Дивовижна історія Мері Стенз

— Гадаю, Фасберже веде рішучий наступ?

— Можна сказати, що так, — погодилась вона, — але я знаю, як його приборкати. Кумедна річ — кілька тижнів тому він не кинув би на мене й побіжного погляду, а тепер не може відвести очей. Та й не тільки він. Деякі чоловіки в павільйоні просто нестерпні, і єдиний порятунок — що їх багато.

— Вам треба звикати до того, що вродлива жінка притягує до себе чоловіка, мов потужний електромагніт, — сказав Дарк. — Ще матимете доволі мороки, боронячись від них.

Вона сумно всміхнулася.

— Є тільки один чоловік, від якого я не хотіла б боронитися…

Дарк пустив цей натяк повз вуха.

— Поки ви тут, Мері, чи можна зробити кілька знімків для історії?

— Можна, — дозволила вона.

Деякий час він порався з фотокамерами та освітлювальним приладдям, тоді зробив серію знімків з різних точок.

— Мабуть, я не зможу більше прийти, — сказала Мері. — Надто часто зникати ризиковано. Рано чи пізно Віллербі дізнається про це.

— Може, ще хоч раз, — попросив Дарк. — У самому кінці, як зразок готової продукції.

— Постараюся.

Він заходився прибирати лампи.

— Як нам підтримувати зв’язок?

— Навряд чи це можливо, — відказала вона. — Телефонні розмови Віллербі може підслухати, Мабуть, краще передати записку через Пенелопу. По-моєму, так буде безпечніше.

— Атож. Пенелопа славна дівчина.

— І ще одне, Поле. Як тільки скінчиться дослід, вони приберуть мене звідси, поки розпочнеться рекламна кампанія.

— Куди?

— Здається, на південь Франції.

Він запитливо звів брови.