— Він теж.
Анастазія підхопилася розгнівана, стиснувши кулаки. Заговорила швидко, майже істерично:
— Доти, доки він був сильний, здобував перемоги, ви розхвалювали його в своїх радіопередачах і газетах. Бо вам це було вигідно. Тепер же, коли він зазнає поразок, ви кидаєте його напризволяще. Тепер він для вас став тягарем, бо втратив колишню силу і потребує вашої допомоги.
Альберт поліз до кишені по сигарети. Його розважала ця розмова.
— Ви, звичайно, маєте рацію, — промовив він, видихаючи дим. — Але не слід забувати, що ми не почуваємо себе в боргу перед людьми, котрі щодо нас не завжди були лояльні. Я маю на оці особу Перкуна. Мені добре відомі його накази, в яких він проклинав емігрантську «кліку», що немовби торгує кров"ю його солдатів. Він прагнув до незалежності. Ту саму політику провадив спершу й Рокита. Тільки тепер, коли йому загрожує остаточна загибель, він оглядається на своїх друзів. А втім, усе це не моє діло. Я прибув сюди з іншою метою. Звичайно, в Польщі є людина, яка може допомогти Рокиті. Я міг би їх звести.
— Ви сьогодні ж розмовлятимете з Рокитою.
— Тут?
— Ні.
Вона знову сіла поруч з Альбертом, попросила сигарету.
Альбертові хотілося піймати її погляд. Очі в неї були зеленкуваті, хоч при слабкому електричному світлі вони часом здавалися то чорними, то голубими.
— Ви були дружиною Перкуна?
Анастазія здригнулася.
— Ні. Він мав дружину і двох дітей. Я ж була тільки коханкою. І пишаюся цим. То був великий чоловік. — Вона подивилася прямо у вічі Альбертові.
Він кивнув.
— Розумію…
— Що ви розумієте?
— Оскільки ви не вірите, що на вашому шляху може зустрітися людина, гідна Перкуна, ви пішли в черниці.
Анастазія зневажливо стенула плечима.
— Аж ніяк. За мною ганяються, як за скаженим собакою, тому я й ховаюся в кляшторі.
— Вони мають докладний опис ваших прикмет. Заступник начальника повітового УБ Крихняк цитував мені його напам"ять.
ebooksa