- У нас немає власної церкви, - сказав Орлі, - і ми відвідуємо існуючі церкви лише для того, щоб показатися світові, як цього очікують від усіх. Але в утробі матері, в прихованих склепіннях, ми опиняємося оголеними, як рівні собі - чоловіки і жінки.
- В утробі? - запитав Мельхіор, який йшов поряд з Орлі.
- Ми живемо в місті торговців і складів - говорив Орлі приглушеним голосом, - тут не бракує підземних підвалів і майстерень, до яких наші віруючі можуть знайти дорогу вночі.
За подвір"ям церкви Діви Марії вони повернули до річки, зупинилися там і притулилися до стінки на березі. Могутня вежа собору, мов невідоме велетенське дерево, била в зоряне небо, чорні хвилі Шельди були срібними, таємними спалахами. Позаду Мельхіор відчув хаос гори Всіх Святих, де в метушні злодійських притулків і дешевих шинків невиразно пульсувало й нявкало, ніби того дня життя й там було оповите синім прядивом літньої ночі.
Мельхіор глибоко вдихнув.
- Я відчуваю якусь таємницю, - сказав він, - але я її не розумію. Ваш великий магістр кладе її переді мною і водночас попереджає мене. Навіщо ці підвальні склепіння і ця нагота?
- Таємниця наготи… - відповів Орлі. – Перед нею встав вже Ван Ейк і багато інших, які намалювали першу людську пару. Вони торкнулися початку, не маючи можливості пояснити його; у них була луска перед очима. Вони оплакували рай і першу людську пару, як втрачене щастя. У темряві склепіння, де обіймаються діти Адама, через утробу ми повертаємося до щастя, яке втратили лише ті, хто вірить проповідям священиків.
- Загадки, одні загадки! - гірко вигукнув Мельхіор, і одразу стишив голос. - Ваш магістр привів мене до цього порогу пізнання, але не допоміг мені його переступити.
Орлі тихо засміявся.
- Невже ти ніколи не думав до кінця і не наважувався думати до кінця, несмілива душе? В утробі, кажу, відбувається шлюб тих, хто має в собі світло. Кожна пара, присутня там, стає однією плоттю, але чоловіки не запліднюють. Це серафімське весілля, як обійми ангелів, які не народжуються і не народжують. Хіба магістр не сказав тобі, що в адаміті сім"я повертається в кровообіг життя і запліднює знання та життєву силу?
- А у жінок, - спитав Мельхіор, - які, як ти кажеш, повинні стояти нарівні з чоловіками?
Орлі притримав Мельхіора за руку.
- Необізнані справляють шлюб раз в житті – сказав він: - Адаміти відновлюють свій шлюб кожного разу, коли якась пара поєднується. Годинами чоловік перебуває у своїй коханій і наповнює її своїм захватом, годинами вона тримає його у своїй утробі і вобіймах як сина й коханця, година за годиною сила обох відновлюється. Поміркуй, що це означає, поміркуй, як священнослужителі ставляться до жінок: бездушні істоти, передпокій сатани, відкинуті Богом. У нашому культі жінка чиста разом зі своїм чоловіком, і разом з ним вона піднімається на висоту, яку відчула Єва, як це представив Ян ван Ейк у
Він замовк, Мельхіор обома руками вчепився в стіну пристані. Але цього разу він не бачив перед собою безодні; він заплющив очі і подумки побачив картину раю, роботу Орлі. Але картина оживала: хвилювалася трава під теплим вогким вітром, квіти й рослини похилилися в денному світлі, мов зорі, тверді, як метал, річкові хвилі грали в сильній течії, пальми ворушили своїм великим листям, мов руками, тварини ожили, ворушилися, одні паслися, інші піднімалися на задні лапи, ніби танцювали, птахи розбігалися синіми та білими хмарами між деревами, пір"я та квіти кружляли в повітрі й падали на людську пару, на чоловіка і жінку, які крокували назустріч один одному з бічних стулок триптиха, все ще витягнувши руки в безгрішному бажанні. Між ними ніжний лицар Христос на осі картини світився все більше й більше золотим, танучи в золоту хмару, чим ближче Адам і Єва наближалися один до одного: він схилявся над ними, як золотий дощ, і вони теж повільно сяяли в ангельському світлі, коли торкалися й обіймалися.
У Мельхіора запаморочилося в голові від щастя й блаженного передчуття.
- Виповнилося… - затинаючись, промовив він.
Повільно він приходив до тями, біля його ніг пливла Шельда, а на ній корпуси кораблів, як нічні тварини, що зітхають уві сні, позаду Гора розпусниць і негідників - ціле місто, яким він уже наситився. , місто, наповнене могутністю, шахрайством та егоїзмом.
Орлі все ще міцно тримав його.
- Ти бачив? - запитав він так, наче знав, що діється в Мельхіорі. Той кивнув у темряві. - Так завжди, - сказав антверпенець, - одкровення приходить до кожного, хто є готовим, ти ж був призначений для цього з першого ж дня.
Повернулись і пішли до міста, де розійшлися - Орлі з панібратською сердечністю, ніби бачачи Мельхіора вже наверненим, Мельхіор ж все ще був вражений несподіваним даром красномовства, який відкрив його брат, а ще більше - серафімічним видінням, яке дали йому слова Орлі. Але після повернення до заїжджого двору він був як ніколи переконаний, що мусить покинути Антверпен якомога швидше.
ebooksa