Запала довга мовчанка, і Дарк уявив собі, як дівчина нишпорить у сумочці. Нарешті вона озвалась:
— Я слухаю, містере Дарк.
Він назвав їй адресу і поклав трубку. Тоді пішов до невеликої шафки з пляшками, що стояла в кутку кімнати, й налив собі иерозведеного віскі.
— Славна дівчинка, — пробурмотів сам до себе, думаючи про Мері Стенз.
Він знав, інстинктивно відчував, що приголомшлива сенсація вже майже у нього в руках і що він завдячує нею цій дівчині. Та, власне, вона і є тією сенсацією, а все решта не таке важливе.
Звісно, якщо тільки вона дістане ту роботу…
На ній усе ще була та сама незграбна сукня з голубої матерії, схожої на мішковину. Обличчя, не прикрашене косметикою, видавалося ще буденнішим і невиразнішим, ніж звичайно, хоч на ньому й проглядав тихий смуток, що збудив у Даркові бажання легенько поплескати її по плечу й сказати кілька підбадьорливих слів; але він цього не зробив.
Він присунув стільця, і дівчина сіла.
— Вип’єте чогось? — спитав він. Вона якусь хвилю вагалась.
— Хіба трохи хересу, якщо у вас є…
Він скрушно похитав головою.
— Даруйте. Іншим разом неодмінно буде. Але ось є джин, віскі, бренді й такі речі, як содова вода, тонізуючий напій, пиво.
— Трохи джину, коли ваша ласка, — шанобливо мовила Мері. — Якщо можна, з тонізуючим напоєм.
Дарк налив їй джину, а собі віскі. Вони цокнулися.
— За вас, за фірму “Черіл”, а понад усе — за “Очевидець”! — промовив він.
Вона всміхнулась і надпила чарку. Дарк зручно вмостився проти неї.
— А тепер розповідайте.
Міс Стенз коротко переказала події минулого ранку. Вона приїхала в Стенмор за десять хвилин до одинадцятої, її провели в кімнату, де вже сиділи дві дівчини — судячи з вигляду, теж претендентки на те місце. Хоч виклик був на одинадцяту, довелося чекати ще з півгодини, доки її прийняла місіс Аманда Белл. Було поставлено кілька запитань щодо особистого життя, освіти, фаху. Вона назвалася звичайною друкаркою-стенографісткою, і місіс Белл це видимо задовольнило. Рекомендацій не питали,
— Авжеж, — докинув Дарк. — Ваші фахові здібності чи риси характеру для косметичного досліду нічого не важать. Головне — щоб їм підійшло ваше обличчя, особливо з погляду фотогенічності.
— Після розмови місіс Белл повела мене до невеличкої кімнати й попросила роздягтися, — вела далі дівчина, подолавши легку ніяковість. — Вона сказала, що треба зробити рентген, а потім мене огляне доктор Престон. Ми пішли в іншу кімнату, схожу на хірургічний кабінет, і якась молода жінка зробила рентгенівський знімок моєї голови, а тоді сказала лягти на стіл, такий, ніби операційний, і доктор Престон почав мене оглядати.
ebooksa