Звірі

— Не хочу, — пробуркотів з підлоги Макс, — не хочу до школи…

— Ну? — спитав я у слухавку.

— Сховай свого друга назад у шафу, — наказав шеф, — і йди спати.

— Знущаєшся?

— Ні, — і поклав слухавку.

Шикарно.

Я із жалем подивився на «Стєчкіна», зітхнув і повернув його на місце. Сів за стіл, поглянув на Макса й допив залишки коньяку просто з пляшки.

Підсумуємо. Навіщо вони підіслали його? Що хотіли дізнатися? Чи зможу я вбити Жароха? Жарох і сам пре красно знає, що ні. Та й наказу такого я отримати не зможу, бо накази віддає він сам… Чи зможу я вбити Макса? Зможу, але й про це Жарох знає. Не може не знати. Просто перевірити мою реакцію на чужинця у квартирі? Навіщо її перевіряти?

Думаю, у цьому плані я достатньо передбачуваний…

А якщо він все ж таки прийшов сам? Якщо не було наказу йти до мене? Тому й не квапився Жарох із дзвінком — обирав найбільш вигідний варіант дій у форсмажорній ситуації…

Добре, навіть якщо припустити, що все було саме так, де логіка? Ризикнути життям, аби намолоти дурниць про себе, спитати, чи вб’ю я його, а отримавши ствердну відповідь, завалитися спати у моїй квартирі? Також не клеїться…

У будь-якому разі виходить, що розмова була беззмістовною й порожньою. Ідіотською вона була, відверто кажучи.

Отже, розмовою мене просто відволікали. Від чого?

А може… може, все це було прелюдією? Приводом залишитися у моєму будинку?

Що ж, подивимося, що ти робитимеш тут, індиго, доки я спатиму.

Я впав на ліжко й заплющив очі. П’яний Джокер заснув і голосно захропів. Тверезий Джокер, прислухаючись до всього, що діється в кімнаті, вкотре намагався знайти хоч якесь логічне пояснення всьому, що коїться навколо нього.

Вкотре — марно.

6

Йому і справді снилися якісь жахи. Цілісіньку ніч Макс стогнав, скрикував, прокидався. Ходив по квартирі, двічі курив на балконі. Засинав на підлозі та знову скрикував. Мені було шкода його. Може, саме задля цього його відправили до мене? Аби я не просто звик до нього — аби почав жаліти. А там, гляди, і потоваришуємо… Добре, а це — навіщо? Справі це не допоможе, жити легше від цього нікому не стане…

Ні, нічого я не розумів у тому, що діється. Анічогісінько.