І не лишилось жодного

Ломбард задумливо дивився на обличчя дворецького, що нервово посмикувалося, на пересохлі губи, нажахані очі. Він пригадав тацю з кавою, що випала з рук. Він подумав, але не вставив: «Та ну?»

Заговорив Блор, у словах якого відчувалася підкреслена глумливість колишнього співробітника поліції:

— Отримали дещицю після її смерті? Правда?

Роджерс випростався. Неохоче відповів:

— Міс Брейді залишила нам спадок як визнання нашої вірної служби. А чому б і ні, я хотів би знати?

Ломбард запитав:

— Як щодо вас, містере Блор?

— Як щодо мене?

— Ваше ім’я також у списку.

Обличчя Блора спалахнуло.

— Ви маєте на увазі Ландора? Це було пограбування лондонського комерційного банку.

Суддя Ворґрейв заворушився.

— Я пам’ятаю. То не була моя справа, та я пам’ятаю її. Ландор був засуджений на підставі ваших свідчень. Ви були офіцером, відповідальним за ту справу?

— Так, я, — підтвердив Блор.

— Ландора засудили на довічне ув’язнення, але він помер, провівши рік у Дартмурській в’язниці. У нього було слабке здоров’я.

— Він був злочинцем, — сказав Блор. — То він прикінчив нічного сторожа. Справа була надзвичайно проста.

Ворґрейв повільно промовив:

— Здається, вам оголосили подяку за вашу вправність у цій справі.

Блор невдоволено усміхнувся:

— Я отримав підвищення по службі. — І додав хрипким голосом: — Я просто виконував свій обов’язок.