Яка ж краса мисельної тої Христової палати? Почуй того ж солодкомовного Івана Дамаскина; що віщав про неї так: "Принесена Богові, усіх цареві, ніби ризою золотою, красою чеснот одягнена і благодаттю Духа Святого оздоблена, їт-бо слава всередині, бо як кожній жінці слава — чоловік, що ззовні приходить, так Богородиці слава всередині, тобто плід черева її". І знову-таки він: "О Діво добро Богоблагодатна, церква Божа свята, яку світоначальний Соломон духовно створив і в ній мешкає, не золотом, не бездушним камінням прикрашена, але замість золота духом сяючи, замість каміння коштовного багатопінний бісер Христа маючи". Таке оздоблення тої палати набагато гарніше від того, що було в Соломоновій церкві, в якій подіб"я херувимів, дерев та квітів видно було зображене. Але і в цій одушевленій церкві, в пречистій Діві, херувимський бачиться образ: херувимським-бо життям своїм не тільки з херувимами зрівнялася, але перевисила. Коли звичайно інших святих Церква зве херувимами, співаючи: "Як вас назвемо: херувими, бо на вас був спочив Христос", то тим більше Діва Богородиця херувим є, в ній-бо почивав Христос тілесно і на пречистих її руках Бог сів ніби на престолі; престол тож херувимський — Дівиця. Зобразилось у собі і подіб"ям доброплідних дерев, створившись духовно плодовитою "оливкою у Божому домі" і фініком квітучим, через що садом живоносним тепер називається, так співаючи Церкві: "Від неплідного кореня сад живоносний виростив нам Матір свою, як чудо, Бог".
Усе це говориться про красу її духовну. Але і тілесної не є позбавлена, як звідомлять численні церковні вчителі, що у всьому підсонні не було й не буде такої красної дівиці, якою була Діва Богородиця. Коли побачив її Діонисій Ареопагіт, Богом наректи хотів, коли б не відав Бога, народженого від неї. Божественна-бо благодать, що її повна була всередині, сяяла від пресвітлого обличчя її. Таку палату Цар небесний собі на землі приготував, душею й тілом красну, "як невіста, прикрашена для чоловіка свого". А також простору, нутро її просторіше небес зробив, бо вмістився у ній невмістимий Христос Бог.
Звичайно палати будуються просторі, що можуть не тільки царя, але й безліч підлеглих слуг, а також людей, що з усієї землі приходять до царя, в собі вмістити. Просторе поселення Слова, пречиста Діва, не тільки Богу Слова, як царю, є простора, але і нам, рабам, що приходять до Бога, в неї вселеного. Бога-бо в утробі, нас же в своєму благоутроб"ї вміщує. Вибрана посудина святий апостол Павло, благоутроб"ям надихнутий, каже до своїх улюблених "Серце наше розширене, у нас вам не тісно", але в кого із святих, щоб умістити всіх, таке просторе благоутроб"я може знайтися, як після Бога Маріїне. Вміщається тут цнотливий, та й грішному тут не тісно. Тут знайде своє місце той, хто кається, і зневірений із непокаянним, адже до Ноєвого ковчега не тільки чистим, але й нечистим звірам не було заборонено ввійти для притулку. В її благоутроб"ї усі скорботні, ображені, голодні, странні, збентежені, хворі вміщаються — не може бути немилосердною та, утроба якої нам Бога породила. Царських палат земних стереже численна озброєна сторожа і не кожного у нього, хто хоче ввійти, пропускають, але затримують і спиту-ють чи безпечний, звідки та й по що іде? Палата Христова одушевлена, хоч і обставлена херувимами, і серафимами, і незчисленними ангелів та всіх святих ликами, одначе в двері її благоутробного милосердя ввійти тому, хто хоче, ніхто не забороняє. Не відштовхує сторожа, не проганяють вої і не питають, по що іде, але безперешкодно з молінням заходить і приймає дар до корисного собі прохання. Хай стікаються отож до благоутроб"я ті, що від неплідної утроби народжені, даючи їй таке привітання: "Радуйся, всенепорочна палато Царя всіх, радуйся поселення Бога і Слова!" Йому ж із Отцем, і Святим Духом, і тобі, дочці Отчій, матері Синовій, нареченій Святого Духа, від нас, тлінних, буде честь і слава навіки. Амінь.
Місяця вересня в 9-ий день
Святий праведний Йоаким був із коліна Юдового, вів плем"я своє від дому царя Давида таким чином від На-танового коліна, сина Давидового, народився Левій. Левій же народив Мелхія і Панфіра, Панфір же народив Варпафіра. Варпафір же народив Йоакима. батька Богородиці. Той жив у Назареті Галілейськім, мав дружину Анну з коліна Левіїного. з роду Ааронового, дочку Маттана, ієрея, що священникував у дні Клеопатри і Касопара царства Перського, перед царюванням Ірода, сина Антипатрового. Маттан же той мав дружину Марію, від коліна Юдового із Вифлеєма, і народив з нею три дочки: Марію, Совію та Анну. Віддана була перша у Вифлеєм Марія і народила Соломію, вийшла заміж і друга, Совія, теж у Вифлеєм, і народила Єлисавету, матір Івана Предтечі. Третя ж свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, як казав, віддана була за Йоакима в Галілейську землю, у місто Назарет. Це ж бо великого роду подружжя Иоаким та Анна жило за законом, праведні були перед Богом, мали чимало багатства в речах, не позбувалися багатства й духовного: всілякою добродійністю оздоблювали себе, безпорочно ходячи в усіх заповідях Господніх. На всяке ж свято від свого добра дві частини відділяли: одну частину давали на Бога, на церковні потреби, іншу ж злидарям. Оскільки Богові догодили, то сподобив їх батьками бути пре-непорочної Діви, яка матір"ю Йому наперед вибрана і з цього знаємо, що життя їхнє було святе, боговгідне, чесне, бо ж дано їм дочку всіх святих святішу і над усіх Богові догіднішу, херувимів чеснішу. І не було в той час на землі поміж людей доброприємніших Богові більше за цих двох, Йоакима та Анни, через непорочне життя їхнє. Хоча й багатьох можна було знайти тоді праведно живучих і які Богові догоджали, але та пара всіх своїми чеснотами перевищила, і Бог вибрав їх як найдостойніших, щоб народили Матір Божу, — такий-бо дар їм не дарувався б, коли б не перевищувала в них правда і святиня більше як в інших, але оскільки сам Господь мав увійти в плоть від пресвятої і пречесної матері, належало так бути, щоб і Мати Господня від святих і чистих батьків витворилася, оскільки царі порфири свої не від простої тканини, а від золотканного її складу мають собі. Так і Цар небесний Матір свою пречисту, в плоть яку, мов у порфиру царську, мав одягтися, не від неповстримного подружжя, як від простої матерії, але від ціломуд-ренних святих, ніби золототканних, захотів мати, що було створено в давнину у святій скинії, яку повелів Бог Мойсею створити від багряниці, червлениці та віссона Скинія-бо знаменувала Діву Марію, в яку вселився Бог, що мав пожити з людьми, як у Писанні: "Оце скинія Бога з людьми, і поселиться з ними". Багряниця ж, червлениця і віссон, що від них складено скинію, означають батьків Матері Божої, бо життя їхнє склалося й народилося від цноти і повстримності, як від багряниці та червлениці і від цілковитого в усьому виправдання, ніби від віссону. Але це святе подружжя Боже зволення спершу мало довгий час за бездітних, щоб у зачатті та народженні такої дочки явилась і сила благодаті Божої, і честь рожденної, і достоїнство тих, що народили. Народити ж бо неплідній і перестарілій утробі є сила благодаті, не природа-бо, а Бог природу перемагає, розв"язуючи непліддя вузи. Народитися від неплідних та перестарілих — це честь є народження, бо не від таких батьків створилося, котрі схильні були до плотських діянь, але від повстримних і які вже в старості були, п"ят-десят-бо років у подружжі жили, не маючи дитини. Являється-бо і батьків достойність, що по довгій безплідності народили всьому світові радість, у чому дорівнялися до святого патріарха Авраама та дружини його Сари, котрі в старості за обітницею породили Ісаака. Але ми безсумнівно кажемо, що більше Авраама тут, оскільки є більша від Ісаака Діва Марія, так само й більше достоїнство є Иоакима та Анни від Авраама та Сари. До цього достоїнства не відразу прийшли, а великим постом і молитвами в гіркоті душі своєї і в скорботі серця умолили Бога. Переходить-бо скорбота в радість і честі предтечею є безчестя, а доброму надбанню вождем є прохання і заступником молитва, яка сприяла їм, скорботним, багато, котрі нарікали на бездітність свою. Приніс Иоаким дари Господу Богу в церкві єрусалимській у свято велике, в яке всі сини Ізраїлеві дари свої приносять Богові. Був тоді архієреєм Ісахар, і не захотів він прийняти Иоакимових дарів, ще й лаяв його, що приніс, докоряючи йому за непліддя. "Не годиться, — рече, — прийняти від рук твоїх дарів, бо бездітний ти, не маєш Божого благословення через якісь таємні гріхи твої". Також і інший якийсь євреїн із племені Рувимово-го, приносячи з іншими людьми дари, докорив Йоаки-мові, кажучи: "Чого упереджуєш мене, приносячи дар Богові, чи не знаєш, що не достойний приносити з нами дарів, оскільки не полишив сімені в Ізраїлі". Це почувши, Иоаким запечалився і відійшов із храму Господнього вельми скорботний, присоромлений і принижений — обернулося йому свято в плач, а радість того святкування в нарікання. Не повернувся-бо в дім свій від великого смутку, але пішов у пустелю до пастухів своїх стад і тут плакав за дві речі: за бездітність, і за безчесне оганьблення й докори. Пом"янув він святого праотця Авраама, якому вже в старих літах дав Бог сина, почав старатливо молитися Господу, щоб і він такого сподобився благословення, хай почутий і помилуваний буде, хай зникне наруга його між людей, хай дасться плід його подружжю в старості, як колись Авраамові, хай зможе назватися батьком дитині, а не як бездітний і відкинений од Бога терпить від людей докорення. І приклав до молитви піст, сорок днів не бажаючи з"їсти хліба. "Не вкладу, — рече, — в уста мої їжі, ані в дім свій не повернуся, але сльози мої хай харчем моїм стануть, а пустеля ця домом, доки не почує і не відвідає мене Господь Бог Ізраїлів". Також і дружина його Анна, сидячи в домі своїм і довідавшись, що архієрей не захотів прийняти їхніх дарів, докоряючи за непліддя, і що чоловік її від скорботи залишив її та й пішов у пустелю, плакала невтішними сльозами: "Нині, — рече, — я є від усіх най-окаянніша, від Бога відкинена, від людей оганьблена, і від чоловіка відставлена. Про що спершу заплачу: чи про вдівство моє, чи про бездітність, чи про сирітство моє, чи про те, що не сподобилася називатися матір"ю?" І ридала гірко всі ті дні. Рабиня ж її іменем Юдит, утішаючи її, нічого не досягла, бо хто може втішити ту, печаль якої як море велике. Якось, так нарікаючи, увійшла у свій сад і, сівши під лавровим деревом, зітхнула із глибини сердечної і, звівши зі слізьми очі свої на небо, побачила на дереві пташине гніздо, що мало малі пташенята, і від нього їй стало ще тяжче на серці, почала голосити:
"Горе мені, полишеній, що я єдина а найгрішніша з дочок ізраїльських! Я єдина є над усіх принижена у жінках, всі плід черева свого на руках своїх носять; усі дітьми своїми утішаються, я ж єдина відкинена від цієї утіхи! Горе мені, що всі в церкву Божу з дарами приймаються, і через дітородство своє честь мають; я ж єдина від церкви Бога мого відкинена! Горе мені, кому я подібна: ані птицям небесним не уподобилася, ані звірям земним — вони-бо плодовиті перед тобою, Господи Боже, я ж неплідна пробуваю; ані землі не вподобляюся, бо та проростає і ростить сім"я своє і, плоди приносячи, благословить тебе, Отця небесного, я ж бо єдина бездітна є на землі. Горе мені, Господи, Господи, я, грішна, єдина обідніла плодотворенням! Ти, що Сарі дав колись у глибокій старості сина Ісаака, ти, що розверз був нутро Анни, матері Самуїла-пророка твого, поглянь нині на мене і почуй молитви мої. Адонай Саваот, знаючи зневагу бездітності, сам біль серця мого вгамуй і розчини утробні перепони, і неплідну плодоносною з"яви, щоб народжене в дар тобі привести, благословляючи співаючи і єдиномудренно славлячи твоє благоутроб"я!"
Коли так із плачем та риданням віщала, тут ангел Господній з"явився їй, кажучи: "Анно, Анно, почута молитва твоя і зітхання твої пройшли хмари, сльози ж твої перед Бога ввійшли, і ти зачнеш, і народиш дочку преблагословенну, від якої облагословляться всі коліна земні, і якою дасться спасіння всьому світу, назветься ж вона ім"ям Марія". Почувши ці ангельські слова, Анна поклонилася Богові й рече: "Живий Господь Бог, коли ж народжу дитя, віддам його в службу йому, щоб служило і хвалило ім"я його святе день і ніч у всі літа життя свого". Наповнилася ж невимовної радості свята Анна, пішла поспішно до Єрусалима, щоб там подяку й молитви свої воздати Богові за милостиве його відвідання.
Тієї ж години той-таки ангел явився в пустелі Йоакимові, кажучи: "Йоакиме, Йоакиме! Почув Бог молитву твою і зволив тобі дати благодать свою, тепер твоя жінка Анна зачне і народить тобі дочку, з її різдва всьому світові буде радість — це тобі знамення істинного благовіщення мойого: іди в Єрусалим, до церкви Господньої, там знайдеш біля Золотих воріт дружину свою Анну; їй те саме уже звіщено". Подивувався Йоаким на це благовіщення ангельське і, славословлячи, дякував Богові серцем та вустами за таке його милосердя, і пішов швидко, радуючись і веселячись, у церкву Господню і, як сказав ангел, знайшов Анну біля Золотих воріт, вона молилася Богові; їй же звістив про ангельське благовіщення, також і вона йому повідала, що бачила й чула від ангела, про зачаття дочки звіщенная, і прославили Бога, що створив їм таку милість. Йому ж поклонившись у храмі святому, повернулись у дім свій. І зачала Анна свята в дев"ятий день грудня місяця, вересня ж 8-го дня народила дочку пречисту і преблагословенну Діву Марію, спасіння нашого початок і прохалицю, на її ж різдво небо і земля пораділи. І приніс Йоаким Богу великі жертви і всеспалення, і був благословенний архієреєм, і священиками, і левитами, і всіма людьми, що сподобився благословення Божого. Влаштував Йоаким велике пригощення у домі своїм, і всі веселилися, хвалячи Бога. Діву ж Марію, яка росла, батьки берегли, як зіницю ока, ведені Божим одкровенням, що має бути світло усьому світові і людського єства оновлення. Виховували її в такому остережному береженні, яке по-добає тій, що має бути матір"ю Спасителя нашого, не тільки люблячи її як дочку, котру бажали багато літ, але й пошановуючи як пані свою — пам"ятали-бо слова щодо неї мовлені і, провидячи духом у ній те, що мало бути за бажанням. Вона ж бо, благодаті Божої повна бувши, тією благодаттю і батьків своїх таємно збагачувала, не інакше, а так, як сонце промінням своїм зорі небесні просвічує, відділяючи їм світлість свою, так Марія вибрана, як сонце, Йоакима та Анну промінням благодаті, даної собі, освітлювала, щоб бути їм наповненими Духа Божого і певно вірити, що збудуться слова ангельські. Коли ж сповнилося три роки Богоотроковиці, ввели її славно в церкву Господню, зі свічками проводжали і віддали її в дар Богові, як і обіцяли. Після введення її, коли минуло кілька років, святий Иоаким помер, маючи літ вісімдесят, Анна ж свята, вдовою бувши, залишила Назарет і прийшла до Єрусалиму і там пробувала біля дочки своєї пресвятої, молячись у церкві Божій. Проживши ж у Єрусалимі два літа, почила в Господі, маючи всіх літ своїх сімдесят і дев"ять. Із чого ж благословенні ви є святі батьки, Иоакиме та Анно, заради пребла-гословенної дочки вашої? Подвійно є благословенні заради внука вашого, Господа нашого Ісуса Христа, в ньому ж благословляться всі народи і всі племена, їх праведно вся свята Церква Богоотцями назвала: Бога-бо від пресвятої вашої дочки народженого знаємо, Йому ж нині ви у небеснім передстоянні найближчі є, молітеся, щоб і ми не були віддалені від радості вашої, що пробуває вовіки. Амінь.
Деякі говорять, ніби Маттан, батько святої Анни, дід же по матері пресвятої Богородиці народив Якова, батька Йосипа теслі, але є це помилка, яка, гадаю, від того пішла, що в євангеліста Матвія, у главі 1-ій згадується Маттан, батьцо Яковів, так: "Елеазар породив Маттана, а Маттан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, і дехто гадає, що це один і той же Маттан, батько Яковів і батько трьох дочок, Марії, Совії та Анни — написав би тоді, що Маттан народив Якова і трьох дочок, але йдеться про іншого, а про іншого таке: цей був від коліна Левиного, від синів Ааронових священиком, а інший той, що в Євангелії, був-бо від коліна Юдового, від дому Давида-царя, двадцять третій од роду Давидового та Соломонового. Про нього-бо святий Єпифаній у "Слові на Різдво пресвятої Богородиці" та святий Іван Дамаскин у книзі 4-ій "Про віру", в главі 15-ій, пише так: "Від коліна Соломонового, сина Давидового, народився Маттан, цей народив Якова, батька Йосипового, і помер, і пойняв його жону, матір Якову, Мелхій, од коліна Натанового, сина Давидового, брат Панфіровий (що був батько Варпарфіровий, дід же Йо-акимів і прадід пресвятої Богородиці), і народив Мелхій (від матері Якової) Ілія, і був Яків від коліна Соломонового, їллій же був від коліна Натанового; Іллій-бо пойняв жону і помер бездітний, а по ньому Яків, що був братом йому за спільною матір"ю, але не від одного батька, пойняв жону його, оскільки закон велів: "Коли хто помре, не маючи дітей, хай візьме брат його жону його і воскресить сім"я брата свого", — за тим-ото законом і пойняв Яків жону братову і народив Йосипа теслю, обрученого пресвятої Богородиці. І був святий Йосип сином обох: Якововим за єством, Іллієвим за законом, через що святий євангеліст Лука, описуючи Христовий рід, поклав Йосипу батька Ілія, говорячи про Христа: "Бувши, як думано, сином Йосипа, Ілія, сина Маттанового". Ілія називає замість Якова. А що Маттан-ієрей, котрий народив три дочки, не той був, що євангеліст у роді Христовому згадує, від такого стає явно: пише святий євангеліст Лука про Захарію, батька Предтечевого таке: "За днів царя юдейського Ірода, був один священик на ім"я Захарій... та дружина його з дочок Ааронових, а ім"я їй Єлисавета". А Єлизавету народила Совія, дочка Маттана-ієрея, і був Маттан Єлизаветі дідом по матері. Коли б той Маттан був один і той самий, що в родоводі Христовому, то не сказав би євангеліст: "Дружина його з дочок Ааронових", а напевно б сказав: "Дружина його з дочок Давидових", оскільки Маттан, що в книзі родоводу, покладений не від Ааро-нового, а від Давидового дому, від коліна Соломонового, але оскільки цей Маттан-ієрей інший був від того, що в родоводі, не від Давида, а від Аарона вів своє плем"я, через це Лука про внуку його, святу Єлисавету, дружину Захарієву, написав: "Дружину його з дочок Ааронових". Звідси отож явно виходить, вдо таки інший є отой Маттан, що в родоводі, який наропив Якова, Йосипового батька, а інший той Маттан, цей священик Господній, що народив три дочки: Марію, Совію та Анну, матір пресвятої Богородиці. Те саме звіщається і у святого мученика Іполіта, його-бо Никифор у книзі своїй 2-ій, в главі 3-ій приводить у свідчення; той, описуючи родину пресвятої Богородиці, згадує Маттана-священика, діда по матері пресвятої Богородиці, що народив три дочки, а не згадує, що той священик мав народити Якова, батька Иосипового, але тільки дочок, сина жодного. Ще звідсіля розглянемо: плем"я Юдове і дім Давидів не священствували, тільки Левине плем"я і дім Ааронів, бо Маттан той, що в родинній книзі Хрис-та поданий, нібито священиком був, цей же не з племені священичого, але від царського; явно отож є, що один був Маттан, батько Якововий, а інший батько трьох дочок. Не безпотрібно, гадаю, відати й те, що в Старому Заповіті повелів Бог не брати жінок від іншого племені, ані жінкам віддаватися в інше плем"я, а кожен нехай жениться у наслідді своєму. Тут би можна здивуватися: пощо Матан-священик пойняв собі дружину з іншого племені, від коліна Юдового, також і святий Иоаким, що з дому Давидового, пойняв святу Анну з дому Ааронового — чи не согрішив, переступаючи Господню заповідь? Не согрішив, бо, хоч і повелено одним племенам ізраїльським, щоб кожен у своєму роді женився і виходив заміж, одначе, як святий Єпифаній свідчить, племені Юдовому із Левіїним з"єднуватися не заборонялося: хай дім царський із священичим домом у спорідненості буде, образом чого став начальний архієрей Аарон, що пойняв Єлисавету, дочку Амінадавову, сестру Наасонову, що тоді князем був у Юдеї, також і Іодай, архієрей, пойняв Іосавету, дочку Іорама, царя юдейського, сестру Охозаїну. Це було за промислом Божим, щоб пречиста Діва стала дочкою царською та архієрейською і мала народити Христа-царя і архієрея.
У царювання Ликинія, злочестивого царя, коли взято було сорок мучеників від Агріколая, князя Севастійського, і в темницю кинуто, був тоді там муж на ім"я Северіян, роду боярського, що вірував у Господа нашого Ісуса Христа. Той, часто відвідуючи у темниці святих мучеників, укріплював їх до подвига страдаль-чого за Христа. Вони ж, ніби вогнем, любов"ю до Господа свого розпалилися так, що й озеро Севастійське не могло загасити божественного полум"я — так постали однодушно, сповідуючи ім"я Ісуса Христа перед мучителем і аж до смерті йшли за нього на подвиг. Після ж страждання та прийняття мученицького вінця сорока страстнотерпців, коли замість Агріколая від того ж Аи-кінія, царя нечестивого, настав Аисія, князь лютий і нелюдський, ніби звір дикий, що хапає вірних і п"є кров християнську, тоді приспів час і святому Северіяну до того ж вийти подвигу та боріння, оскільки інших словами збуджував. Приступили наговорювальники до князя й кажуть: "Честь великих богів наших умаляється у ньому місті через Северіяна, що не тільки сам не шанує їх і не поклоняється, але й іншим багатьом дораджує: хай докоряють і принижують богів наших. Віруючи сам у Розп"ятого, й інших тій-таки вірі навчає і вже немало відторгнув людей услід за собою. Коли цього не погубиш, то і все місто від нього навернеться — розгніваються боги на місто й покинуть його, та й цар, коли про те почує, не помилує нас". Тоді Аисія-князь, чуючи це, послав слуг схопити Северіяна і привести його до себе. Христовий же воїн не чекав посланих, поки прийдуть і візьмуть його, передбачив їхній прихід, сам прийшов і став перед князем і почав вільною мовою говорити до нього, дерзновенно віщаючи: "Чи не досить тобі, княже, своєї погибелі, але і наші душі хочеш погубити і, ніби здобуток якийсь, оддати бісам твоїм. Але відай, що на міцних мужів тут напав, а не на малодушних і боязливих, мені ж бо, як учитель мій Павло говорить: "Бо для мене життя — то Христос, а смерть за нього — то надбання велике". Князь же Лисій, ті дерзновенні слова святого почувши, промовчав трохи, тоді глянув на того, що стояв перед ним, і, рукою на Северіяна вказавши, прорік ярісно: "Візьміте його і суворими жилами бийте, хай навчиться покірливо говорити перед владою". Коли били, святий веселився, що сподобивсь за Христа приймати рани, і псаломські слова приспівував, ніби певну відраду мав ранам своїм: "Орали були на хребті моїм"грішники, продовжуючи беззаконня своє". Мучитель же побачив, що утрудилися слуги, а мученика із лицем світлим та мужнім, повелів перестати бити. Так рече до нього: "Це можеш од прийнятих ран пізнати, що ніякої утіхи, ніякого достатку не приносить тобі твій Христос". Мученик же відповів: "Коли б душевні твої очі не були тьмою безбожжя зморочені, явив би тобі, які великі блага у Христа мого випрошують мені страждання мої. Тепер що сотворю, запалюючи свічку сліпому і пісню співаючи глухому — коли б не був ти сліпий та глухий, о судде! пізнав би ти Христову благодать та силу, що мене укріпляє". Це та й інше, що говорив святий, на більший гнів запалило мучителя, тож, повісивши мученика на дереві, залізними кігтями повелів шарпати тіло його. Він же у тім лютім болю молився, кажучи: "їсусе Христе, що був повішений на хресті і скинув гординю ворожу і аж донині хвалений у всіх дивних ділах твоїх, прийди й допожи мені і зітри силу всезлобного мучителя, збери розторгнені вуди мої воєдино і дай мені добре перейти подвиг мучення!" Змінювалися слуги, що мучили святого і, довго мучивши, відв"язали від дерева і повели у темницю за повелінням мучителевим. Ішов у темницю святий мученик і, як пресолодкий ритор, виявляв себе, ніби не відчував болю і хвалився ранами, прийнятими за Христа. А посеред міста йшовши, до безлічі людей, що на нього дивилися, зі світлим лицем, рани свої показуючи, медоточивими вустами говорив: "Дивіться на мене, о люди! В якому гаразді я є, зрозумійте! Ви, гадаю, думаєте, що я від усіх окаянніший та бідніший, що не лише сану свого тимчасового та багатства, але й самого здоров"я позбувся: я ж бо є нині більше всіх вас блаженніший. Рани-бо мої ці за Ісуса Христа, Господа мого, є мені найсолодші, більше всіх ласощів земних, кровотеча і збагрення більш мені чесніші багряниці царської, мучення це приємніше мені є більше всіх насолод ваших, що ви любите; сан же мій перший і багатство, що є як, не марнота та порох і світу цього зваба, що я їх як болото з ніг своїх отрясаю, виходячи на більшу достойність мученицьку і приймаючи багатство невисякне. Те мені, що мучеником Христовим назвуся, славніше є царського титулу і позбутися багатств моїх Христа ради дорожче мені й багатше від скарбів царів усіх земних. Та і здоров"я моє тілесне, міцність суглобів, краса лиця, що було раніше як не сама хвороба, розслаба і почварність. Коли б мої вуди не були за Христа поранені і крові не проливав, то мав би їх не як вуди мої, а як узи і темницю душі моєї, тепер вони мені вуди, коли за Христа січуться, тепер плоть моя є здорова та кріпка, коли за Христа вбивається. Тепер краса моя зі мною є, коли мене бачите, що не маю вигляду людського, але весь у єдину виразку, як і Господь мій, Ісус Христос, від ніг до голови був я збитий. "Тепер я радію в стражданнях своїх за вас і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм". Ви ж бачите мої рани, міркуйте про нагороду за них. Ні розумом осягти, ні словом вирікти годі те добро, що Цар безсмертний і тепер дає страждущим за нього і на небесах його береже їм навіки. І так само як страждати за нього є солодко, то померти за нього ще солодше. О друзі! Коли є тут хто із наших, коли хто від вірних рабів Христових знайдеться посеред цього невірного народу й бачить мене, що так терпить за Господа, укріплюйте своє серце, мужнійте і будьте незастрашеної душі, щоб жодна мука не відторгнула вас від пресолодкого Ісуса, Господа нашого. Хай не застрашить вас мечна наруга на вас, пічне розпалення, звірів напад — все це потопчіть ногами як помет, щоб із Христом возцарювати".
Коли таке віщав, пішов за ним народ численний, слухаючи корисних слів його, доки доведений був до темниці. Укинений був у неї і, як у палаці світлім, радів, обцілувавши те місце, на якому сорок святих мучеників сиділо за Христа, — до них раніше часто приходив, бесідуючи. Зачинений у темниці, пробув у ній п"ятеро днів і знову на суд поведений. Лисія начебто вовк ув одежі овечій постав, співчував святому і лукаво до нього почав говорити: "Видять усі боги, Северіяне, як жалію я тебе і вельми дивуюся, що ти чоловік такий добрий, гарний і чесний, самовільно позбуваєшся цього солодкого світу. Похваляв твою міцність та мужність, коли б ти супроти ворогів ужив того, а безумне є діло боротися із залізом та вогнем, зі звірми та камінням і губити свою силу; тут міцність твоя вже зітерта і плоть розтерзана". Таке казав беззаконний, бажаючи лукавством звабити істинного раба Христового. Але він мужньо відповів: "Не жалію плоті моєї ранами побитої, але ще більші приклади муки, не тільки бий та шарпай, але й камінням наметай, і вогнем пали, і що хочеш та можеш твори, одначе не відвернеш мене від Бога. І спершу ти утру-дишся, мучачи мене, аніж я, терплячи заради Христа мого". Мучитель же покинув лукавство, знову до звичної своєї ярості схилився і повелів святого каменем в уста бити, кажучи: "Не носи Христа на язиці своєму і не утяжуй вух княжих згадкою імені того!" Святий же, вустами побитими каменем, відповів мучителю: "Окаянний! Єдине в душі своїй житло бісам ти сотворив, що не можеш зносити слухом імені Христового!" Звелів знову мучитель повісити його і кігтями залізними шарпати тіло. Люто ж шарпаний, сказав святий: "Вважаю те тільки єдино за рану тяжку, що від Христа відлучає, це ж усе мені більше солодощів, аніж болість, відлучає-бо мене від земного і з"єднує із Христом". Рече до нього князь: "Северіяне, принеси жертви богам і звільниться від муки". Він же не відповідав йому більше ані словом жодним, але тихо до себе промовив: "Страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з"явитися в нас". Князь же, кладучи те собі за зневагу, що не відповідає йому, інше винайшов на нього мучення: зняв його з дерева, повів до міської стіни і, причепивши одного каменя до шиї, а другого на ноги, самого ж опоясавши мотузом, повелів його високо повісити зі стіни. І так висячи, святий віддав святу свою душу в руки подвигоположника свого Ісуса Христа", святе ж його тіло дехто із вірних, вночі знявши, віднесли на батьківщину його. Коли ж із псалмами та піснями несучи, наблизилися до того села, в якому був дім святого Северіяна, тоді вийшли йому назустріч усі люди, старі та юні, дружно, одні одних упереджуючи і ніби наперед знаючи благословення від його багатостражденного тіла. Одна лишень залишилася в домі жінка його раба, що плакала над тілом чоловіка свого, один-бо із рабів святого мученика помер тоді і лежав непоховании; ридала ж бо над ним жінка його, кажучи до мертвого, як до живого: "Це пан наш до дому наближається, і всі вийшли назустріч йому, один ти не виходиш і я через тебе, встань же і піди зустріти пана свого!" Коли вона з плачем сказала, тоді встав мертвий ніби зі сну і пішов назустріч мощам святого мученика Северіяна і, зустрівши, припав до святих мощів його, з радістю цілуючи пана свого. Всі ж люди, бачачи мертвого воскреслим, коли прибув мученик, здивувалися і прославили Бога і з більшим пристрастям пристали до мученика.
Не могли вони погодитися щодо поховання тіла святого: не відали, де покласти його і багато поміж себе про це говорили: одні там, інші деінде казали, що пристойно буде поховати його. Лежав на мощах святого вінок, сплетений із красних квітів, і тут раптово прилетів орел і, схопивши того вінка, полетів помалу і, відлетівши неподалік, сів. Люди ж пішли за ним і наблизилися до орла, він знову із вінком тим далі відлетів. Вони пішли слідом за ним, і так довів їх до пустелі, що там близько була. Сів же на горі високій, на місці вель ми гарнім і там, поклавши вінка, відлетів собі з очей їхніх. Люди ж бо, знайшовши вінка на горі, пізнали, що на ній доброзволить Бог, щоб було покладено тіло святого мученика. І, взявши його з належною честю, поховали на тій горі, і там численні при гробі його подавалися хворим сцілення. А згаданий раб, що воскрес і пішов назустріч святому, прожив після свого воскресіння п"ятнадцять літ, сидячи при гробі пана свого, а потім з миром помер. За всіх же цих слава Богу в Тройці єдиному, Отцю, і Сину, і Святому Духу нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Сокровенний угодник Божий Микита, званий Хартуларій, народжений і вихований був од доброродних батьків у Цариграді і, коли жив у мирі, таємно на Богові служачи, догодив йому так, що і двері церковні самі відчинялися йому, коли приходив уночі на молитву, і свічник, не людськими руками запалений, освічував його, і силу мав померлого ієрея як живого явити Созон-ту-диякону, про що така є повість.
Один ієрей благочестивий із дияконом благоговійним, маючи по Бозі любов один до одного, по деякому часі за бісівським навітом на ворожнечу перейшли (було-бо ім"я дияконові Созонт, а імені ієрея не довідався). Довгий час пробували вони у ворожнечі і випало ієреєві у гніві тому померти. Тоді диякон почав бентежитися думкою і з"їдатися сумлінням, що не зруйнував ворожнечі із ієреєм і не знищив гніву прощенням. Пішов отож шукати розсудливого духовного отця, щоб йому відкрити сумління своє і, проходячи місця пустельні, шукав лікаря виразці серця свого. І знайшов одного старця, який був у чеснотах великих, і святого; йому виповів гріх гніву та ворожнечі, який мав із ієреєм і просив прощення. Старець же сказав йому: "Кожен, що просить із вірою, дістане, а хто стукає, тому відкриється, і добре твориш, брате, що печешся про швидке розрі-шення того великого гріха — хай посприяє тобі Господь! Одначе не моє це діло, о дитино! щоб із мертвим примирити тебе. Отож повернись у Царград, відтак прийди до Великої церкви святої Софії, вночі йди, стань при великих красних дверях і, кого побачиш першого, що прийде до дверей, тому поклонися і про нас розкажи, і дай йому це запечатане писання, і буде тобі від того справлення у грісі твоїм". Диякон же, те повеління свого отця духовного виконуючи, пішов до міста і вночі, якогось там часу, досяг церковних дверей святої Софії і, стоячи, чекав приходу незнаної особи. І тут уздрів одного мужа, що до дверей наближався (був то блаженнний Микита, про нього й наше слово). Йому диякон поклонився і, привітавши його, писання старця подав і печаль йому свою звістив. Муж-бо той, вислухавши оповіджене йому, і розмірковуючи, і читаючи дане від старця писання, облив себе слізьми і сказав: "Хто я є, найменший, щоб дерзнути на діло, що перевищує сили мої? Одначе на молитви того, що послав тебе, уповаючи, як Бог посприяє, на повелене мені зважуся". Те вирікши, став перед дверима і, руки до небес звівши, молився шепочучи. Також уклякнув і голову до землі приклав, творячи тихо молитву. Тоді помалу звівся й рече: "Відчини нам ворота милості твоєї, Господи!" — і потому переддвері самі від себе відчинилися. Він же, взявши диякона, увійшов у паперть і, до самих дверей церковних підступивши, рече диякону: "Тут стій нерушно!" Сам же сотворив поклоніння на порозі церковному, і відчинилися двері, і ввійшов усередину. І коли став посеред церкви, молячись, світлий свічник від стропила церковного поверх голови того мужа зійшов і освітив усю церкву. Тоді пішов до жертовника, і там самі двері відчинилися; там, голову похиливши, помолився мовчки і вийшов до диякона, і знову всі ворота самовидно зачинилися. Те бачачи, диякон жахнувся і не смів наблизитися до того мужа: страх-бо великий охопив його, ще й лице його побачив, як лице ангелове, від молитви просвітлене. І помислив собі диякон: "Коли це ангел є видимий, а не людина?" Але і те не сховалося від того мужа, рече він до диякона: "Чому думками сум"ятишся щодо мене, чоловіче? Віруй, що я є людина тлінна від крові та плоті, у світлім домі народжений і в цьому місті вихований, благодать же Божа і на кволих діє, коли хоче. Але ходімо в дорогу упередню!" — і пішов до торжища, а диякон за ним послідував. Досягли так церкви пресвятої Богородиці, знову молитвою двері церковні відчинив, і в церкві був, і помолився, і вийшов, і двері самі зачинилися. Диякон же, на те дивлячись, нічого іншого, тільки "Господи помилуй!" — із жахом в собі говорив, тоді до Влахернської церкви пішли. Розповідав опісля диякон, що таке швидке ходіння їм по церквах видавалося, ніби пташиному льоту подобало. Дійшли вони до дверей Влахернської церкви, тоді муж той із сльозами молитву сотворив, потім так само, як в інших церквах відчинилися самі від себе двері, поставив диякона в дверях і уважно дивитися в церкву повелівши, сам у церкву зайшов і, уклякнувши, молився ретельно; диякон же у дверях стояв і дивився, бачачи світло в середині церкви всюди осяйне, і якийсь диякон світлий із олтаря вийшов, обкаджуючи всю церкву. По малім же часі побачив лик ієреїв, одягнених у білі ризи, які із олтаря виходили на середину церкви. Також побачив другий лик ієреїв, одягнутих у багряні ризи — всі купно посеред церкви зібравшись, співали пісні вельми красні та чудові, і з них нічому не зміг диякон навчитися, тільки "алилуя". Муж же той, звівшись від своєї молитви, рече до диякона: "Брате, ввійди в середину церкви без страху, і роздивись ієреїв, що стоять у лівому лиці, може, зможеш пізнати свого ієрея того, з яким ти ворожнечу мав. Диякон же із трепотом увійшов і, до Божого чоловіка приступивши, приглядався до лівого лика і не знайшов ієрея, якого шукав. Тоді ангеловидний отой муж повелів дияконові правий лик ієреїв роздивитися і, оглядаючи, диякон уздрів того ієрея, з яким він ворожнечу мав, і вказав пальцем на нього чоловіку Божому. Він же рече диякону: "Іди, — каже, — скажи до ієрея, якого ти пізнав: Микита Халтуларій зовні стоїть і голосить тобі: "Прийди до нього!". Диякон же, за повелінням його, пішов, узяв ієрея за правицю і довів до Божого чоловіка, що вже зовні церкви стояв . Той же, покірливим оком на нього подивившись, тихим голосом рече: "Панотче, поговори з братом своїм дияконом і зруйнуйте ворожнечу, яку мали ви поміж собою". І тоді диякон та ієрей, один проти одного уклякнувши, довгими обіймами зруйнували ворожнечу. Ієрей же після прощення у церкву ввійшов і в своєму лиці став, а чоловік Божий Микита на порозі церковному поклоніння сотворив, і тоді двері церковні зачинилися. Він же, взявши диякона, пішов, і назад вони повернулися. Пройшовши якусь частину дороги, рече до диякона: "Брате Созонте, спаси душу свою і приклади її в мою користь. Отцю, що послав тебе, скажи: "Чистота святих твоїх молитов, а ще до Бога дерзновення і мертвого підняти може". Те сказавши, з очей дияконових відійшов. Диякон же поклонився на тому місці, де дивного того мужа стояли ноги, пішов до старця настрашений та ізра-ділий, славлячи й дякуючи Богові, що дивним і чудесним чином сподобився помиритись із померлим ієреєм молитвами сокровенного Божого раба Микити Хартуларія, який і поміж люду та суєти стільки Богу догодив.
ebooksa