Дивовижна історія Мері Стенз

Розділ п’ятнадцятий

На побачення вона спізнилася. Минуло вже стільки часу від умовленої години, що Дарк, непорушно сидячи в машині й викурюючи сигарету за сигаретою, почав уже думати, чи не виявився Віллербі твердішим горішком, ніж вони сподівалися. Нарешті за десять хвилин перед другою Мері з’явилася при вході до танцювальної зали готелю, сторожко кутаючись у хутряне манто. Дарк відчинив їй дверцята і повів машину в напрямі Найтсбріджа. Дорогою вони майже не розмовляли.

Уже в квартирі, коли Мері скинула своє манто, він зміряв її оцінюючим поглядом. На ній була темно-зелена сукня, що вигідно відтіняла красу обличчя та постаті. Дівчина здалася Даркові блідою та стомленою, проте, могла б успішно претендувати на титул “міс Всесвіт”. Певне, доктор Рафф уже закінчив свій дослід, подумав Дарк. Навряд чи можна додати ще щось до цієї досконалої вроди.

— Це вже завершальна стадія, Поле, — сказала Мері, коли він поналивав чарки. — Лишилося ще тижнів зо два, а може, й тиждень. Тим часом вони визнали за краще тримати мене в “Онікс-Асторії” під охороною. Мною зацікавилася преса.

— Я знаю, — мовив Дарк. — Мав нагоду розмовляти з Джефкотом із “Діспетча”.

Вона поволі пила з чарки.

— Поле, — спитала занепокоєно, — ви таки збираєтесь опублікувати цю історію?

— Атож, — твердо відказав Дарк.

— Ви… ви гадаєте, це буде розумно?

Він здивовано звів на неї очі.

— Я хочу сказати тільки от що, — вела вона далі. — Коли вже на те пішло, то чого, ви сподіваєтесь цим досягти? Рекламні трюки — звичайнісінька річ, і далеко не всі вони чисті з погляду етики. І цей такий самий, з тією тільки різницею, що він якнайближче торкається мене.

— До чого це ви ведете, Мері? — спитав Дарк.

Вона присунулась ближче і серйозно глянула йому в очі.

— Я надто багато втрачаю, Поле. Коли говорити цілком щиро, фірма “Черіл” дала мені те, чого я ніколи в житті немала. Колись я спробувала стати акторкою і зазнала невдачі. Тепер становище змінилося. Цей дослід міг би звести мене на ноги й відкрити переді мною непогане майбутнє.

— Але ж це майбутнє за всіх обставин залишиться за вами, — зауважив Дарк. — Потерпіти можуть Еміль Фасберже і його фірма, але особисто вас це не зачепить.

— Це виставить мене як дивовижу, — мовила вона.

— Вас однаково трактуватимуть як дивовижу, Мері. В тому-то й полягає мета всієї рекламної кампанії— показати, як завдяки “Врододію” проста, майже негарна дівчина стала чарівною красунею. Яка ж різниця, коли “Очевидець” розкриє, як воно було насправді?

— Така сама, як між Попелюшкою і жалюгідною піддослідною свинкою, — гірко відказала вона.

Дарк терпляче зітхнув і закурив сигарету.

— Послухайте, Мері, — мовив він. — Давайте подивимося на речі просто. Насамперед ви працюєте для “Очевидця”, пам’ятаєте? По суті, ви співробітниця мого відділу, яка має постачати відомості про цю облудну рекламну авантюру. Я визнаю, що ми й досі нічого вам не заплатили, але можу завтра ж влаштувати вам аванс — ну, скажімо, фунтів п’ятсот, — аби тільки ви не забували, кому маєте служити.