Дивовижна історія Мері Стенз

— Який він із себе, цей доктор Престон? — спитав Дарк.

— Ну, як вам сказати… Досить худорлявий, не дуже високий на зріст, але весь якийсь суворий. Носить окуляри. За весь час, що я була там, він не промовив, либонь, і десятка слів. — Вона трохи помовчала, наче збираючись з думками. — Огляд був дуже ретельний…

— А далі? — озвався Дарк.

— Далі він узяв аналізи — кров і все таке інше, та ще клаптик шкіри з руки. Власне, сам тільки зрізав шкіру, а все інше зробила медсестра. Ну, як звичайно… Місіс Белл теж була там,

— Він не казав, з якою метою провадять огляд?

Міс Стенз поволі пила джин і задумливо дивилася на Дарка.

— Ні, нічого такого не казав. Він начебто головним чином цікавився вимірами — все орудував циркулем і ще якимись приладами, ніби хотів обернути мене на щось таке… ну, мовби статистичне, чи як.

— Життєва статистика, — напівжартома підказав Дарк.

Міс Стенз ніяково усміхнулася.

— Аби ж то все воно обернулося життєвим, містере Дарк..

Та він не підтримав цієї розмови.

— А що ж було потім?

— Оце і все. Я одяглась і пішла додому. Місіс Белл сказала, що повідомить мене про наслідки протягом тижня. Думаю, мої шанси доволі мізерні.

Дарк допив рештки віскі.

— А я думаю, що ваші шанси досить певні, — заперечив він. — А скажіть… місіс Белл не згадувала про платню?

— Так… Вони платитимуть мені по п’ять фунтів у день за весь час, поки я перебуватиму під лікарським наглядом. Вона вважає, що це триватиме місяця півтора. Отже, загалом вийде щось із двісті фунтів чи, може, трохи менше.

— Це ж однаково що нічого! — обурено вигукнув Дарк. — Жалюгідні двісті фунтів за рекламну кампанію, що коштуватиме не менш як сотню тисяч.

— Для мене це чималі гроші, — заперечила дівчина. — До того ж я сподіваюся, що “Очевидець” надрукує репортаж… Звісно, коли мене візьмуть.

— Якщо візьмуть, “Очевидець” неодмінно надрукує репортаж, — запевнив Дарк. — А тим часом давайте вип’ємо ще.

Він знову наповнив чарки, тоді видобув з-за телевізора невеличку радіолу і поставив довгограючу платівку. Музика була м’яка й ритмічна — тиха мелодія у виконанні приглушених саксофонів.