Тепер, коли Пенелопа присунулася ближче, вона почула в її віддихові солодкуватий запах джину, а з досвіду знала, що коли Пенні напідпитку, з нею не варт заводитись.
Пенелопа пестливо погладила долонями свої стрункі стегна.
— Пробач, люба, — уїдливо мовила вона. — Сказати правду, я навіть не глянула на адресу. Як тільки побачила на конверті слова “косметична фірма”, то й сумніву не мала, що це мені. Хто б міг подумати…
Вона простягла руку до червоного халата, що висів за дверима.
— Я прийшла по халат, — знову заговорила вона, вже природнішим тоном. — Не можу ж я весь вечір бути гола, хоч би як це подобалось Пітерові. Така бісова холоднеча…
Вона накинула на плечі халат і в прихованою цікавістю спостерігала, як Мері стирає рушником з обличчя пудру й помаду.
— Ти просила в них роботи? — спитала вона.
— Та нібито.
— А що за робота?
— Нічого особливого. Щось пов’язане з дослідами.
Пенелопа зневажливо посміхнулася.
— Зрозуміло. Ну що ж, я, мабуть, піду до Пітера, бо він ще, гляди, знову гепнеться з ліжка. — Вона зупинилася на порозі, і в очах її спалахнули пустотливі вогники. — Це ще добре, що він упав на спину, а то б міг лишитися калікою. Я серйозно кажу. Ти знаєш, який він, цей Пітер…
— Ні, я не знаю, який він, цей Пітер, — холодно відказала Мері, — і прошу тебе поводитися пристойніше. Зрештою, є якась межа…
Пенелопа з еикликом труснула головою, і її золотаве волосся заблищало в. електричному світлі.
— Якщо вона і є, люба, то я її ще не досягла… і не скоро досягну.
Вона вийшла з ванної і подалася до свого Пітера.
Мері ще раз витерла обличчя і повернулася до кімнати. Із спальні долинали притишені голоси. Все як завжди. Десь через півгодини Пітер крадькома вислизне з квартири. Пенелопа прийде до неї у вітальню, і відновляться нормальні взаємини. Попри свій буйний темперамент, Пенні була не така вже й погана. Час від часу на неї щось нападало, і вона ставала вперта й егоїстична, але душу мала надзвичайно щедру, і Мері не могла не бути вдячна їй за допомогу в скрутну годину. Проте нескінченні відвідини Пенелопиних “приятелів” ставали дедалі нестерпніші, й рано чи пізно треба було покласти цьому край.
“А може, оце й буде нагода, — подумала Мері, — оцей косметичний експеримент”. Він може дати їй все і вже, певна річ, нічого в неї не одбере. Втрачати їй нічого, а здобути можна чимало. Коли станеться найгірше, вона лишиться така сама, а коли найкраще — о, тоді хтозна — може, й цілий світ упаде до її ніг. А вийде ні се ні те, вона теж не прогадає — якщо “Очевидець” надрукує отой репортаж. Тоді вона одержить майже дві тисячі фунтів.
“Завтра подзвоню Даркові, — вирішила вона. — Йому я найбільше зобов’язана і повинна робити все, як він скаже. Зрештою, якби не він, я б ке дізналася про цю роботу”.
Задоволена своїм рішенням, вона сіла і втупила очі перед себе, чекаючи, коли почується обережний шурхіт — ознака того, що Пітер забрався додому, — і вони з Пенелопою зможуть спокійно повечеряти.