— Не знаю. Тільки кажуть, що ці інженери поїхали вибирати ділянку під будівництво. Їх і вколошкали.
— Ну й що?
— Нічого. А ви… не тутешній?
— З Варшави.
— Я теж варшав"янин. На Старувці жив. До повстання. А тепер тут. Та я все одно повернуся до Варшави, їй-богу! Тільки-но там відбудують трохи, одразу повернуся. Перукар завжди буде потрібен, за будь-якого уряду. Правду я кажу, га? — Він засміявся, вдоволений своїм дотепом.
Альбертові теж стало смішно. Розмірковування про необхідність фаху перукаря в соціалістичній Польщі здалися йому кумедними. Він вирішив повести далі розмову в тому ж жартівливому тоні.
— Перукар перукареві не рівня. Все залежить від походження.
— Я бачу, ви битий жак, га? — хитро примружив очі перукар.
Альберт голосно розсміявся. Йому було приємно і радісно. «Дідько б його взяв! За останні кілька днів я ні разу не засміявся!» — з острахом подумав він.
Знадвору долинули різкі звуки клаксонів, а потім повз перукарню проїхали три вантажні машини, набиті озброєними робітниками.
Перукар ураз споважнів, мовив:
— Це містечко — злиденна, смердюча нора. Як і весь повіт. Тут не один, а десять заводів треба збудувати, щоб усі дістали роботу. Убили цих інженерів, а люди проклинають: бояться, що уряд відмовиться від будівництва і більше не пришле сюди інженерів. Як ви гадаєте, пришлють нових?
— Не знаю. Може, й пришлють…
— А якщо й тих Рокита вхекає? Знову пришлють?
— Напевно, ще пришлють…
— Е-е-е, — розізлився перукар. — Кінця-краю цьому не буде. Невже не можна раз і назавжди навести порядок?
— Тепер ви втручаєтесь у політику?
— Яка це політика? Я з Варшави. Замкну оцю халабуду й поїду. А ці ж люди повинні десь працювати. Ви здивовані, що вони поїхали з «пукавками» битися з Рокитою?
— Ні, не здивований, — буркнув Альберт. — Але мені їх шкода. Шкода людської крові.
— А ви що, єговіст?
ebooksa