся, випереджаючи, граю: пізнав Владику, що послав мене наперед іти перед лицем Його, приготувати перед Ним шлях. Зрушу пута природні й поспішу проповідувати Прихід Владики. О преславне чудо! Чого не довідалися ангели на небесах, те довідався Йоан, будучи в лоні. Від престолів і господств утаїлася тайна Божого Воплочення, а Йоанові в утробі матері відкрилася. Прийшов до нас, як же нині чуєте, Відкупитель роду нашого, і зразу, ще в дівочому лоні ношений, пішов до друга свого — Йоана, який був ще в лоні матері. І було видно Творця, що вітає своє творіння. Царя в наметі воїнському, Владику, що в дім раба прийшов. Його ж Йоан з утроби матері своєї бачив — Того, кого носила дівоча утроба, перед часом намагався перейти устави єства, тріпотінням своїм возвав: "Бачу Того, хто поклав межі єству, і не чекаю часу народження, дев"ять місяців бути в утробі мені не потрібно, бо Той, хто вічний, прийшов до мене. Вийду з цієї темниці, у яку замкнений, і проповідуватиму швидке пізнання чудесних і преславних речей. Трубою я є, оголошу Божий у тілі прихід і тим голосом язик батьків легко розв"яжу до мовлення". Поглянь на тайну нову й дивну. Ще не родився, а тріпотінням говорить. Не має ще голосу, а ділами чутний. Не навчився жити, а Бога проповідує. Не бачив світла, а показує сонце. Не вийшов з лона, а вперед бігти поспішає. Не терпить всередині перебувати, коли прийшов Владика. Не хоче чекати часу народження свого, але намагається розірвати в"язницю лона і провістити прихід Спаса. "Прийшов, каже, Той, що розбиває пута, то чому я сиджу зв"язаний? Прийшло Слово, то чому я не проголошую голосу Слова, але ще стримуваний перебуваю? Вийду, піду наперед, проповідуватиму всім: "Ось Агнець Божий, що забирає гріхи світу". Таке було тріпотання Йоанове.
Коли прийшов час Єлизаветі народжувати, народила сина. І почули про це родичі її і навколишні, раділи з нею, бо за природою і понад природу зачала й народила. Як жінка, за природою зачала, понад природу те, що в старості й неплідності народила, благодаттю Святого Духа, а не силою єства. Инше бо діло єства, а инше — благодаті. І чудесне було все, що діялося щодо Йоана, бо народження його було не лише від тілесних батьків, а й від благодаті Духа Святого. Не стільки батькам потрібний був Йоан, скільки Божому Слову. І свідок цьому архангел Гавриїл, що говорить до Захарії: "Ось жінка твоя народить тобі сина, і Духа Святого сповниться ще з лона матері своєї, і багатьох із синів Ізраїлевих наверне до Господа, Бога їхнього". Хіба не чудесним є народження отрока? Сказано, що жінки в печалі родять дітей, але яка печаль може бути Єлизаветі в народженні, коли присутній біля неї був Дух Святий? Не треба було допомоги повитухи там, де благодать Духа, біль пологів відганяючи, сповнює радости породіллю. Коли народилося немовля, прийняло від Бога благодать — не коли виріс і змужнів, а із самої материнської утроби. Одягом святости, наче воїн у броню, одягнений, пішов поперед Господа, за ангельським словом: "Духа Святого з лона матері своєї сповнився". І пішов перед ним духом і силою Іллі. Перед ким іде? Перед Христом Господом! І через те називається Предтечею, як же й самого Йоана чуємо, що говорить: Іде за мною Той, хто сильніший від мене". І знову: "За мною іде Той, хто переді мною був, хто був раніше від мене. Він після мене є в часі. Переді мною ж божеством предвічним. Чому ж Гавриїл каже, що Йоан наперед іде духом і силою Іллі? Почуй розумно: ім"я Ілля тлумачиться як "Божа сила". А тому що Йоан мав у собі Бога, сповнений Духа Святого з лона матері, Дух же Богом є, тому, як Ілля, сильний у дусі виявився, ідучи перед Господом. Він-бо той, про кого в пророцтві написано: "Ось я посилаю ангела мого перед лицем Твоїм, який влаштує дорогу Твою перед Тобою". І багатьох поверне з блуду до істини. І тому сказав ангел про Йоана, що духом і силою Іллі іде перед Господом. І багато можна знайти в Йоані подібного до Іллі. Дивний-бо Йоан, що, немовлям народившись, голос батькові віддає. Спитали-бо Захарію, як би він хотів назвати дитину, попросив той дощечку і написав: "Йоан буде ім"я йому". І той, хто не вірив словам ангельським, нині вимушений був писанням проповідувати видіння, що йому було. Той, хто не прийняв слухом сказаного тоді, нині те своєю власною рукою утвердив. Й, ім"я дитині давши, здобув голос. Тому ж усі дивувалися, бо зразу розкрилися уста його, і розв"язалися пута язика його, і говорив, благословлячи Бога. О нове й дивне чудо! Ім"я дитині пишеться — й уста батькові, що німували, добромовними стають. Йоаном назвали — і язик того, що називає, виправляється. Саме ім"я праведного розв"язує німоту, і нелегкий у русі язик рухається, щоб благословити Бога. Так виявився голос волаючого в пустелі: "Приготуйте дорогу Господеві, рівняйте стежки Його". О чудо! Слово приходить, голос наперед проповідує. Владика іде, і раба наперед послано. Цар зближається, і воїн наперед готується. Радіймо і веселімося, що Єлизавета народила і Захарія заговорив, що неплідна вигодувала і старець виголосив, що дощечку попросив і язик священичий розв"язався, що Предтеча народився — і світ цілий зрадів. Воскликнім із Захарією: "Благословен Господь, Бог Ізраїлевий, що відвідав і визволив людей своїх, Йому ж належить усіляка слава, честь і держава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Місяця червня в 25-й день
Записала Томаїда Черниця, що бачила страждання її. Міститься і в Метафраста, і у Великій Мінеї Четьї блаженного Макарія, митрополита Московського.
У роки нечестивого Диоклитіяна-царя був у Римі єпарх на ім"я Антим, який мав сина на ім"я Аисамах, йому ж заручив дівчину красну в одного сенатора, що звався Просфор. Той єпарх розхворівся до смерти, прикликав брата свого на ім"я Селін і сказав йому: "Пане мій брате, ось я з людського життя відходжу. Аисамаха ж, сина свого, у твої руки віддаю. Будь йому замість мене, він же тобі за сина хай буде. І поспіши йому після кончини моєї учинити шлюб із зарученою йому нареченою, донькою Просфоровою". Так заповівши, за три дні Антим помер. Цар же Диоклитіян Аисамаха, Антимового сина, і Селіна, стрия його, до себе прикликавши й осібно їх взявши, сказав до Аисамаха: "Я, о юначе, згадуючи любов батька твого, хотів на його місце поставити тебе єпархом. Але тому, що чую, наче ти любиш християнську віру, свій намір відклав, чекаючи, поки переконаюся, чи то правда, що кажуть про тебе. Нині ж хочу послати тебе на схід, аби ти там християнську віру винищував. І коли до нас повернешся, тоді єпаршеську від нас честь приймеш". Це чуючи, Лисимах нічого не смів відповідати цареві, був юний, мав років десь двадцять. Селін же, стрий його, впав у ноги цареві і сказав: "Прошу безсмертну твою величність, аби подав ти Лисимахові декілька днів тут перебути, щоб здійснив він шлюб. По звершенні ж шлюбу і я з ним піду. І зробимо все, що звелить божественна твоя влада". Цар же сказав до обох: "Ідіть спершу в наказану вам дорогу і винищіть християн. Коли там все добре покеруєте і сюди повернетеся, тоді і я поможу вам святкувати шлюб". Це почувши, вони більше не сміли повторити слово, але, велінню царському скорившись, взяли його наказ та багато війська й пішли на схід. Взяв же Лисимах зі собою мужа одного з когорти комитів, на ім"я Прим, був той йому родичем, маминої сестри син, і захотів Лисимах тому Примові вручити старійшинство над воїнами. Прийшовши на схід, і Месопотамії досягнувши (у краю, Пальміра названому), усіх християн, що були там, різними смертями страчували: одних вогнем спалювали, инших віддавали звірам, а ще инших мечем тяли і тіла мученицькі кидали псам на поїдання. Селін-бо, стрий Лисимахів, дуже жорстокий був і нелюд. Великий страх охопив східні краї через жорстокість Селіна. Лисимах же вельми співчував християнам, мати-бо його була християнка, і від неї навчений був пізнання Христа. Одної ночі, прикликавши до себе родича свого комита Прима, сказав до нього: "Чесніший муже Приме, ти знаєш, що батько мій еллін був вірою і в еллінстві помер, але мати в християнстві упокоїлася. У житті своєму вельми дбала, щоб я був християнином. Але я через страх перед царем, ще ж і батька боячись, цього зробити не зміг. Маю ж від неї заповідь, щоб ні одного християнина не вбивати, але Христовим другом бути. Нині ж бачу, що згубник християн Селін, стрий мій, погано мучить їх і убиває, через те страждає за ними сильно душа моя. Хочу потай вберігати їх і тих, що в кайданах, випускати, аби втікали й ховалися, де можуть". Комит погодився з ним, й утвердили між собою раду, аби щадити християн. Де-бо чули про церкви й монастирі християнські, посилали потай гінця, сповіщаючи про прихід ката, і радили ховатися. Ще ж і воїнам, однодумцям своїм, звелів комит, аби не брали християн на муки, більше ж — аби взятих відпускали втікати.
Пробули ж у Пальмирі досить часу. Коли замучили багатьох християн, захотіли йти до Сиваполя, що лежав у межах асирійських, які були під римським володінням. Був же в тому граді монастир жіночий, мав п"ятдесят постниць, серед них була ігуменя на ім"я Врієна, учениця блаженної Платоніди — диякониси та ігумені. її ж передання і правила аж до кончини своєї добре берегла. Устав Платоніди був такий: у день п"ятниці ні одній сестрі не можна було якогось рукоділля робити, але всі збиралися до церкви і з ранку до вечора віддавалися молитвам і з читання божественних книг повчалися. Спершу сама диякониса Платоніда, книгу в руках тримаючи, богонатхненні слова читала сестрам до години третьої, тоді віддавала книгу в руки Врієни, велівши читати їм аж до вечора. Так-бо після того і Врієна, прийнявши ігуменство після кончини наставниці своєї, робила, у всьому наслідуючи чесноти її. У тої Врієни-ігумені було двоє дівчат, яких вона виховувала і на добродійне чернече життя наставляла, ім"я одній було Прокла, а другій — Февронія. Прокла мала від народження свого літ двадцять п"ять, Февронія — двадцять, була ж Февронія Врієні братанкою, тобто братовою донькою. Така була гарна з лиця, що ані живописцю неможливо намалювати квітучої її вроди. Таку красу Февронину бачачи, Врієна вельми журилася нею, як би її зберегти у цноті від спокус світу цього. І коли всі сестри щодня один раз лише, і то ввечері, трохи приймали їжі, вона веліла Февронії до другого дня постити, аби один день цілком без їжі перебувала, щодругий до вечора трохи їла, — хотіла так прив"ялити цвіт лиця її. Але й сама Февронія, бажаючи умертвити себе, віддавалася посту і такій повстримності, що ніколи до ситости хліба ані води не вживала, але завжди голодом і спрагою, ще ж і багатьма подвигами і трудами виснажувала тіло своє, також мало сну приймала. Ложем її була гола дошка без постелі, три лікті завдовжки, у ширину ж п"ядь з половиною. На тій дошці, а часом і на голій землі до сну короткого схиляла багатотрудне своє тіло. І коли диявол намагався сонними привидами спокусити її, вона зразу, вставши, кидала себе хрестоподібно на землю перед Богом і з великими сльозами молилася, аби відігнати спокусника. Взявши книги, читала старанно Божественне Письмо і з нього духовно насолоджувалася: була-бо з природи охоча до науки й гостра на розум. І дивувалася Врієна вельми такому її розуму. У день п"ятниці, коли всі сестри до церкви збиралися, ігуменя Врієна наказувала Февронії богонатхненними словами читати сестрам. А тому що благородні жінки в п"ятницю приходили до них до церкви насолоджуватися духовними повчаннями, наказувала Врієна Февронії, аби читала за завісою, щоб не бачила образу й прикрас світських жінок, їх же ніколи не бачила. Розходилося добре слово про блаженну Февронію по цілому граді. І хвалили її учительство корисне і вроду лиця її, ще ж і добрі звичаї: була лагідна, смиренномудра, цнотлива й усілякими чеснотами прикрашена. Те чувши, одна жінка, що сенаторського благородства була, на ім"я Єрея, пройнялася великим бажання побачити Февронію й порозмовляти з нею. Була ж та Єрея еллінка вірою, літами молода, вдова, що лише сім місяців прожила з мужем своїм і, овдовівши, перебувала в домі батьків своїх, були ж і батьки її еллінського нечестя. Прийшла Єрея до монастиря і через дверницю сповістила про свій прихід ігумені Врієні. Коли ж ігуменя до неї вийшла, вона припала до ніг її і, хапаючись за ноги, просила й говорила: "Заклинаю тебе Богом, що небо і землю створив, не гидуй мною, нечестивою, що дотепер була потіхою ідолам, більше ж гріхам, не позбавляй мене учительства і бесіди сестри вашої Февронії, аби через вас я наставилася на путь спасення і знайшла від Христа, істинного Бога, те, що приготоване християнам. Вибавте мене від суєти віку цього і від нечестивого ідолослужіння, бо батьки мої примушують мене поєднатися другим шлюбом, я ж бажаю, щоб мені було життям учительство Февронії і душекорисна її бесіда. Досить мені минулого часу, прожитого в невіданні та нечесті". Коли це говорила Єрея, поливала сльозами ноги ігумені Врієни, на милосердя її зрушуючи. І сказала до неї Врієна: "Знає Бог, пані Єреє, що два роки мала дівчина Февронія, коли я прийняла її в монастир у руки свої. І ось нині вже вісімнадцятий рік, відколи живе в монастирі, не виходячи, і не бачить чоловіків, ані лиць жінок світських, ані одягу, ані прикрас їхніх, ані нічого світського аж дотепер. Ані годувальниця її не може бачити аж донині, хоч і багато разів просила мене зі сльозами, аби побачитися й поговорити з нею, я ж цього не допустила. Твоє ж старання нині бачачи, і любов до Бога в тобі пізнаючи, і сподіваючись на спасення твоє, заведу тебе до неї, лише одяг свій світський зміни і в чернечий одягнися. І зразу Єрея з радістю те зробила. Взяла Врієна Єрею і повела її до Февронії. Бачила ж Февронія Єрею в чернечому одязі, думала, що якась подорожня черниця до них прийшла, і поклонилася їй до землі, і обійняла, поцілувала в Христі. Звеліла ж Врієна сісти обом і повчанням божественних книг зайнятися. Взяла Февронія книги й читала сестрі, що прийшла. І настільки розчулилася Єрея від учення Февронії, що цілу ніч без сну була, — обидві, не заснувши, приєднувалися до Божого слова, ані Февронія, читаючи і говорячи, не втомилася, ані Єрея, слухаючи, не змучилася. Стільки сліз пролила Єрея, що й земля скропилася сльозами її. Еллінкою була, ніколи не чула таких слів корисних. Коли ж настав ранок, ледве змогла Врієна вмовити Єрею, щоб ішла додому, до батьків своїх. Цілувала зі сльозами Єрея Февронію, також і ігуменю й пішла собі. Февронія ж спитала Томаїду, що була друга після ігумені, кажучи: "Прошу тебе, пані мати моя, скажи мені, хто та подорожня сестра, що так обливалася слізьми, наче ніколи не чула Божественного Писання?" Тоді Томаїда сказала до Февронії: "Чи не знаєш, з ким ти розмовляла?" Відповіла Февронія: "Як маю знати подорожню сестру, якої я ніколи не бачила?" І сказала Томаїда: "Це Єрея, бояриня". І сказала Февронія: "Чому не сказали мені, я ж як зі сестрою розмовляла з нею?" Сказала Томаїда: "Так пані наша ігуменя звеліла". І промовчала Февронія, таємно в серці своєму молилася до Бога за Єрею, щоб навернув її на путь істинну і зарахував до вибраного свого стада. Єрея ж, прийшовши до дому свого, розповіла все, що чула і чого навчилася від Февронії в монастирі. І впросила батьків своїх покинути еллінський блуд і пізнати єдиного істинного Бога Ісуса Христа. Вони ж, послухавши душеспасительної поради благорозумної доньки своєї, повірили в Христа, а після того і святе хрещення усім домом своїм прийняли — так помагало спасенню їхньому повчання Февронії і молитви її святі.
ebooksa