Якогось дня вийшов він до братів своїх, синів ізраїльських, приглядався до їхніх терпінь. "І побачив він єгиптянина, що бив єврея". "Озирнувся він туди та сюди і, побачивши, що нікого нема, — та й убив єгиптянина і заховав його в пісок. І вийшов він другого дня — аж ось сваряться двоє євреїв. І сказав він несправедливому: "Нащо ти б"єш свого ближнього?" А той відказав: "Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?" І злякався Мойсей та й сказав собі: "Справді, та справа стала відома". І почув фараон про цю справу та й шукав, щоб убити Мойсея, і втік Мойсей від фараонового лиця і оселився в країні мідіян". Втомився він із дороги, сів при колодязі, і тут сім дочок жерця мідіянського їтри, пасучи овець батька свого, прийшли до колодязя і "витягали воду, і наповнили корита, щоб напоїти отару. І прийшли пастухи й відігнали їх. І встав Мойсей та й оборонив їх напоїв їхню отару". І мовили ці дочки батькові своєму Ітру, кажучи: "Якийсь єгиптяни оборонив нас од руки пастухів... й напоїв отару". їтра ж прийняв Мойсея у дім свій і дав йому Ціппору, дочку свою на жону. З нею-бо народив двох синів, першого нарік Гершомом сказавши: "Я став приходьком у чужому краї", другого нарік Еліазар, сказавши: "Бог мого батька був мені поміччю і визволив мене од фараонового меча". "І сталося по довгих днях, і вмер цар Єгипту. А Ізраїлеві сини стогнали од тієї роботи та кричали. І їхній зойк через ту роботу донісся до Бога. І почув Бог їхній стогін. І згадав Бог свого Заповіта з Авраамом, Ісаком та Яковом. І Бог бачив синів Ізра-їлевих, і Бог зглянувся над ними". "А Мойсей пас отару тестя свого їтра... І провадив він цю отару за пустиню і прийшов був до Божої гори, до Хориву. І явився йому ангол Господній у полум"ї огненному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згоряє кущ. І сказав Мойсей: "Зійду-но і побачу це велике видіння"... І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав :"Мойсею, Мойсею!". А той відказав: "Ось я!". І сказав він: "Не зближайся сюди. Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш, земля це свята!" І сказав: "Я Бог батька твого, і Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова! ... Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк... бо пізнав я болі його. Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки та щоб вивести його з цього краю до краю доброго й широкого, до краю, що тече молоком та медом... А тепер іди ж, і я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ мій, синів Ізраїлевих". І сказав Мойсей до Бога: "Хто я, що піду до фараона і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих". І довго просився у Бога, хай не посилає його, поганомовний я, каже, і недорікуватий. Але Господь обіцяв з ним бути, обіцяючи й Аарона, брата його з ним послати. Тоді Мойсей пішов до їтра, попросився піти в Єгипет відвідати братів. І їтро сказав до Мойсея: "Іди в мирі". І пішов Мойсей в дорогу свою, нічого не боячись: уже-бо цар той помер, що хотів Мойсея убити, і всі, що шукали душі його, повмирали. Вийшов за повелінням Божим назустріч Мойсею Аарон Аевитин і, зустрівшись, цілувалися обидва. І розповів Мойсей Аарону всі слова Господа" ті, що од Господа чув, і створилося знамення перед усіма людьми. "І повірив народ той" і порадів, що навідав Бог синів Ізраїлевих і що поглянув на них, на їхні скорботи.
"А потім прийшли Мойсей й Аарон та й сказали до фараона: "Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: "Відпусти народ мій — і нехай вони святкують мені в пустині". А фараон відказав: "Хто Господь, що послухаюсь слова його, щоб відпустити Ізраїля. Не знаю Господа і також Ізраїля не відпущу". Повелів людей єврейських більше мучити роботою, накладаючи і численні рани. "Вони нероби, — каже, — тому кричать: "Ходім принесімо жертву нашому Богові". Тоді гірше люди були озлоблені на Мойсея і Аарона: "Нехай побачить вас Господь і нехай все осудить, бо ви вчинили ненависним дух наш в очах фараона і в очах його рабів — щоб дати меча в їхню руку повбивати нас". Мойсей же, укріплений од Бога, знову пішов до фараона, мовлячи: "Господь Бог євреїв послав мене до тебе, кажучи: "Відпусти мій народ". А щоб збагнув фараон, що від Бога вони послані, почав творити знамення. "І кинув Аарон палицю свою перед лицем фараона і перед його рабами — і вона стала змією!І покликав фараон також мудреців та ворожбитів — і вчинили так само й вони, чарівники єгипетські, своїми чарами. І кинули кожен палицю свою, і вони поставали зміями. Та Ааронова палиця проковтнула палиці їхні. Та затверділо фараонове серце — і він не послухався їх, як говорив був Господь" і не захотів відпустити людей, жорстоке стало серце його. Тоді за повелінням Божим почали іти кари на Єгипетську землю.
Перша кара була така: вкинуто було палицю у воду і змінилася вся вода, що в ріках єгипетських на кров: риби, що в річці, погинули, і не могли єгиптяни і худоба їхня пити воду з річки". Друга кара була: жаби, що їх вивів Мойсей із води, що вилізши, зайшли в доми і кліті і на постелі, і в доми рабів їхніх, і людей їхніх, і в тіста, і в печі, і на царя, й на рабів його, і на людей його повилазили жаби. І покрилася земля їхня жабнею, які тоді, за повелінням Мойсеевим, поздихали. "І збирали їх цілими купами — і засмерділася земля" єгипетська вся від жаб здохлих і зогнилих. Третя кара була: воші на людях, і на худобі, і на фараоні, і в домі його, і рабах його і "увесь земний порох став вошами в усьому Єгипетському краї". Четверта кара: песі мухи. П"ята кара: смерть вельми велика на худобу в землі Єгипетській. Шоста кара: прищуваті гнояки на людей та худобу. Сьома кара: град і вогонь палаючий із градом". Побив-бо град по всій землі Єгипетській "од людини аж до худоби. І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав". Восьма кара: сарана чи гусениці, що поїли всякий плід землі Єгипетської. Дев"ята кара була тьма по всій землі Єгипетській три дні, що годі було вогонь засвітити, "не бачили один одного і ніхто не вставав з свого місця три дні". Десята і остання кара була смерть первістків єгипетських. Всі ці кари наводилися були від Бога через Мойсея та Аарона. Нічого від названих тих кар не шкодило євреям, але тільки єгиптянам, бо не хотів фараон відпустити людей Божих. І хоч не раз обіцяв відпустити, утяжившись карою, однак, коли приходило послаблення йому, знову жорстокий ставав і не відпускав аж до десятої кари. Перед десятою карою, як заповідав їм Мойсей, випросили сини Ізраїлеві в єгиптян посудини срібні та золоті і шати багатопінні, скільки могли винести з собою, і сотворив людям Мойсей пасху, навчивши їх, як ягня мають їсти, його ж кров"ю мазати пороги дверей своїх. "І сталося в половині ночі, і вдарив Господь в Єгипетськім краї кожного перворідного, від перворідного фараона, що сидить на престолі, до перворідного полоненого, що у в"язничному домі і кожного перворідного худоби. Євреям же все ціле було.
"І встав фараон уночі, він та всі раби його, та ввесь Єгипет. І знявся великий зойк в Єгипті, бо не було дому, щоб не було там померлого. І покликав фараон Мойсея та Аарона вночі та й сказав: "Устаньте, вийдіть зпосеред народу мого — і ви, і сини Ізраїлеві. І йдіть, і служіть Господові, як ви казали. І дрібну вашу худобу, і худобу вашу велику візьміть, як ви казали, та йдіть... І квапили єгиптяни народ той, щоб спішно відпустити їх із краю, бо казали: "Усі ми помремо!" І поніс той народ тісто своє, коли воно вкисло" — не могли-бо приготувати на дорогу хліба через нагле налягання єгиптян, що і молили, і наглили їх, хай якнайшвидше відійдуть. Вийшли-бо зі сріблом та золотом і багатством численним, "а також багато різного люду піднялося з ними, і дрібна худоба, й велика худоба — маєток дуже великий"". Було ж піших мужів до шістсот тисяч, крім домочадців і приходьків, що з ними ішли. Взяв-бо Мойсей і Йосипові кістки з собою. Иосип-бо, вмираючи в Єгипті і духом пророчим провидячи майбутнє, заприсяг Ізраїлевих синів, говорячи: "Конче згадає Бог вас, а ви винесете звідси кості мої". Коли йшли вони із землі Єгипетської, "Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб проводити їх дорогою, а вночі у стовпі вогню, щоб світити їм... Не відступав у день стовп хмари, а вночі стовп вогню з-перед обличчя народу". "І повідомлено царя єгипетського, що втік той народ. І змінилося серце фараона та рабів його до того народу і сказали вони: "Що це ми зробили, що відпустили Ізра-їля від роботи нам? І запріг він свою колесницю і забрав народ свій з собою. І взяв він шість сотень виборних колесниць, і всі колесниці Єгипту, і трійкових над усіма ними... І гналися єгиптяни за ними... і догнали, як вони отаборилися були над морем", але не змогли напасти на них. "І рушив ангол Божий, що йшов перед ізраїльським табором, і пішов за ними, і рушив стовп хмари перед ними і став за ними, і ввійшов він у середину між табір Єгипту і між табір Ізраїлів" і став, і була тьма й морок, і прийшла ніч. "І простяг Мойсей руку свою на море — і Господь гнав море сильним східним вітром цілу ніч, і зробив море суходолом — і розступилася вода. І ввійшли Ізраїлеві сини в середину моря, як на суходіл, а море було для них муром із правиці їхньої та лівиці їхньої. А єгиптяни гналися і ввійшли за ними всі фараонові коні й колесниці його та його комонники до середини моря". Мойсей же перевів людей і став на березі, знову простяг руки на море, і повернулася вода до ранку на місце. Єгиптяни ж бігли під водою, і кинув Господь єгиптян посеред моря. "І повернулася вода і позакривала колесниці та комонників усьому фараоновому війську... Ані жоден з них не зостався. А Ізраїлеві сини йшли суходолом у середині моря". "І визволив Господь того дня Ізраїля з єгипетської руки. І бачив Ізраїль мертвих єгиптян на березі моря" — їх-бо море із себе викинуло. "І став боятися той народ Господа! І ввірував він у Господа, та в Мойсея, раба його". "Тоді заспівав Мойсей та Ізраїлеві сини, радуючись і торжествуючи про перемогу, яка створилась рукою високою над єгиптянами в морі, таку пісню Господові: "Я буду співати Господові, бо дійсно звеличився він — коня і верхівця його кинув до моря". "І повів Мойсей Ізра-їля від Червоного моря, і ввійшли вони до пустелі Шур. І йшли вони три дні в пустині — і не знаходили води. І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари, бо гірка вона". "І став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: "Що ми будемо пити?" І він кликав до Господа. І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води — і стала вода та солодка" і пили її. І водив Мойсей людей ізраїльських по різних пустелях сорок років, усього доброго їм у Бога просячи. Коли ж заремствували про хліб, згадуючи єгипетські м"яса, він умолив Бога і дав їм манну їсти і "перепелиці наслав" для їхньої ситості. Коли ж заремствували про пиття, він вивів воду їм із каменя: ударив камінь — і потекла вода. Коли воював на них Амалик, він випросив у Бога перемогу над Амаликом. Піднімав-бо руки свої на молитву і перемагав Ізраїль, долаючи Амалика, його ж посікли мечем до кінця. І скільки разів прогнівили Бога в пустелі, Мойсей про них умолив, "і сказав він понищити їх, коли б не Мойсей, вибранець його, що став був у виломі перед обличчям його відвернути його гнів, щоб не шкодив". Дав також їм закон, на скрижалях кам"яних писаний, його-бо взяв Мойсей на горі від Бога, постя-чись сорок днів і сорок ночей. "І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого". Створив храм Откровення із завіс гарних із червлениці, багряниці та віссона і кивот Заповіту, окутий золотом, у якого вклав стамну, в якій була золота манна і палиця Аарона проросла, і скрижалі Заповіту, над кивотом же поставив два золотих херувима і все там до жертви і всеспалення приладнав. Поставив їм священиків та ле-витів, навчивши їх чинові жрецькому. Встановив їм свята і новомісяччя, навчивши їх судьбам та законам. Владнавши ж чин духовний, дбав і про чин мирський, вибрав мужів сильних із усього Ізраїля і поставив їх над ними тисяченачальниками, і стоначальниками, і десяти-начальниками, і письмовводителями". "І судили вони народ кожного часу. Справу трудну приносили Мой-сею". Це вчинив за порадою їтра, тестя свого, що з жоною його Ціппорою, і з маєтком його, і з двома синами його, прийшов до нього від землі Мадіямської в пустелю, прочувши про нього все, скільки Господь створив із ним; його ж Мойсей, прийнявши люб"язно та пригостивши, відпустив з миром до дому.
І багато раб Божий Мойсей сотворив знамень та чудес, рад і турбот про людей ізраїльських, про що пишеться в книгах його: в книзі Виходу, в книзі Левитів, в книзі Чисел, в книзі Повторення закону — у тих книгах докладно виписується житіє його й праці, що проводять і управляють синами ізраїльськими. Коли ж надійшла кончина його, прозвістив Господь про смерть його, кажучи: "Вийди на ту гору Аварім, що в Моамському краї, що навпроти Єрихону, і побач Ханаанський край, що я даю Ізраїлевим синам на володіння". І помри там. Перш ніж померти, благословив Мойсей синів Ізраїлевих, кожне плем"я осібно благословив, пророкуючи про майбутнє. Тоді зійшов на гору, як зійти повелено йому було, а за неї показав йому Господь всю землю Гілеадську аж до Дана" і весь Нафталим, і край Єфрема та Манасії, і весь край Юди аж до останнього моря. І пустелю, і охрестні села Єрихону, місто Фініків аж до Сигору. "І сказав Господь до нього: "Оце той край, що я присягнув Авраамові, Ісакові та Якову, говорячи: "Насінню твоєму я дам його. Я вчинив, що ти бачиш його власними очима, та туди не перейдеш". ї впокоївся там Мойсей, Господній раб, у Моавському краї на приказ Господа". І поховали його поблизу дому Фогорового "і ніхто не знає гробу його аж до цього дня". "А Мойсей був віку ста й двадцяти літ, коли він помер, та не затемнилося око його" і не зітліли повіки його. "І оплакували Мойсея ізраїльські сини в Моавських степах (близько Єрихону) тридцять днів, та й покінчилися дні оплакування за Мойсеєм". Його ж молитвами хай збавить нас Господь од великої печалі, і хай од Єгипту, світу цього багатобідного, вивівши, вселить нас у вічні поселення. Амінь.
Місяця вересня в 5-ий день
Святий пророк Захарія був сином Варахії, старозаповітного священика і мав жінку Єлизавету од дочок Ааро-нових, сестру Анни, матері Пресвятої Богородиці . Свідчить про них святе Євангеліє, що в усіх чеснотах пробували, проходячи непорочно житейський шлях. "І обоє вони, — каже — були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді і постанови Господні"; відомим з"явленням їхнього чесного життя є святий плід їхній, чесний і славний пророк, предтеча і хреститель Господній Іван, пишеться-бо: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх", доброго дерева і плід непоганий, тож і збулося сказане: "Коли святий корінь, то й віття святе" Свята віть Іван од святого виросла кореня.
Цей-бо святий Захарія, батько Предтечі, священствував у Єрусалимі, у царство Ірода, він був із денної черги Авієвої, тобто від роду Авія, що мав чергу восьмої седмиці. Про черги ж таке оповідається: цар Давид, бачачи Ааронове плем"я примножене в таке велике число, що неможливо було всім у церкві служити вкупі, розділив їх на двадцять чотири черги чи лики — хай один за другим тримають свою седмицю і в церкві всі служать. Вибрано ж від них у кожному лиці найчес-нійшого і поставленого його їм начальником, щоб кожен лик мав священиків більше п"яти тисяч А щоб не було між ними щодо начальства суперечок, який священик із ликом своїм має тримати першу седмицю, який другу, який третю і так до двадцять четвертої, метнули жеребка і за жеребком приймали свій уряд і тримали такий чин аж до нової благодаті; кожного-бо священика плем"я мало свою чергу за жеребком правітця свого. Випав тож восьмий жеребок Авії-священику, від його ж племені потім народжений був святий Захарія, і він тримав восьму чергу служби в церкві, керуючи священиками свого племені. "І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом, за звичаєм священства жеребком йому випало до Господнього храму ввійти і покадити" безлічі народу, зібраному на молитву. "І з"явився йому ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника. І стривожився Захарій, побачивши, і острах на нього напав". Але ангел відігнав страх од нього, кажучи: "Не бійся, Захаріє". Утішив його, звіщаючи, що молитва його перед Богом доброприємна, і вона схилила Бога до такої милості, що навідав він жону його Єлизавету, позбавляючи її вуз непліддя у літах похилих і надає народити сина, благодаті однойменного Івана, що народженням своїм не тільки батькам, а й багатьом людям створить радість. "І з його народження, — каже, — багато хто втішиться". Звістив і це ангел Захарії, що син його має бути перед Господом не тіла, але духа зростом великий: повстримник-бо і пістник такий, як ніхто, за свідченням про нього самого Божого Слова: "Прийшов Іван Хреститель, що хліба не їсть і вина не п"є". Сповниться ж Духа Святого із черева матері своєї і багатьох синів Ізраїлевих наверне до їхнього Господа Бога, і буде він Христу предтеча, Ілли-ниго духа й сили, приводячи до Господа людей досконалих. Це все чуючи, здивувався Захарія і не вірив сказаному, оскільки Єлизавета неплідна була і обидва були літами старі. "І промовив Захарія до ангола: "Із чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку". А ангол прорік йому в відповідь: "Я — Гавриїл, що стою перед Богом, мене послано, щоб говорити з тобою і звістити тобі про цю добру новину. І замовкнеш ось ти і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збу дуться часу свого". У цій бесіді із ангелом забарився Захарія в олтарі, люди ж у церкві чекаючи, дивувалися, до них бо вийшов Захарія і подавав їм знаки, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі". Здійснивши службу свою, Захарія повернувся у свій дім, його він мав у горньому краї, в Хевроні, місті Юдовому. Те-бо місто одне було з тих, що за жеребком Юді дані і визначені були священикам на перебування. По тому збулося ангельське звіщання і народився від неплідних Іван. Коли Захарія ім"я його на дощечці написав, тоді розчинилися вуста його, і язик звільнився і заговорив, благаючи Бога: "Наповнився духом святим і став пророкувати й казати: "Благословенний Бог Ізраїлів, що зглянувся і визволив люд свій! Він ріг спасіння підніс нам у домі Давида, його слуги, як заповів відвіку вустами святих пророків своїх... Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед лицем Господнім, щоб дорогу йому приготувати". Коли ж народився Господь наш Ісус Христос у Вифлеємі і прийшли зі сходу волхви, звістивши Іроду про царя новонародженого: тоді Ірод, пославши воїнів у Вифлеєм, щоб побили там усіх дітей, згадали і Івана, Захаріїного сина; про нього добре знали, бо чули, що йому трапилося в час народження Іванового: був-бо страх; що впав на всіх, котрі навколо жили, і в усьому горньому краї Юдеї про ці чудові справи розповідали, і Іродові звістили і поклали всі, що були, в серці своєму, кажучи: "Чим дитя це стане?". Згадав отож у той час Івана Ірод, мовлячи собі: "Чи не той має бути царем юдейським?" — і намислив убити його, послав навмисне убивць у дім Захаріїн, але послані не знайшли святого Івана; коли ж почалося безбожне у Вифлеємі дітовбивство, крик і зойки почулися у Хевроні, місті Юдовім, де пробували священики, бо не вельми далеко відстояв, і, довідавшись про причину того зойку, відтак свята Єлизавета, взявши дитя Івана, що мав уже тоді півтора року, втекла у гори, а святий Захарія був тоді в Єрусалимі, служачи за звичаєм у церкві в чині черги своєї, що натоді настала. Ховалася Єлизавета в горах, молячись зі сльозами до Бога: хай захистить її з дитям. І тоді з висоти побачила воїнів, що вперто шукали й наближалися, закричала до гори кам"яної, котра там була: "Горо Божа, прийми матір з дитиною!" І тоді розступилася гора і прийняла її в середину себе, а від убивць, що шукали її, сховала". Ті ж бо, не знайшовши нікого, повернулися до того, що послав їх, марно. Тоді Ірод послав до Захарії у церкву, кажучи: "Дай мені сина свого Івана". Святий же Захарія відказав: "Я нині служу Господу Богу Ізраїлевому, про сина свого не відаю, де він є". Розгнівався Ірод, послав до нього повторно і звелів: коли Захарія не дасть сина, то його самого хай уб"ють. І пішли вбивці люті, як звірі, намагаючись повелене їм здійснити, і говорили з ярістю до священика Божого: "Де сховав ти сина свого, дай нам його, бо цар велить. Коли ж не даси сина, то сам тоді помреш". Відповідає Захарія: "Ви убийте тіло моє, Господь же приймає мою душу". І тоді убивці кинулися, за повелінням Іродовим, убили його поміж церквою та олтарем, пролита ж кров його на мармурі осіла і стала як камінь в науку Іроду і на вічний йому засуд11. А Єлизавета, Богом покрита з Іваном, перебувала в горі, що розступилася; за Божим повелінням, утворилася їм там печера і джерело води потекло, і виріс фінік над печерою, повний плодів. І коли час наставав їсти, схилялося долі дерево те, подаючи для їжі плід свій і знову вгору випрямлялося. Після сорока днів по Заха-ріїному вбивстві свята Єлизавета, мати Предтечі, у тій таки печері померла , а святого Івана ангел годував до зросту його і ховав у пустелях аж до дня явлення свого до Ізраїлю.
У царство злочестивого Валента аріяни мали в Царграді велику силу і поширену владу свою, маючи посібника царя, осліпленого тією ж єрессю, і почали гоніння на православних християн, вигнали Євагрія-єпископа й велику тяготу чинили благочестивим: одних б"ючи, інших у темниці зачиняючи, іншим маєток розграбляючи і всіляко кривдячи, через що у великій скорботі бувши, вірнії зібралися таємно і порадилися послати до царя, що був тоді в Никомідії, із проханням, щоб якщо не цілком від аріян звільнив їх то щоб велів трохи послабити, не до кінця погубляючи людей. Вибрали на це діло з духовного чину близько сімдесяти виборних мужів, міцних у вірі, сильних у слові і досконалих у розумі — над ними начальними були Урван, Теодор і Медимн. Вони рушили в дорогу, дійшли до Никомідії і стали перед царем, учинивши моління, щоб помилував їх і захистив од рук аріянських. Роз"ятрився на них цар вельми, одначе не виявляючи гніву свого, таємно послав до єпарха Модеста: хай їх усіх піймає і смертю погубить. Схопив їх єпарх і, боячись їх явно перед усіма погубити, щоб не було в людях поговору, повелів усіх посадити в корабель, пустивши вістку, що на ув"язнення посилаються. Корабельників же навчив, щоб, коли серед моря будуть, тоді самі в човна зійшли, а корабля запалили із сімдесятьма мужами, що й сталося. Коли були в Астакійській пучині, запалили корабля із святими мучениками, а самі корабельники сіли в лодію, до того приготовану, і повернулися, повідавши єпархові про кончину тих. Корабель же палав, як свічка, і швидко плив, бо вітер його гнав і прибув, горячи, але на плаву, аж до міста, званого Дакидіс, там пристав до берега згори, випускаючи від святих тіл, які спалювалися дим, і був той ніби дим кадильний до Бога. Так святі померли і збулося писане про них: "Ми ввійшли до вогню й до води, але на широкі місця ти нас вивів", на вогні-бо вогнем спалені в покоях небесних віднайшлися і там, стоючи перед Владичим престолом, про нас моляться, їхніми-бо молитвами, Господи, подай і нам життя вічне дістати. Амінь.
Місяця вересня в 6-ий день
ebooksa